Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

Глава 14: Фортеця духу

У цей самий час Джилліан і Голлард перебували в його покоях.

-Отже, хлопче, - сказав Голлард, - я розумію, що зараз ти перебуваєш у шоковому стані, та все ж, від сказаного тобою зараз можуть залежати долі багатьох людей у майбутньому.

-Так, я розумію... - сказав Джилліан, як і раніше перебуваючи в шоці, і не відійшовши від того, що сталося з Реніфатом.

-Може тобі води дати? - запитав Голлард.

-Мені не завадить, дякую, пане...

Голлард підвівся зі столу, потім пішов у кінець кімнати, взяв звідти склянку з водою і передав її в руки Джилліану. Той узяв її з рук Голларда і зробив кілька ковтків. Після чого Голлард сів навпроти нього.

-Ну що ж, приступай до своєї доповіді - сказав Голлард.

-Навіть не знаю, з чого почати... Стільки подій сталося сьогодні, пане, що я навіть не встиг їх перетравити... Ми з Реніфатом проникли в темну фортецю, як нам і було велено. Ми побували на засіданні темного ордену, на чолі якого стояв Ренольд здається. А поруч із ним стояли й інші ватажки культу. Некромант Немеріус, якийсь лицар, Брауден, здається... Але на момент нашого прибуття з Реніфатом до зали, всі тоді чекали лише на одного... На Темного лицаря, на Ім'я Мортібор...

-Мортібор, ти не помилився? - перепитав Голлард, - адже це лицар, про якого складають легенди, і, як усім відомо, він загинув під час минулої війни ордену святого Беренберга з лицарями темного ордену.

-"Мабуть, ці легенди брехали, пане, - сказав Джилліан, - я бачив його особисто на власні очі, так само, як і Реніфат, він не тільки бачив його, а й відчув на собі лезо його меча.

-Так ось хто його так сильно поранив, - сказав Голлард, - тепер зрозуміло... Орден і справді набирає обертів, коли вся його верхівка в зборі, зокрема такі персони, як Мортібор. Це дуже погано для нас. Ви дізналися щось іще?

-Да... Після засідання я наполіг на тому, щоб ми з Реніфатом простежили за начальством темного ордену, ми проникли в кімнату, де вони обговорювали план. Ми засіли за бочками, і стали підслуховувати. З обговорення плану ми дізналися, що темний орден хоче напасти на мисливський бастіон, і зломити його опір, а потім напасти на саме місто.

-А як саме вони хочуть це зробити?

-Вони хочуть послати основні сили, щоб пробити головні ворота, за допомогою тарана, і пославши на них свою армію монстрів, вурдулаків, упирів, а також некромантів, темних лицарів і ратників ордена.

-Холера... - сказав Ґоллард, - поки ми всі спокійно займалися своїми справами, темний орден у цей час на повну нарощував свою міць... Якщо те, про що ти говориш, правда, синку, то їхня могутність воістину велика. Потрібно вжити всіх необхідних заходів, якщо ми не хочемо втратити місто, своїх солдатів, і кількох тисяч мирних людей на додачу.

-Ми не допустимо цього - впевнено сказав Джилліан.

-"Мені подобається твоя впевненість, хлопче, - сказав Голлард, - знаєш, колись за твої старання я щедро тебе винагороджу, можливо, навіть станеш наступним капітаном. Але, про це поки рано говорити, зрозуміло. Загалом, ви з Реніфатом молодці, добре попрацювали. Я займуся обороною міста, і розішлю відповідні розпорядження, а ти поки що можеш бути вільний.

Джилліан підвівся зі стільця, і, мабуть, хотів попрямувати до виходу, але Голлард додав ще дещо:

-Знаєш... Коли темний орден нападе на бастіон, я буду гордий, якщо ти і твій загін стоятимуть зі мною в одному ряді, борючись із цією нечистю пліч-о-пліч.

-Вважатиму за честь, пане, - кивнув Джилліан.

-Ну, ступай, іди перевір як там твій соратник.

-Так точно! - відповів Джилліан, а потім покинув покої верховного мисливця через двері, опинившись у коридорі, він спустився сходами на другий поверх і вирушив прямо в лазарет, провідати Реніфата. На той час до самого лазарету вже прибули найкращі міські лікарі, з госпіталю святої Мілісії.

-Ось ти де, Джилліан, - сказав Бетфорд, - лікарі якраз приспіли вчасно.

Лікарі, що прийшли з міського госпіталю, стояли в оточенні Реніфата, а колишній лікар, який займався його лікуванням, відійшов убік і став спостерігати за тим, що відбувається. З тих самих міських лікарів був Римус Аль Де Гард - професійний лікар, який знаменитий на весь Грейсбург, і навіть Гріссею, як один з найкращих лікарів. А також Ільміріо Грантесс, лікар-хірург, який за своє життя штопав не один десяток поранених солдатів на фронті.

-Що ви збираєтеся робити? - запитав Джилліан, звернувшись до лікарів, і підійшовши до ліжка, на якому лежав Реніфат.

-Бачу рана глибока - сказав Ільміріо, піднявши пов'язки - довгий, рівний поріз, не часто такий побачиш... Диво, що мисливець залишився живим після такого поранення... Гадаю, основний удар припав на його броню.

-Це все, звісно, цікаво, але що далі? - запитав Бетфорд.

-"Бачу, на рану нанесли знезаражувальну мазь, - продовжив Ільміріо, - це повинно було призупинити потрапляння інфекції в кров пацієнта... Проте, при такому серйозному пораненні всіх вищезазначених процедур може бути замало... Вам є, що порадити, Римусе?

-Угу... - серйозно сказав Римус - з огляду на це, я гадаю, доцільно було б дати пацієнтові лікувальне зілля, щоб звузити кровоносні судини, й у такий спосіб повністю зупинити кровотечу... З огляду на те, що ми тут побачили, пацієнт і так втратив багато крові, що може погано позначитися на його загальному самопочутті.

-Що-ж, добре... - сказав Ільміріо - він поклав руку у свою поясну сумку, взяв звідти невеликий флакон зі зіллям, потім підняв Реніфата, і акуратно залив вміст флакона йому в рот, той згодом проковтнув зілля.

-Це сильнодіючі ліки, використовуються тільки в крайніх випадках, подібно до цього - сказав Рінус, обернувши свій погляд на мисливців - вони мають допомогти.

-"Боюся, без хірургічного втручання тут не обійтися", - сказав Ільміріо, - "тепер, коли кровотеча зупинена, за допомогою деяких інструментів я постараюся видалити всі осколки з рани, і зашити її".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍