Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Він знущається? — стомлено спитав Сато.

— Ні, — відповів Ярослав. — Я взагалі не думаю, що то дівчина. Навіщо дівчині паралізований ідіот? Що вона з ним робитиме? В інвалідному візку буде возити та демонструвати подружкам справу рук своїх? Ображені приходили видерти Кіого волосся, верещали, плювалися, але зброї та плетив не застосовували. Не скривджені очима стріляють. Про те, як приворотні зілля діють на магів, знають усі, наскільки я зрозумів. Настільки скривджених, на мою думку, немає. Одружитися він нікому не обіцяв, у коханні ніколи не зізнається, вважає, що це підло, дітей ні з ким у Кіого немає, а якби були, його батько оточив би турботою і онука та його матінку. Кіого його єдина дитина, тож батько буде радий будь-яким онукам, навіть наполовину єкетам, хоч вони й страшненькі. Загалом, це була не дівчина, хіба що божевільна якась. Чоловік найімовірніше.

— То мені ще й чоловіків перевіряти. Чудово. Ти мені дуже допоміг. Втоплюсь.

— У вас нелогічний підхід, — сказав Ярослав.

Обличчя Сато пішло плямами, Літель почала сліпуче посміхатися, в кімнаті стало зовсім незатишно.

— Нелогічний?! — прогарчав Сато.

Ярослав зрозумів, що його зараз вбиватимуть, особливо садистським способом, але мовчати не захотів.

— Зовсім нелогічний, — підтвердив він. — У вас дар, ви можете дізнатися, чи вам кажуть правду. Тому ви шукаєте тих, хто може приготувати зілля, і питаєте, чи вони готували. Так?

Літель велично кивнула.

— Ось. Саме це й нелогічно, – сказав Ярослав. — Ви в принципі не можете знати, хто може приготувати зілля, а хто ні. Ви не можете знати, чи не створив хтось артефакт здатний допомогти у цій справі. Чи не закликав хтось відповідного духа. Чи не купив хтось потрібних трав у потрібній кількості в якомусь із світів, під чуйним керівництвом місцевого знахаря, і чи не перетворив їх на зілля вже тут. Трави при переході через Тунель своїх властивостей не змінюють, кількість сили в них залишається незмінною. А вивчати їх ніхто на виході з арки не стане, їх цілими стогами сюди завозять. Я можу за кілька годин вигадати кілька десятків способів приготування зілля, не бачачи іскорок у травах. Чому ви думаєте, що ніхто інший не зможе?

Літель посміхалася все загадковіше, на Сато було страшно дивитися. Схоже, Ярослав щойно вбив його віру у власні сили. Хотілося б знати, хто він такий? На звичайного детектива зовсім не схожий.

— У тебе є пропозиції? — запитала ельфійка.

— Є. Пошукайте, кому було вигідно травити Кіого таким дивним способом. Зауважте, його не хотіли вбивати. Його хотіли повернути додому в неосудному стані. Знаєте, що роблять люблячі батьки, коли з їхніми дітьми трапляється лихо?

— Кидають усі свої справи і намагаються з бідою впоратися, — сказала ельфійка.

— Так, — посміхнувся Ярослав. Почуватися розумним було дуже приємно. — А Кіого батьки люблять. Дуже. Ладане казала, що його тільки дивом не розпестили. До всього він ще й єдиний спадкоємець свого батька.

— Літель, хто він такий? — спитав Сато, дякувати Ярославові за цінні ідеї він не збирався. Ось придушив би із задоволенням. Дивний тип.

— Учень Ярена, — усмішка ельфійки перетворилася на торжествуючу. — Улюблений учень, єдиний. Якщо ти його пошкодиш, Ярен тобі відірве голову.

— Твого брата?! Адже він не бере учнів, — не побажав вірити в таке щастя Сато, яке звалилося на нього.

— Цього взяв.

Ярослав видав чарівну посмішку, йому здавалося чарівну. Сато у відповідь почервонів.

— Це! — він тицьнув пальцем у Ярослава. — Я не бажаю це більше бачити! Ніколи! Забери його з очей моїх!

— Зачекайте, адже я так і не спитав, — запротестував Ярослав. — Що в мене в голові діється? Ви дивилися.

Сато змінив відтінок на яскраво-червоний, йому, як не дивно, личив. Ельфійка тихенько засміялася.

— Яро, він не зміг дізнатися, що діється в твоїй голові. Саме це його найбільше злить. Він не може зрозуміти, що ти таке і як боротися з тобою.

— Не треба зі мною боротися, я чинитиму опір.

— Провалюй до свого вчителя! — заволав Сато. — Негайно!

— Якийсь дивний, — зауважив Ярослав.

Випробовувати залишки терпіння Сато він не став. Слухняно допив рідину, що пахла квітами, щільніше закутався в чужий плед і урочисто пішов до дверей. Йому хотілося бути схожим на стародавнього грецького філософа, не зрозумілого колегами. Напевно, у Стародавній Греції такі були.

Цікаво, за що таємничий Сато так не любить Ярена? Ельф особистість звичайно не дуже приємна, але поганої звички наживати ворогів на рівному місці у нього начебто немає.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно