Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?

І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?[513]

Водночас християнство зробило великий переворот у цьому етичному питанні. Як ми вже продемонстрували в попередніх розділах, зло може, хоч і не обов’язково повинно, набувати морального вигляду; деяке зло (дерево падає на людину) — погане, проте це не зло моральне, у якому хтось має бути винен. У Євангелії будь-яке, і резидуальне зло, яке просто стається — чи то вже свідомо, чи мимоволі, морально чи поза мораллю — падає на плечі Месії, який приносить себе в жертву за все зло на світі. Досить складно шукати винного у цих складних системах, саме тому в цьому розумінні Бог — несправедливий, бо він прощає. Він, так би мовити, «позитивно несправедливий» аналогічно до одного господаря з притчі Ісуса, який платить своїм робітникам несправедливо високі зарплати, хоч і не мусить цього робити[514]. Милосердя в Новому Завіті одним махом перекреслює всі моральні системи, що спеціалізуються на розпізнанні, пошуку та відділенні вини та зла. Саме тому я вважаю невдалим чеський переклад книги — Новий Закон, більш доречний варіант — Новий Договір, як це перекладено англійською (New Testament). Адже йдеться не про закон як такий (у цьому тексті немає закономірностей), а радше про євангеліє, тобто хорошу звістку, що Бог не рахує[515] боргів, гріхів, наше outgoing зло, тому що він прощає, тобто Бог — позитивно несправедливий, несправедливий на нашу користь. І, здається, саме в цьому криється основний посил Нового Завіту, нової домовленості.

Економіка добра та зла в Новому Завіті

Stop helping God across the road, like a little old lady.

U2[516]

Чи виплатиться (економічно) робити добро? Питання, чому робити добро (і чи це взагалі вигідно економічно), — це ключова проблема єврейської філософії (як ми вже говорили); хай там як, Новий Завіт згрубша вирішує цю проблему. Ще й двома способами.

По-перше, увівши в обіг поняття «Царства Божого», яке юдаїзму було майже не знайомим і використовувалося зрідка, християнство буквально відкрило «новий простір», де моральні вчинки знаходять винагороду. Земний світ не завжди справедливий (справедливі тут можуть страждати, тоді як несправедливі живуть у надмірі та розкоші), проте кожна людина знайде справедливість у майбутньому Царстві. Тоді як юдаїзму доводилося вирішувати проблему справедливої відплати ще на цьому світі, християнство відсуває справедливість на той світ. Тобто економічна логіка добра та зла (outgoing) полягає в тому, що за них обов’язково настане розплата (incoming), але аж на небі. Отже, виплатиться робити добро, а зло терпіти, оскільки справедливі й несправедливі знайдуть відплату на небі... чи в пеклі.

Це дуже елегантне рішення, проте й за нього потрібно заплатити свою ціну — і ціною за нього став наш світ. Світ, який у Старому Завіті був світом добра, місцем дії історії, поволі відсувається на задній план. Так світ в очах багатьох християнських гностиків стає несправедливим, і переважно поганим, недоцільним, недоречним, другорядним і небезпечним.

Можливо, саме звідси походить новозавітна стриманість, подеколи аж відраза до цього світу: «Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається»[517]. Оскільки лише в світі наскрізь поганому справедливі можуть страждати, а несправедливі насолоджуватися життям. Тому найрозумнішим рішенням буде втекти з цього світу. Павло пише филип’янам: «Бо для мене ... смерть то надбання. Я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше»[518]. Зрештою, і персоніфікація зла набуває більш конкретної та страхітливої форми, ніж у Старому Завіті[519]. У Старому Завіті Сатана експліцитно з’являється лише чотири рази[520] (якщо вважати змія в Книзі Буття за один з його символів). На противагу цьому в Новому Завіті його ім’я відмінюється разів п’ятдесят. До того ж часом його представляють і як «князя цього світу»[521].

Тобто саме в такому розумінні економіка добра та зла на цьому світі не діє. Винагородження справедливих відбувається не тут (див. притчу про Лазаря), а на небі. І саме звідси бере початок християнська дистанційованість від світу. З цього погляду світ нам здається злим, нечесним, короткочасним, неважливим; світ — це всього лиш вотчина ілюзій та платонівських тіней. Саме тому християнину не належить досліджувати цей світ, навпаки, схвальним буде максимальне ігнорування пропозиції світу й потреби тіла (такої ж думки дотримується і Августин, цей тренд зламає тільки Аквінський уже на пізніших стадіях християнства).

Другий, набагато глибший спосіб, яким Новий Завіт вирішує проблему економіки добра та зла, полягає у повному нівелюванні ваги добра та зла, у зла та смерті відбирають їхні колючі шипи. Замість розрахунку добра та зла пропонується Спасіння. Спасіння стає незаслуженим подарунком, який не можна заслужити добром чи змарнувати злом (як ми це показали вище). У цьому розумінні економіки добра та зла більше не існує.

Будеш любити!

На цьому етапі не зайвим буде нагадати, що Старий і Новий Завіт хочуть від нас, щоб ми «любили свого ближнього, як самого себе». На думку Ісуса, ця заповідь, друга за рахунком, яка йде відразу ж після заповіді любити Господа свого, — найважливіша заповідь[522]: «Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе!»[523]

Ця заповідь дуже важлива й для економіки, тому що впливає на регулювання егоїзму, себе-любові. Любов людини до себе не мала би бути необмеженою, але й нульовою теж ні, її інтерес до самої себе повинен бути таким же великим, як й її інтерес до ближніх. Хто багато любить інших, може багато любити і себе. До речі, не варто забувати, що любов — це й перше, і друге. Егоїзм ми запросто можемо перекласти як себе-любов. І наша себе-любов би мала бути точнісінько такою, як і любов до ближніх. Ані більшою, ані меншою.

Чи навіть більше — наша outgoing любов не мала би залежати від поведінки іншої