Вадим Григорович Бойко - Якщо на землі є пекло…

— А тобі, Бруно, наказую сьогодні ж прочистити мізки блокельтестерам. Попередь, що кожний, хто посміє без мого дозволу чіпати тишлерів, буде суворо покараний. Ремонтуватимемо бараки пізніше, до зими ще далеко, а зараз є робота важливіша.

— Яволь! — відчеканив Бруно.

— Скільки потрібно днів для закінчення усіх робіт у цьому бараці? — запитав лагерфюрер Карела.

Почувши це, усі захвилювалися: як повернеться справа? Адже для закінчення тунелю потрібно з тиждень. Тим часом Карел, не змигнувши оком, випалив:

— Десять днів, гер лагерфюрер.

— Десять? Ні, я даю на це п'ять днів. До середи муляри закінчать псарню. І в середу я заберу вас туди. За тиждень там зробите усе необхідне, а потім в есесмістечку знайдеться інша робота. Після її завершення, до зими, ви ще поставите у таборі два блоки — чотирнадцятий і п'ятнадцятий. Ось поки що все.

— Яволь, гер лагерфюрер! Але, щоб виконати за п'ять днів такий обсяг робіт, дозвольте нам на ці п'ять днів перейти в цей барак, адже доведеться працювати й уночі. Та й ніхто не розтягуватиме дефіцитних матеріалів. Учора, наприклад, ми схопили двох злодюг з шостого блоку. Ось їхні номери — я записав, щоб доповісти…

Карел дістав з кишені папірець і дав Бруно, а Кабан наказав сьогодні ж перед строєм провчити негідників. Це були номери двох мерзенних піплів, які вже давно набридли чехам і не раз що-небудь крали у них. А головне те, що ці піплі по-садистськи знущалися з «мусульманів», і треба було провчити їх.

— Перейдете в цей барак, але на апелі з'являтиметесь до свого центрального блоку — не буду ж я ставити до вас іще одного блокфюрера. Тепер можете працювати, як хочете, хоч цілодобово, але до середи щоб усе було закінчено. І женіть в шию усіх, хто заважатиме. А найнахабніших — передавати в руки Бруно. Він зуміє прочистити мізки будь-кому, — наказав Кабан.

— Яволь, гер лагерфюрер! Усе буде виконано! — гаряче запевнив Карел.

Після цього Кабан і Бруно поверхово оглянули барак.

— Бруно, мені подобається цей чеський капо, який ще не втратив господарської жилки, совісті і почуття обов'язку. До того ж — чудова німецька вимова, відчувається справжня німецька школа. Оце справжній інженер-будівельник. Накажи видавати йому особисто пайок з есесівської кухні, а його команді признач з в'язнівської кухні цулягу: супу необмежено, а хліба — додаткову порцію на кожного.

— Яволь! — виструнчився Бруно.

На цьому огляд закінчився, і воші пішли з барака.

— Ахтунг! — надривно гаркнув Карел, страшенно схвильований.

Пронесло! І так вдало! Тепер вони знали конкретний строк, знали, що і як робити. А головне — їм допоміг сам лагерфюрер, дозволивши переселення. Візит начальника в будь-яку арбайтскоманду завжди був нещастям, а тут усе вийшло навпаки. Як у казці!

— Карел, вам не доводилося чути російське прислів'я: «Не было бы счастья, так несчастье помогло?» — запитав Володя.

— Я зрозумів, — посміхнувся Карел. — У нас теж є таке прислів'я, щоправда, звучить воно трішки інакше: «Якщо людині дуже погано, тоді їй іноді допомагає нещастя».

Вони увімкнули диво-ліхтарик і знову полізли в тунель.

В обід прибіг посильний із табірної кухні. Він приніс приголомшуючу звістку: Карела просять з'явитися на кухню й одержати пайок — на себе і на свою команду. Умиваючись, Карел жартував і сміявся:

— Ось так, друзі мої. Запрошення на царський обід. Пер-со-наль-не! Це вам не фунт цвяхів і пучка тирси. А лагерфюрер мені страшенно сподобався — симпатичний кабанчик, ну просто молодчага. Свій в дошку. Розуміє, що людям перед далекою дорогою треба набратися сил. У Чехословаччині я дам банкет, і перший мій тост буде за здоров'я Кабана. А зараз — Вальдемар, Георгій і Франтек — ходімо зі мною. Цікаво ж усе-таки знати, чим сьогодні нас почастують.

Учотирьох вони вирушили на кухню. Зустрів їх кюхекапо Вальтер — сіроокий молодий німець, в недалекому минулому відомий спортсмен, член збірної команди Німеччини з футболу. Як він опинився в таборі, хлопці не знали. Знали тільки те, що серед есесівців було багато шанувальників спортивного таланту Вальтера. Йому симпатизував і покровительствував сам Кабан, який і призначив Вальтера начальником табірної кухні, почепивши йому на рукав пов'язку капо. До цього призначення Вальтер поставився своєрідно: взяв у помічники одного поляка — колишнього кухаря фешенебельного варшавського ресторану — й переклав на нього усі свої обов'язки, а сам з ранку до ночі займався спортом і засмагав на сонці.

Жив Вальтер як знатний вельможа: в окремій величезній кімнаті бельетажа кам'яного будинку табірної кухні. Споруда ця була схожа на фортецю: метрові стіни з червоної німецької цегли, вузенькі, схожі на бійниці, вікна, гостроверхий черепичний дах. Тут було тихо, спокійно. Вальтер розкошував. Півсотні табірних придурків — німецьких кримінальних злочинців, які займали в таборі вищі командні посади, харчувалися з есесівської кухні і есесівських складів, де було все, починаючи від курятини, свіжого молока, вершків і масла і кінчаючи шоколадом, винами й фруктами. І все це проходило через руки Вальтера. Крім того, він одержував, завдяки протекції лагер-фюрера, багато поштових посилок від численних друзів і шанувальників його спортивного таланту, а також від Міжнародного Червоного Хреста. Усе це Вальтер роздаровував у таборі друзям і знайомим, нерідко пригощаючи ласощами й винами навіть блокфюрерів. Тому всі табірні проміненти запобігали перед ним, намагаючись будь-якою ціною зажити «блат» і прихильність Вальтера. Його величали найкращими найменнями, а найчастіше — «наш годувальник», «наш Вальтер», «наш дорогий Вальтер».

Навіть у таборі Вальтер зоставався таким же фанатом-спортсменом, яким був до ув'язнення. Він не курив, не пив, не об'їдався, суворо дотримувався режиму спортивних тренувань і відпочинку, мріючи після війни і звільнення знову повернутися у великий спорт. Уранці проводив двогодинну розминку на повітрі, а в другій половині дня — тригодинне тренування, в яке входили різні види бігу,