Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

Глава 17

 

Не випадково пригода з фурою на кордоні сталася, не буває стільки збігів водночас. Якщо б за кермом новачок якийсь був, ще повірив би, але якщо той, хто не перший рік на маршруті – дзуськи, такий би з доброго дива і так тупо не підставився. От тільки кому таке щастя треба? Здавалося б, про найочевидніше варто подумати, а це Браницький. От тільки хоч це і доволі логічно, а не вірю. Щось не так з тим білобрисим, але це не його «дарунок» - просто нутром відчуваю. Молодшому воно теж ні до чого, як і Марку, ясна річ.

- Поки не розумію, на чому та впевненість твоя ґрунтується, та якщо щодо Богуслава сумнівів не маєш, то інших варіантів і не бачу. Точно не Деміен, - погодилась Яра.

- Звісно. Нащо то малому? Це ніби самому собі в карман напудити.

- Як вишукано, Назар, - скривилась Яра.

- Як є, зате правда, - відмахнувся від тих слів я. - Але все то Марк хай сам з’ясовує, сама ж казала, тобі бізнес не цікавий. Його цяцька – хай і розгрібає.

- Чого це «цяцька»? – з образою в голосі промовила вона. - Блюзнірська зневага якась. Це його дітище, тобто, їх з Ігнатом - спільне.

- А ти тут до чого? Твоя присутність в офісі не обов’язкова, хіба не правий?

- В принципі – так, але краще було б…

- Краще так, щоб ти подалі була,  - зараз як почне нити про те, що Марк підтримки потребує, то мені і дах зірве, їй Богу! – Брата нема, та Марк ще живий, от хай про те своє «чадо» бізнесове сам і  думає. Хай ним опікується, а ти тут ні до чого! Це їх єдине спільне дитятко, на щастя. А то під старість надумали два веселих хлопця в батьків погратися, ще і тебе заради того в заручниці з дитиною взяти!

- Не вигадуй, - підвищила голос Яра. – І взагалі, облиш цю тему! Чого тебе так крутить, наче вурдалаку біля свяченої води?  Дурість ти собі вигадав, так би не було!

- Даремно так думаєш.

- Не даремно! Я б на цю пропозицію ніколи не погодилась.

Наївна, з таким вправним маніпулятором поруч жила, а нутро його не розгледіла.

- На щастя, вже про це не дізнаємось. Та повір мені на слово – підштовхнув би куди хоче. Був би тобі і чоловік, і дитина, і золота клітка водночас.

- Ні, бо я відмовилась і думку мою ніхто б не змінив. Як нема справжнього люблячого батька, то його ілюзія не потрібна.

- А як, взагалі без батька краще?

- Може і без нього. Все що жінці треба – кілька живчиків.

- Не шукай їх більше, тепер все що треба поруч, - ото відкрив портал в пекло – тепер не знаю, як все на жарт перевести.

- Який же ти… - так і не підібрала влучне слово Яра, помахала в повітрі руками і головою скрутно покрутила.

- Чудовий, знаю, - усміхнувся я, а вона очі під лоба закотила. – Пропозиція моя строку давності не має, генофонд в твоєму розпорядженні. І не кажи, що я тобі не подобаюсь.

- Не скажу. Але пропонуєш не вперше, так що попереджаю - візьму і погоджусь!

- А це і не жарт.

З чого б то мені такими словами розкидатись? Бачу, що вихором думки у її голівці носяться, не знаю на якій спиниться ця рулетка, сподіваюсь, я виграю.

- Передумала, - витримавши паузу зрекла Яра. - Не хочу, щоб руде по хаті носилося і іржало постійно.

Бреше, дивлюсь на неї і розумію, що все яскраво уявила, та не злякалась і не передумала, так само як і я замріялась. Нічого, від суперечки до прийняття недовго йти. А собі тим часом дав слово, що в цьому її не підведу.  Але то план на майбутнє, поки є менш приємні справи. Наближається час зустрічі з шантажистом. Яра свою частину грошей вже отримала –днями сам у Веніаміна забрав і додому привіз. Сьогодні ж їду до Марка по решту готівки. Отак вперше в новий братів офіс і потрапив. Солідний, пристойний, не те що раніше – вагончик і аромат злочинної діяльності. Марк гостинно запросив до себе, пригостив кавою, побалакали трохи. Гроші підготував і на стіл виставив, але запропонував ще дещо на додачу.

- Назар, ти може залишайся з Ярою? А я сам відвезу сумку куди скажуть.

- Ні, не варто. Краще особисто цим займусь. Не через недовіру, просто так більше шансів, що дізнаюсь щось цікаве, а не в глухому куті залишимось.

- Глухий кут – найбільш вірогідний варіант, - сумно усміхнувся Марк. – Жодних гарантій, що фото видалять.

- Жодних, але ж шанс є, а Яра не може ним не скористатися.

- Знаю, теж хочу вірити що все вийде, але...

Розумію, сам не дуже вірю. У що вірю, то це у те, що ловити момент треба, а чи буде кращий за цей – ніхто не скаже.

- Марк, все не складалося у нас з тобою поговорити, а питань чимало. Може поки хоч у експрес-форматі по кількох пробіжимось?

- Добре, питай.

Не вірив, що все гладко піде, та розповідав про все що запитував, навіть рахунки дав переглянути. Всі чи ні – не знаю, та виглядав щирим. От тільки про сина не бажав балакати, короткими фразами відбився і завернув розмову в інше русло. Хотів би знову на цю тему повернутись, та надовго засидітись нам не дали – повідомили, що в офіс з обшуком прибули.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍