Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

типи справді можна вважати суттєвим підтвердженням полісного культу. На монетах зображали здебільшого усталені образи верховних богів і атрибути їх культу, а також сюжети з міфів, що стосувалися заснування поліса. Символами були Діоніса — пантера, пізніше — бик, Артеміди — лань, Зевса — лев, орел, Аполлона — півень, лебідь, Афродіти — голуб.

Античне суспільство, як і будь-яке інше традиційне суспільство, керувалося релігійною свідомістю, релігійні уявлення та відповідні практики торкалися усіх сторін життя кожного члена цієї спільноти. Відображеннями цих уявлень є не лише зображення богів у святилищах чи храмах, а й в помешканнях, похованнях, що для невеликого кола кревно споріднених осіб теж ставали культовими місцями. При чому культовими зображеннями були не тільки самі образи божеств. Релігійних уявлень стосувалися і зображення атрибутів божеств, міфологічних учасників культу, реальних учасників, але в потойбічному світі, деталей, символів культового дійства.

Участь у громадських культах була органічною частиною життя громадянина, а нерідко і негромадянина. Чітко окресленим було коло полісних культів, видавали закони, що регламентували кількість приношень. Та водночас не існувало касти жерців, яка переслідувала б шанувальників «неофіційних культів», або вимагала коштовних дарів для храму. Навпаки, законами обмежувалася надмірність витрат у виявленні жалоби, чи інших афектів, які перетворювалися на демонстрацію приватних переваг.

До участі в ритуалах поліса особу спонукали релігійні почуття, прагнення досягти блага як для себе, так і для усієї групи шанувальників, а не державні органи. У традиційному суспільстві не йдеться про віруючих чи невіруючих. Поділ на такі групи з’являється лише, коли є кілька ідеологій, свого роду релігійний вибір. На відміну від цієї ситуації, культи поліса первинно не були насаджені державою. Добре сказано: селяни античності не були в опозиції до держави, вони самі були державою.

Політична ідеологія зумовлює економічні відносини, які своєю чергою базовані на способі господарювання; землеробство породжує уявлення про залежне від природних і надприродних сил існування людини. І поліс, і сім’я, і господарство були просякнуті ідеологією, яка зумовлювала напрями і способи їх розвитку в часі. Для традиційного суспільства, якою є кожна землеробська спільнота, основою ідеології постають релігійні уявлення. Вони впливали на формування характерних рис еллінської патрилокальної і пат­рилінійної сім’ї, на розвиток статусу і прав громадянина, на соціальні відносини. І нарешті релігійні уявлення охоплювали сам поліс: прихильність богів до поліса визначалась вдалим виконанням ритуалів усіма членами общини разом з їхніми родинами.

Родинні культи починалися там, де закінчувались полісні, але не були полярними останнім. Біля домашніх олтарів вшановували тих же богів поліса, спрямовуючи до них молитви більш особистого характеру, проводили ті ж ритуали очищення, принесення пожертв, спільної молитви і трапези. Відмінністю між полісними і родинними культами була спорідненість учасників, а відповідно, і їх кількість. У поховальній процесії брали участь родичі померлого, у процесії, що йшла до святилища вшанувати покровителя поліса — усі члени поліса.

Релігійне життя не було відірване від повсякдення. Вбачають наявність у певні періоди, свого роду, моди на той чи інший тип зображень богів, яких вшановували вдома. Масовість використання якихось фігурок богів вказує на побутування уявлень про заступництво божества, віри в реальність його допомоги чи то померлому, чи то його живим родичам (у разі покладання фігурок до могили), або усім членам сім’ї (у разі зберігання теракот у домашніх святилищах).

Навіть за всіх особливостей в кожному окремому регіоні процедура відправлення культу зберігалася. Це відображає суть традиції: ідеалізацію повторюваності як зв’язку із предками, героями, божествами, що лежить в основі ритуалу. Ритуал є практичною стороною релігії, хоча включає в себе сакральне звернення до невидимих сил, переповідання міфів, словом, — все, що бере свій початок в релігійних уявленнях. Уявлення про відносини з божествами зумовлювало регулярне і старанне виконання обрядів, регламентованих кількості принесених дарів божествам і померлим, очищення перед ритуалом і після проведення поховання, спосіб принесення цих дарів тощо. Боги і померлі в уявленнях еллінів мали владу і контроль над долею живих: так посилювалося усвідомлення важливості родинних і полісних зв’язків, так кристалізувалися найдрібніші деталі ритуалів, що проводилися сім’єю.

Одним із основних складових ритуалу було принесення пожертви. Йому передує приготування: прикрашення жертви, учасників, дому, місця офірування, яке свідчить про небуденність усього дійства, про вивищення сакрального над повсякденним життям. Пожертвою обирали домашню тварину, найдоступнішим було принесення дрібних тварин, навіть домашньої птиці. Для переміщення офірованого до місця пожертви влаштовували процесію, що складалася з учасників ритуалу і символізувала перехід від буденного до сакрального, від світу реального в потойбічний. Сакральне значення мала не лише територія святилища, а й шлях до нього. Отже, сам перехід теж був символічним перебуванням в потойбічному світі.

Така процесія могла також прямувати від дому до храму чи полісного олтаря, якщо приносилася пожертва на знак вдячності чи присягання, початку чи закінчення якоїсь справи. Тоді вона складалася з обмеженої кількості учасників, що виконували роль свідків. Також процесії проходили від дому до цвинтаря під час ритуалу поховання або вшанування померлого. Зрозуміло, що при жертвоприношенні на домашньому вогнищі влаштування процесій не було доцільним або ж мало символічний характер. Прямування до місця проведення ритуалу супроводжувалося співами, танцями, грою на музичних інструментах. Для кожного могли складати інші, більш властиві танці чи співи гімнів, змагання музик, авторів гімнів.

Процесії були публічними. Якраз ця частина ритуалу найяскравіше виражає суть традиційного суспільства: показовість на кожному кроці життя. Навіть події суто родинного значення мали набувати розголосу, свого роду, загального визнання, легітимації, чому й сприяло проведення ритуалів. Народження, шлюб, смерть — усе це не було дійсним без відповідного виконання регламентованих культових дій. Вшанування божеств при цьому покликане завоювати прихильність не лише вищих сил, а й членів соціальної групи, для чого при похованні або при шлюбі збиралася уся родина. Визнання новонародженого взагалі відбувалося не відразу, а за кілька етапів: в межах сім’ї, родини, роду, фратрії та усієї спільноти. Щоразу вшановувалися божества, влаштовувалися пожертви та спільне споживання жертовної їжі. Тобто замість законів діяла релігія. Спільна трапеза розцінювалася як символ об’єднання групи, визначення кола близьких.

Перед жертвоприношенням передбачалося символічне очищення: вмивання рук, окроплення водою жертовної тварини. Це, певною мірою, теж належить до переходу від повсякденного до сакрального, символізує готовність до небуденних дій. Проливаючи кров офірованої тварини, жрець не стає нечистим, як це відбувається при інших вбивствах. Кров’ю жертви мав бути окроплений олтар, тоді на олтарі спалювалися деякі нутрощі, інші їстівні пожертви, а м’ясо розділялося між учасниками. Елліни вживали м’ясо лише під час ритуалів та свят, яке обов’язково було з’їсти на місці жертвоприношення.

Шкуру залишали для жерця або святилища, але пожертва могла відбуватися і без участі жерця. У кожному культовому випадку все одно був присутній лідер, найчастіше — глава сім’ї чи роду, магістрат, той, хто приносить пожертву на знак очищення, подяки, вшанування померлого родича. Він починає молитву, узливання тощо. У пожертві впорядковано дії кожного: вмиванням рук і киданням ячменю у вогонь окреслюється коло учасників, визначається соціальний порядок.

Криваві ритуали здійснювали, найчастіше, перед битвою, на могилі або для очищення. Безкровні ритуали можна вважати більш наближеними