Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   Ось тут і виникає одне з цікавих питань: навіщо це було потрібно Майєрсу чи можливо комусь іншому? Було очевидно, що він діяв у будинку не один. І було очевидно, що у будинку відбулася якась бійня, яка розгорнулася здебільшого на другому поверсі. Відповідно були дві сторони, які протистояли один одному у перестрілці, якщо не назвати це повноцінними бойовими діями. Незважаючи на те, що хтось зібрав майже всі гільзи, були знайдені кулі, випущені з різної зброї та десятки кульових міток на стінах, перилах сходах та меблях. Жодного трупа, окрім Кенінга та його дружини. Ніхто з сусідів нічого не чув і не помітив, вся зброя, що брала участь у перестрілці, була забезпечена глушниками. Схоже, що у будинку було здійснено зачистку. Доньку Кенінга ніде не знайшли, вочевидь, її забрали із собою.

   Все це виглядало дуже дивно та неприродно для злодія інтелектуальної власності середнього калібру. Єдина справді велика угода на 350 000 євро у нього була чотири роки тому зі Space Age. Після цього його кримінальну діяльність важко було б назвати високооплачуваною. І який сенс взагалі було усувати Кенінга? Може, Ланс ще чогось не знає про Ноа Майєрса? Може, він вляпався у щось значно серйозніше, ніж крадіжка інформації? А може, Ланс не знає ще всього про Кенінга? Що це за інший серйозно налаштований та добре озброєний суперник? І хто в такому разі справді вбив Кенінга та його дружину? І хто викрав їхню доньку?

   На пошук доньки Кенінга та Ноа Майєрса були кинуті всі доступні ресурси, але вони зникли, не залишивши для зачіпки більше ніякого сліду. Півтори тижні для такої справи величезний термін, і треба було щось робити для виведення слідства із безвиході. Ланс ще тиждень тому повторно перевірив факти, свідчення та докази, що фігурують у справі проти Ноа Майєрса. Всі вони підтверджувалися, але Ланс не перевіряв ще раз надійність самих джерел та сумлінність його колег, які їх збирали. Ретельна перевірка цих чинників та повторне розкручування ланцюжків, що становили основу початкового звинувачення, вимагали б кропіткої роботи та не залишилися б непоміченими для його керівництва. Це виглядало б як недовіра до роботи своїх колег, і так чи інакше вимагало б аргументованих пояснень, що на той момент складалися лише з невідповідності психологічному портрету підозрюваного. Тепер інтуїція Ланса вперто наполягала на необхідності почати все з самого початку. Він давно підозрював, що у ФСР було далеко не все так чисто, і настав нарешті час поритися у брудній білизні. Хоча Ланс і не був прикріплений за відділом внутрішніх розслідувань, але підвищений інтерес Леджера Гросса, можливо, був сприятливим чинником для таких дій.

   На екрані монітора з'явилося вікно виклику програми для внутрішньої комунікації, що супроводжувалося переривчастим гурчанням. То була приймальна ФСР для громадянського населення. Ланс прийняв виклик, і на екрані з'явилося вікно з гарненьким обличчям Денізи, чергового адміністратора:

   — Інспекторе, вас знову питає ця дівчина, Леа.

   Поруч із невеликим зображенням Денізи, на екрані монітора з'явилося друге вікно, удвічі більше, із зображенням приміщення приймальні, що надходило від загальної камери. Біля столу Денізи стояла струнка дівчина в джинсах та джинсовій куртці. Ланс упізнав у ній ту саму дівчину, яка вже приходила і питала його сьогодні вранці. Тоді, з ранку, він був не надто готовий приймати до себе відвідувачів, які до того ж і не називали мети свого візиту. Зазвичай, ранок у ФСР починався з ритуалу поглинання міцної кави та підготовки до півгодинної оперативки у керівника відділу. Тому Ланс і попросив Денізу перенести аудієнцію для відвідувачки на дванадцяту годину.

   — Вона знову не каже, з якого питання я їй знадобився? — запитав Ланс.

   — Ні. Хоче розмовляти з вами особисто.

   — Гаразд. Я вже йду.

   Через п'ять хвилин Ланс вже був у приймальні. Дівчина підійшла до нього легкою спортивною ходою, погляд був уважний та зосереджений. Тепер він міг краще її роздивитися. Виглядала вона дуже юною, і могла цілком зійти за школярку-старшокласницю. У руках у неї була сумочка з ноутбуком.

   — Нам для розмови знадобиться час та зручне місце, — вона одразу взяла ініціативу.

   — Ми можемо пройти до мого робочого місця, — запропонував Ланс.

   — Ні, не тут, нам потрібне безпечніше місце.

   Ланс незадоволено скривився:

   — Здається, Леа? Так? Так ось, Леа, у чому, власне, полягає питання? — йому зовсім не хотілося витрачати час на якісь, можливо, підліткові проблеми цієї юної особи.

   — Тема для розмови стосується Ноа Майєрса, доньки вбитого Кенінга та продажних співробітників ФСР, — спокійно пояснила Леа, уважно спостерігаючи за Лансом.

   Ланс закашлявся від несподіванки:

   — У вас є інформація щодо цієї справи?

   — Я маю багато інформації, а також і план дій.

   Ланс знову недовірливо оглянув Леа. Якось не відповідав зовнішній вигляд цієї дівчини тій впевненій манері триматися та тим словам, що вона промовляла. Однак багаторічний досвід оперативника давно навчив його не вестись на стереотипи і не робити поспішних висновків, а спиратися лише на сухий прагматизм.

   — Добре, йдемо до паркування, там у мене авто, поїдемо туди, де вам буде зручно.

   Вони проїхали половину міста та розташувалися у парку Бурже на лавці під гіллястою вербою біля озера. Леа дістала ноутбук, вставила в кардрідер карту пам'яті і запустила відеозапис подій у будинку Кенінга того злощасного та трагічного вечора.