Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

class="p">Усілякі там похмурі, песимістичні варіанти, як-от Гадес, Інферно, Пекло, Чистилище… рішуче відкинув капітан; йому хотілося чогось життєрадісного. Навіть одну — зовсім несподівану та просто донкіхотську, ідеалістичну — пропозицію віддати належне їхньому мужньому ворогові, Роуз, також серйозно розглянули, перш ніж її відхилили тридцятьма двома голосами проти десятьох, із п’ятьма, хто утримався. Отже, цей острів не матиме назви «Роузленд»…

Зрештою одноголосно переміг «Гейвен», тобто пристановище.

Розділ 44. Витривалість

«Історія ніколи не повторюється, але повторюються історичні ситуації».

Коли капітан Лаплас провадив свій щоденний звіт для Ганімеда, у нього в голові постійно крутився цей вислів. Його була процитувала Марґарет М’Бала — що наближалася тепер до них зі швидкістю майже тисяча кілометрів на секунду — у підбадьорливому посланні з «Юніверсу», яке Лаплас із задоволенням передав потім своїм колегам у кораблетрощі.

— «Перекажіть, будь ласка, міс М’Балі, що її маленьке повчання з історії виявилося надзвичайно важливим для підняття морального духу; за цієї ситуації важко було придумати щось краще.

Попри деякі незручності, пов’язані з тим, що стіни та підлога помінялися місцями, ми, проти тих полярників з далекого минулого, живемо просто в розкоші. Дехто з нас і раніше чув про Ернеста Шеклтона[60], але ми й уявлення не мали про цілу сагу про “Ендюранс”[61]. Опинитись із кораблем у льодовій пастці, серед поля плавучої криги, та продрейфувати на ній понад рік, потім провести антарктичну зиму в якійсь печері, опісля пропливти морем тисячу кілометрів у відкритому човні та подолати гірський хребет, не нанесений на жодну карту, щоб дістатися до найближчого людського поселення!

І то був лише початок. А що нам здається неймовірним — і надихає, — так це те, що Шеклтон чотири рази повертався, щоб урятувати своїх людей на тому маленькому острові — і таки врятував кожного з них! Уявіть лише, що ця історія зробила для підняття нашого духу — сподіваюся, ви зможете надіслати нам цю книжку факсом під час наступного сеансу зв’язку — ми всі прагнемо її прочитати.

І що Шеклтон подумав би про нашу ситуацію! Так, нам набагато краще, ніж будь-кому з тих дослідників з давноминулих часів. У це майже неможливо повірити, що ще на початку минулого століття вважалася нормальною ситуація, коли ти, тільки-но зайшовши за обрій, уже був повністю відрізаний від решти людства. Тож нам має бути соромно за наше нескінченне бурчання, що, мовляв, швидкість світла не така вже й висока, як нам хотілося б, і тому ми не можемо спілкуватися з нашими друзями в режимі реального часу, бо мине аж кілька годин, поки ми отримаємо відповідь із Землі… Давні дослідники бували відірваними від цивілізації місяцями — майже роками! Отже, ще раз, міс М’Бало, прийміть нашу найщирішу подяку.

Щоправда, усі дослідники нашої Землі мали одну істотну перевагу перед нами: принаймні вони могли вільно дихати повітрям. Наша команда науковців від самісінького початку на повен голос вимагає випустити їх назовні, і ми заради цього переобладнали вже чотири скафандри, призначені для зовнішніх операцій, на автономну роботу до шести годин. При такому атмосферному тиску, як тут, їм не знадобляться повністю закриті скафандри — цілком вистачить полегшених, які закривають лише верхню частину тулуба до пояса, — і я дав дозвіл їм виходити не менше ніж по двоє за один раз; і за умови, що вони постійно залишатимуться в полі зору з корабля.

І насамкінець, ось сьогоднішній звіт про погоду. Тиск двісті п’ятдесят барів, температура стабільна й тримається на двадцяти п’яти градусах, вітер західний, із поривами до тридцяти кілометрів на годину, звичайна стовідсоткова хмарність, труси від одного до трьох балів, згідно з необмеженою шкалою Ріхтера[62]…

Знаєте, щось мене напружує ота “небмежена” шкала — особливо тепер, коли Іо знову наближається».

Розділ 45. Експедиція

Коли відразу кілька членів його екіпажу просять про конфіденційну бесіду з ним наодинці, це зазвичай означає для нього потенційні неприємності або щонайменше потребу ухвалити важке рішення. Капітан Лаплас помітив, що Кріс Флойд і ван дер Берґ проводять багато часу в затятих дискусіях, часто разом із другим помічником Чанґом, і неважко було здогадатися, про що вони говорять. І все ж таки їхня пропозиція захопила його зненацька й дуже здивувала.

— Ви хочете піти на гору Зевс! Як — у відкритому човні? Вам не дає спокою та книжка Шеклтона?

Флойд мав трохи збентежений вигляд: капітан поцілив просто в яблучко. Та книжка про антарктичну експедицію дійсно надихнула їх і самим, ось тут, провести власну експедицію — але не тільки вона.

— Навіть якби ми могли побудувати човен, сер, це займе дуже багато часу… особливо тепер, коли «Юніверс», схоже на те, добереться до нас не далі, як за десять днів.

— А до того ж я не вельми впевнений, — додав ван дер Берґ, — що хотів би поплавати по цьому так званому «Галілейському морю»: гадаю, не всі його жителі отримали звістку, що ми неїстівні.

— Отже, залишається тільки один варіант, угадав? Я налаштований скептично, але спробуйте мене переконати. Продовжуйте…

— Ми обговорювали це з містером Чанґом, і він підтвердив, що це можна зробити. Гора Зевс лише за триста кілометрів звідси; шатл здатен долетіти туди менше ніж за годину.

— А знайти місце для посадки? Як ви, безперечно, пам’ятаєте, містерові Чанґу це не дуже вдалось із «Ґалексі».

— Це не проблема, сер. «Вільям Цунґ» становить лише одну соту від нашої маси; навіть той лід міг би його витримати. Ми переглянули відеозаписи й знайшли з десяток хороших майданчиків для посадки.

— Окрім того, — додав ван дер Берґ, — у пілота ніхто не цілитиметься із пістолета. А це ще один плюс.

— Я впевнений, що так воно і є. Але найбільша проблема у вас буде тут, а не там. Як ви збираєтеся вивезти шатл із його ангара? Ви зможете встановити кран? Навіть при цій силі тяжіння це буде дуже нелегко.

— У цьому немає потреби, сер. Містер Чанґ зміг би на ньому звідси просто вилетіти.

Запанувала тривала тиша, під час якої капітан Лаплас намагався уявити собі — і, як видавалося, без особливого ентузіазму, — як усередині його корабля з ракетних двигунів шатла виривається полум’я та спалює все навколо. Маленький космічний човник — шатл — «Вільям Цунґ», відоміший як «Білл Ц.», був розроблений лише для орбітальних операцій. Зазвичай його обережно виштовхували з «ангара», а двигуни запускали тільки аж тоді, коли той опинявся далеко від материнського корабля.

— Бачу, ви все продумали, — невдоволено відказав капітан. — А як же кут