Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Йти тим же шляхом загін розвідників побоявся, тому зробили велику дугу, щоб обійти табір. Нарешті діти вийшли до вулиці Корольова та, перейшовши дорогу, щоб бути ближче до промислової зони, рушили в сторону приватного сектору, за яким й був фармзавод. Аліша бігла знову попереду, Мілана за нею. Ксенія та Ілля йшли в рядок, замикаючи групу.

Розвідники пройшли ті самі розбиті огородження під’їздів. Напевно Імператорська Школа приклала руку до цих руйнувань. Діти не захотіли підкоритись, або не змогли приносити данину. Мілана була впевнена, що Люда не давала другого шансу. Навіщо? Дітей розігнали або розселили. В цьому світі одна дитина на вулиці загине, не зможе жити самостійно. Дійсно, важко не погодитись з політикою Імператорської Школи. Та командирка була впевнена, що від цього ворога виникла нова сила, а саме союз племені Зодчих та племені Капібарів, що зараз облаштували Замок Вітрів.

Дорога зайняла не більше години, коли діти, оминаючи приватний сектор, вийшла до паркану фармзаводу. Це була триповерхова будівля, що складалась з чотирьох корпусів, між якими були проходи. Можливо корпуси були ззаду, але звідси нічого не було видно. Мілана дістала з кишені куртки листівку про вакансію та звірила фото з будівлю. Цього можна було й не робити, оскільки недалеко від групи дітей були ворота, біля яких великими літерами можна було прочитати напис «Борщагівський фармацевтичний завод».

Аліша прискорилась та побігла до воріт. Місяць був високо в чистому небі, тому освітлював все навколо. Стояла тиша, місячне світло падало на будівлю, було в цьому щось трохи містичного. Тому Мілана тряхнула головою та побігла за кішкою.

Ламати голову над воротами не прийшлось. Паркан, біля самих воріт був з металевих прутів, між якими було дуже багато місця. Якщо зняти рюкзак, дитина могла спокійно пролізти між цими прутами. Так і зробили. Рюкзаки покидали за паркан, на траву. Самі, обережно, пролізли паркан, та потрапили на територію фармзаводу. Декілька хвилин перепочили та рушили до центрального входу в будівлю. Аліша ж, підскочивши до дверей, обнюхала їх та різко побігла кудись вправо. Коли кішка так робила, Мілана не намагалась її наздогнати. Вона розуміла, що киця побігла перевіряти територію, або шукати входи.

Ілля підійшов до дверей, потягнув на себе. Звичайно, двері були зачинені. Ксенія ж підійшла до вікна та постукала по ньому. Вікно відізвалось тихим гулом, показуючи, що розбити його буде ай як не просто. То ж діти сіли на сходи та почали чекати Алішу.

Що будемо робити, коли потрапимо в середину?, - спитала спокійно Ксенію, - Ми все ж таки мажемо знайти якісь відповіді щодо вірусу. Так, ти маєш рацію, - відповіла Мілана, - та мені здається, що шукати ми мажемо саме якийсь підрозділ по вірусам. Вірусний підрозділ?, - приснув Ілля, - Але ж це завод, де ліки роблять. Ну, так має ж бути якась логіка на цьому заводі? - не погодилась Мілана, - Якщо на фармзаводі щось робили під замовлення для Дослідного Центру, то або цей центр десь тут, або ми маємо знайти якусь «Спеціальну» секцію. Я впевнена, що це не буде загальне приміщення, де роблять ліки. Правильно, - погодилась Ксенія, постукавши Іллю по лобу, - шукаємо саме «Спеціальну» секцію, «Спеціальну» лабораторію або щось подібне.

Всі разом, діти повернули голови вправо, звідки почули муркотіння. Аліша вийшла з тіні, хвостик радісно махав зі сторони в сторону. Вона точно знайшла вхід до будівлі. Загін піднявся, та пішов за кішкою, яка розвернулась та побігла кудись під стіною. Пройшовши другий корпус, зупинились. Кішка заскочила на виступ та обпершись лапами об стіну, подивилась вгору. Піднявши голови, діти побачили причинене вікно на першому поверсі. Геніально! Хоча Мілана все ж таки здивувалась. Якщо всі заснули на початку весни, мало хто міг би відкрити в таких холод вікно. Але що шукати причини цьому? Вікно відкрите, треба лізти.

Підтягнувши рюкзаки, діти один за одним пролізли до вікна. Відкривши його повністю, стрибнули всередину будівлі. Тут вже можна було включити ліхтарики та почати розвідку. Оскільки вони були в коридорі, то домовились розійтись в різні сторони, видивлятись написи на приміщеннях. Як щось знайдуть – повертають назад, шукають інших. Якщо пошуки нічого не дадуть, домовились зустрітись тут же, біля відчиненого вікна через півгодини. То ж перевірили годинники та рушили на пошуки.

Мілана світили ліхтариком на написи на дверях. Все було зачинено. Назви кабінетів були зрозумілі не всі. Але вона здогадувалась, що має бути чи то якийсь цех, чи промислове виробництво, чи просто виробництво. А там вже будуть розбиратись. Пройшла кабінетів двадцять, завернула до сходів на інший поверх. Аліша бігла біля Мілани, муркотіла, дивилась по сторонам як і дівчинка. Ходили довго, але як тільки дійшли до глухого кута, повернули назад. Більш за все, що саме тут закінчувався корпус, а перехід в інший був з другої сторони.

Мілана та Аліша зустріли Ксенію та Іллю в погодженому місці. Діти повідомили, що нічого не знайшли крім переходу. Рушили до іншого корпусу. Так загін розвідників дійшов до будинку під номером три. Саме там вони побачили напис «Виробництво». Зайшовши в середину, їм відкрилось велетенське приміщення, заставлене механізмами, промисловими стрічками, боксами. Поряд з стрічкою місцями стояли столи з колбами та баночками. Стрічка ховалась в прорізі в стіні, напевно переходила в інше приміщення виробництва

Ого-го, - тільки й вимовив Ілля, розуміючи, що блукати їм ще довго, - ми шукаємо голку в копиці сіна. Не ний, - відрізала Мілана, що обурило хлопця, - все знайдемо. Я впевнена, що ми вже близько.