Альбіна Яблонська - Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська

33. Твій шанс (Яна)

— Вибач. Я був неправий.

Це перше, що я почула від Роми.

Він приїхав без попередження.

Просто завернув у двір, де живе моя мама. І де, за випадковістю, перебувала я сама з дитиною.

Вийшов із дорогої машини.

Та приголомшив.

— Що, перепрошую?

Я не вірила власним вухам.

Ще мить тому не могла зрозуміти, чи ввижається мені. Чи до мене дійсно завітав бос компанії.

Той самий Роман Жданов, який пройшовся по мені танком. Випотрошив душу різкими словами. Поранив серце своєю черствістю. Відхльостав по щоках зневагою до всього, що було між нами раніше.

До того, як я зустріла Давида.

І пов'язала своє життя з патологічним зрадником.

Він мене вигнав. З ганьбою виставив за двері, обізвавши жахливим працівником. Закидаючи порушення, недалекість, навіть дурість.

Сказав, що не працюватиме з такою людиною, як я. Адже йому потрібні професіонали. А не мамки, що засиділися у відпустці по догляду за хворою дитиною.

Однак тепер він тут.

Стоїть за власною ініціативою.

Гладко поголений. З гарною зачіскою.

У сірому діловому костюмі. Білій випрасуваній сорочці. І синій краватці із золотою смугою.

Він був бездоганний.

Стильний покидьок.

Який забрав моє серце, щоб вивезти з собою до Німеччини. А потім повернутися — аби зробити знову боляче.

А тепер? Ось тут, зараз — він знову вирішив познущатися?

— Це був юрист, — сказав Роман.

І простягнув мені папку з документами.

Хоча сама я нічого не зрозуміла.

— Юрист? — знизала я плечима. — Який юрист? Був де?

— Я сказав йому, що ми з тобою вчилися в школі разом. І попросив зам'яти ту справу. З порушенням фінансового законодавства. Не хотів, щоб ти постраждала. — Я відчула, як ноги підкошуються в колінах. Намацала рукою лавку і присіла. — Я сказав, що ми були близькі з тобою в юності. І я не хочу, щоб у тебе були проблеми із законом. Після перевірки... Юрист мені дуже допоміг. Він підтасував деякі факти. Твою причетність вдалося приховати. Але... — мотнув головою Жданов і опустив очі. — Зворотним боком медалі став його довгий язик. Він розповів усе кадровичці за чаркою в барі. Схоже, що в них роман.

Я підняла на нього погляд і примружилася від почутого.

— Хочеш сказати, що юрист і кадровичка розбазікали, що ми були парою? Це через них виникли плітки?

Рома важко зітхнув і присів біля мене.

— Боюся, що плітки виникли не через них. Вони виникли через мене. Тому що я сам сказав співробітнику, що ти була моєю дівчиною. Це я став джерелом пліток і домислів. Які бігли перед тобою, як погана слава.

— І що тепер?

Жданов подумав.

Подивився кудись у далечінь.

І кивнув у відповідь.

— Я їх звільнив.

Це знову шокувало.

— Ти звільнив юриста і начальницю відділу кадрів за поширення пліток?

Він подивився мені в очі.

— Так. По-твоєму, цього недостатньо?

— Так, — відповіла я, неправильно зрозумівши його слова. — Я вважаю, що не варто було чинити настільки...

— Гадаю, ти маєш рацію. Я повівся надмірно м'яко. Треба зв'язатися з піар-менеджером, щоб створив їм проблеми в подальшому працевлаштуванні. Хочу, щоб усі роботодавці міста знали — цих виродків наймати не можна... Ти не винна, — сказав він найголовніше. — Тепер я знаю, що ти не брехала. Ти й справді нікому не казала, що в нас були стосунки. Люди самі додумали пазли, яких не вистачало. І рознесли про тебе плітки... Пробач, що не повірив. Я не хотів, щоб ти плакала.

Я опустила очі на папку, яку він дав.

— Що це?

— Хочу, щоб ти поглянула. І сказала, що думаєш із цього приводу... Там комплект фінансових документів за важливим контрактом. Я вважаю, що новий бухгалтер неправильно трактує норми закону. Потрібен погляд збоку. Бажано — від досвідченого фахівця, який знайомий зі специфікою нашого підприємства.

Жданов підвівся, застебнув ґудзик піджака. Зібрався йти.

А я сиділа з документами в руках, як дурепа. І не розуміла, що сталося.

— Я гадала, що ти не довіряєш мені як бухгалтеру... Адже сам казав, що не можеш зі мною працювати після тих штрафів. І взагалі...

— Ще одна причина, через яку я звільнив юриста — це покривання шахрайства з боку колишнього директора. Він поцупив із бюджету компанії чимало грошей. І от за ним уже точно плаче буцегарня... А ти тут ні до чого. Я це вже знаю.

— Юрист підробив підписи?

— Експертиза показала, що документ молодший за очікуваний вік на п'ять-вісім років. Інакше кажучи, його було складено якраз перед моїм приходом у фірму. Отже, підписи не твої. Їх підробили.

У мене ніби камінь із плечей упав.

Я полегшено видихнула. Відчула, як у горлі дере від емоцій, що нахлинули.

Хотілося плакати від щастя.

Хотілося цілувати за це Рому.

Адже це він усе розкопав.

Він реабілітував мене в моїх же очах.

Я не бездарність. Я хороший бухгалтер.

Я це знала. Знала.

Він лише підтвердив це щойно.

І мені хотілося його обійняти за це.

Адже він визнав свою помилку.

Вибачився. Рома особисто приїхав до мене, щоб попросити вибачення.

— Ти хочеш, щоб я подивилася ці папери і сказала свою думку?

— Відповідь потрібна на завтра, — відповів він сухо. — Це твій шанс довести, що ти чогось варта як фахівець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍