Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 29

Через два дні Роман знову сидів у кафе та чекав на Віру. Він хвилювався, але не від того, що мав передати дівчині чергову партію наркотиків, а від зустрічі із нею. Йому одночасно дуже хотілося її побачити, але тої самої миті ні.

Хлопець відчував, що поряд із нею йому важко себе стримувати. Синьокому було боляче сприймати свої емоції. Він намагався не думати про них, заховати кудись далеко, але не доля.

Коли до закладу, де пахло кавою та котлетами, зайшла повія, то син Лариси Петрівни забувся про все на світі. Навіть наявність дружини та обручки на пальці, яка символізувала його кохання до рудої, не заважала думати тільки про цю брюнетку.

- Довго чекаєш? - запитала вона, сівши за столик.

- Навіть чай не встигли принести, - відказав Роман, ховаючи своє хвилювання у голосі.

- Це добре, - відказала вона.

Саме цієї миті до столика підійшла офіціантка, яка поклала на стіл дві білі чашки, де знаходився зелений чай з жасмином.

- Замовив мій улюблений, - відказала дівчина. - Якось навіть дивно.

- Я також такий люблю, - збрехав Роман, який дійсно не міг терпіти його.

- Чудно, - проказала Віра. - Але краще думати про справи.

- Так, - погодився він та витягнув із сумки коробку, яку одразу взяла повія та заховала. - Тут наче більше.

- Ні, все те саме.

- За гроші так само - напряму Дмитру.

Роман махнув головою та цієї миті його горло здавила злість та ревнощі, які змусили задати дівчині наступне запитання:

- Ти спиш зі Жовтеньким?

Віра, яка тієї миті взяла до рук чашку, застигла. Вона зловила чималий подив від слів Романа.

- Ні, - відказала вона.

- Хіба? - не міг себе контролювати хлопець. - Невже ти так просто передаєш йому кошти?

- Так, - відповіла повія, дивлячись йому в очі. Дівчина говорила правду, адже дійсно ніколи не спала з Жовтеньким. Звісно вона не раз надавала свої послуги його колегам, але зі самим Дмитром не лягала у ліжко.

- Чому я тобі не вірю? - запитав Роман, який дійсно не міг знайти правду у короткій відповіді Віри.

- Бо я повія.

Хлопець опустив голову. Він стиснув руки в кулаки. Все всередині молодика бушувало. Йому вмить стало гидко, що вона кохається з іншими чоловіками.

- І багато у тебе клієнтів? - тихо запитав він.

- А чому це тебе так цікавить?

- Бо...

- Що?

Віра спостерігала за Романом, який зараз нагадував божевільного. Його сині очі світилися диким вогнем. Вона відчувала, що зараз відбудеться щось.

- Я хочу замовити твої послуги.

- Знову? - здивувалася Віра. - А як же твоя дружина?

- Зараз я не хочу про неї думати.

- Гаразд, - відказала вона. - Тоді давай я доп'ю чай та підемо.

- Без питань.

Роман Кученюк та Віра знову приїхали до того самого готелю, де пробули до вечора. Хлопець не хотів відпускати дівчину, яка також не бажала кудись йти.

Ангеліна, яка лежала поряд із ним, розуміла, що далі так не може продовжуватися. Вона знала одне - почуття можуть опанувати нею, а брюнетка цього боялася. Дівчина розуміла, що проклята та нікому не зможе подарувати щастя.

- Спиш? - запитав тихо Роман.

- Ні, - відповіла Віра, яка сумно згадувала своє минуле.

- Якось все так дивно, - продовжив він. - Ніколи у житті не міг подумати, що буду лежати у ліжку з іншою жінкою.

- Інколи так буває.

- Віро, - піднявся на лікті хлопець.

- Що? - заглянула вона йому в очі, але цієї миті він відвернув голову. Хлопець став дивитися у вікно. Там за склом гуляла прохолодна погода. Ще декілька днів тому було вкрай тепло, але зараз усе змінилося. Осінь взяла владу у свої руки та привела за руку холод та мряку. І саме зараз ці дві подруги створювали там свою вечірку.

- Ти щось хочеш мені сказати, але боїшся, - продовжила Віра.

- Боюся, - підтвердив він.

- Тоді краще не кажи. Інколи варто промовчати, а ніж кричати на кожному кутку те, що не варто.

Роман криво посміхнувся, але не став мовчати:

- Я відчуваю себе погано.

Повія підняла брови. Вона не очікувала таких слів від хлопця.

- Я живу та розумію, що все не так, як має бути. У мене складається таке враження, що...

- Що?

- Я абсолютно не щасливий.

Віра не відповідала. Вона не знала, що сказати. Дівчина не хотіла зробити гірше.

- Звісно я розумію, що маю радіти, бо маю роботу, що дозволила мені закрити всі фінансові питання, гарну дружину, яка скоро народить дитину, але...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍