Анна Сьюелл - Чорний красень

знаєш, чого йому від тебе треба. Та годі марнувати час на балачки! Кому що до м’ясника чи його коня! Гаразд, веди поні до стайні і дивися, щоб усе було як слід. І май на увазі, сьогодні його вже не запрягай. Якщо знову хтось чогось захоче, візьмеш кошика і перейдешся пішки.

Із цими словами він повернувся до крамниці, а хлопець повів поні до стайні.

Але не треба думати, що всі хлопчаки жорстокі до своїх коней. Бачив я й таких, що упадали біля осликів чи поні, немов біля кімнатних цуциків, і ті, відповідаючи на ласку, зі шкіри лізли, аби їм догодити; точнісінько так само відповідав на ласку Джері і я. Коли ти в гарних руках, то навіть найважча робота здається легкою.

На нашій вулиці часто з’являвся хлопчисько, що торгував картоплею та зелениною. Старий поні, на якому він їздив, не вирізнявся особливою красою, але такого веселого, завзятого коника ще треба було пошукати. А як вони любили один одного — це треба було бачити! Поні собачкою бігав за хлопцем, і коли той сідав у візок, весело рушав з місця — без батога, без команди — і так завзято тупотів по вулиці, немовби щойно вийшов із королівських стаєнь. Джері дуже любив цього хлопця, називав його не інакше, як «принц Чарлі», і казав, що з часом він стане королем візників.

І був ще розвізник вугілля — чорний від вугільного пороху дідок у капелюсі, які носять торгівці вугіллям.

Вони з конем ішли по вулиці, мов двійко добрих друзів, які на півслові розуміють один одного, і кінь сам, без команди, зупинявся біля тих дверей, де жили їхні покупці. Кінь мав цікаву звичку — нахилятися вухом до господаря.

Голос дідка було чути задовго до того, як він сам з’являвся на вулиці. Я так і не зміг зрозуміти, що означав його вигук «у-гі!», а діти, не довго думаючи, так його і прозвали «дідок Угі». Полі дуже поважала старого і завжди купувала у нього вугілля, а Джері був просто щасливий, що й у старого бідняка кінь може знайти собі гарний притулок.

Розділ 42
Вибори

Одного дня, щойно ми в’їхали у двір, назустріч нам вискочила Полі.

— Джері! До нас приходив містер В. Питав, чи голосуватимеш за нього, і ще він хоче найняти на час виборів твій кеб. Сказав, що чекатиме відповіді.

— Знаєш, Полі, скажи містерові В., що мій кеб уже зайнятий. Я не дуже хочу, щоб його від коліс до даху заклеїли величезними плакатами, а як подумаю, що доведеться ганяти Джека і Капітана між винарнями та розвозити виборців напідпитку… Чим завинили мої коні? Ні, я в такі ігри не граю.

— А ти голосуватимеш за нього? Цей джентльмен казав, що він твій кандидат.

— Так, Полі, почасти це так, але свій голос за нього я не віддам. Ти знаєш, чим він торгує?

— Знаю.

— Людина, що заробила статки на такій торгівлі, може бути хорошою у багатьох аспектах, але до потреб простого люду їй байдуже. Моя совість не дозволяє відрядити його туди, де пишуться закони. Комусь це, може, не сподобається, проте кожен із нас робить те, що він вважає для країни вищим благом.

У переддень виборів, уранці, коли Джері впрягав мене в кеб, у двір вбігла заплакана Долі. Її блакитне платтячко і білий фартушок були закидані болотом.

— Гей, Долі, що сталося?

— Ті нечемні хлопчиська, — задихаючись від сліз, промовила дівчинка, — закидали мене болотом і обізвали малою обі… обі…

— Тату, вони обізвали її малою голубою обідранкою, — пояснив Гарі, забігши за сестрою у двір. Вигляд у нього був страшенно сердитий. — Та я показав їм, де раки зимують, знатимуть тепер, як сестру мою ображати. Всипав я їм по перше число! Боягузи нещасні! Помаранчеві покидьки.

Джері поцілував дівчинку і сказав:

— Біжи до мами, крихітко, скажи їй, що тато просив тебе сьогодні бути вдома і допомогти мамі по господарству.

Коли дівчинка пішла, він обернувся до Гарі і звернувся до нього, як дорослий до дорослого:

— Сину мій, я сподіваюся, ти завжди захищатимеш сестричку, і всякому, хто посміє скривдити її, даси гідну відсіч. Так і повинно бути між вами. Але попереджаю: в нашому домі — жодного слова про політику! Серед «голубих» мерзотників не менше, ніж серед «помаранчевих», білих, пурпурових чи яких там ще, і я не хочу, аби хтось із вас знався з ними. Навіть діти і жінки ладні перегризтися за ті кольори, і добре, коли хоч кожен десятий із них розуміє, за що вони сваряться.

— Знаєш, тату, я думав, що «голубі» — за свободу.

— Сину мій, свобода не має кольорів — кольори лиш означають партії, і єдина свобода, яку вони дають, — це свобода напитися чужим коштом, поїхати на виборчу дільницю у вошивому старому кебі, облити помиями того, хто не носить твій колір, та верещати, проголошуючи речі, в яких ти сам ні бе ні ме. Ось вона, їхня свобода!

— Ну, тату, ти, мабуть, жартуєш.

— Ні, Гарі, я серйозно, і мені соромно бачити, як люди патякають про речі, яких вони навіть не розуміють. Вибори — справа серйозна. Принаймні, так вважають, і кожна людина хай голосує, як їй підказує сумління, і не заважає робити це іншим.

Розділ 43
Друг у біді

Нарешті настав день виборів. Роботи в нас із Джері було через край. Першим найняв наш екіпаж високий масивний джентльмен із полотняною торбою, якому треба було на станцію Бішопсґейт.