Джулія Ромуш - Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш

Розділ 46. Андреа Танака.

- Так, - якось невпевнено прозвучали мої слова, тому що я не могла повірити в те, що сталося. 

 

Я все ще не орієнтувалася у просторі й не розуміла, що наразі мені могло загрожувати. Мене мало не збила машина, а я лежала на людині,  яка врятувала мене, в стані напівсвідомості. 

 

- Дякую, - я ледве могла це вимовити, як хлопець обережно підхопив мене за передпліччя, стягнув зі свого тіла. 

 

- Роззуй очі, - сказав хлопець, але як би грубо не звучали його слова, я не відчула в них злості. 

 

- Якби не Ви... - але, здається, мої слова були сказані в порожнечу. Чоловік пішов, а я залишилася сидіти на асфальті поруч з будинком, забруднена булкою і турецькими спеціями, і ароматом парфуму людини, яка мене врятувала і ще секунду назад так сильно притискалася до моїх грудей. 

Дякую тобі за те, що в моєму житті з'явився швидкоплинний герой. 

******

Прийшовши додому, я спочатку не усвідомлювала масштаб події, але потім до мене дійшло. Мабуть, я переборола стадію заперечення, і в мені відразу заговорило "прийняття", тому що вже через пів години, на кухні, я, хапаючись руками за голову, запізніло перебирала картинки з минулого поки в голові не засіла одна думка: а що, якби він, ким би він не був, не встиг мене відштовхнути?!

 

Можливо, це був перший раз в житті, коли я повірила в щиру допомогу. Коли хлопець став повільно підійматися, я відчувала лише його рухи, не в змозі сфокусуватися на його зовнішності. 

 

Я змогла розглянути його погляд, який зачепив мене за живе на рівні інстинктів і утримував, не даючи зіскочити, не задовольнивши цікавість. Його темно-сірі очі, які з цікавістю розглядали моє обличчя всякий раз, коли я видавала хоч найменший звук чи то стогін або фразу. Погляд, який пропалював та який я відчувала на собі раніше, але ніяк не могла зрозуміти за яких обставин. 

 

Здригання його губ, коли я сказала, що все добре. Сила його рук, з литими м'язами, покритими татуюваннями. Таке не забувалося... 

 

Навряд чи б я його описала, навіть якби це було потрібно для впізнання, але я б його впізнала серед тисячі інших. Інстинктивно. Інтуїтивно. Адже не забувають людей, які врятували тобі життя.Навіть, якщо ти єдина, хто так думав...                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно