Володимир Миколайович Владко - Дванадцять оповідань

знаючи, що СРСР не має великого морського флоту, який міг би вчинити опір, експедиція спинилася недалеко від берега і почала обстріл узбережжя з гармат. Важкі снаряди, як на учбовій стрільбі, перекривали у шаховому порядку узбережжя, здійснюючи добре складений і обміркований план командування, що мав закінчитися висадкою десанту.

Початок цієї операції проходив нібито добре. Щоправда, берегові оборонні форти радянського узбережжя у відповідь на цей напад почали і собі обстрілювати експедицію віце-адмірала Кавамурі. Проте, за невеличкий час ця стрільба з радянського берега припинилася. Цілком можливо, що важкі снаряди морських гармат ескадри зруйнували форти і примусили їх замовкнути. Можливо, трапилось щось інше. Але так чи так, — дредноути і крейсери експедиції почували себе в цілковитій безпеці. Що могло їм загрожувати? Віце-адмірал Кавамурі дав наказ: почати висадку десанту.

Тим несподіваніша для командування морського військового східноімперського флоту була дивна атака мінних глісерів. Так, так, хай читач не дивується, мінних морських глісерів. Нам можуть відповісти: адже глісер, човен, що рухається повітряним пропелером, цей стрибаючий човен, який нагадує водяні аеросани, не може рухатися по морю, бо перша-ліпша хвиля перекине його, розіб’є його пропелер.

Уявіть собі глісер без пропелера. Глісер, що рухається з допомогою струменів води, які викидає потужний насос, установлений всередині глісера замість мотора. Стійкий глісер, що робить на годину до ста кілометрів. Меткий повороткий човен, що мчить морем, як птах, і обстрілює ворога нормальними мінами Уайтхеда.

Водометні радянські глісери з’явилися несподівано для командування східноімперського флоту водночас і з півночі і з півдня. Спочатку ніхто на кораблях-велетнях навіть не звернув уваги на ці ледве помітні крапки, що з’явилися на морській поверхні. Командування було надто захоплене обстрілом берега та десантними операціями, що вже широко розгорнулися. Командування було надто певне щодо своєї безпеки і відчувало себе як… ну, скажімо, як у китайських водах.

Глісери спочатку йшли близько біля берега. Вони нагадували звичайні моторні човни, відрізняючись від них лише надзвичайною хуткістю. Додамо ще, що глісери зовсім не ховалися: вони безстрашно йшли під радянським морським військовим прапором. На їхніх кормах розвівалися червоні прапори з зірками, від яких розходилися промені.

Вартові нарешті помітили їх. Вони помітили і радянські прапори. Кажуть, що віце-адмірал Кавамурі, командувач експедиції, презирливо посміхнувся, коли йому доповіли про дивні моторні човни.

— Хм, — сказав він, — вітаю артилеристів з цікавою вправою. Розстріляти цих божевільних туристів!

Вже через кілька хвилин командування впевнилося, що віддати такий наказ було значно легше, ніж виконати його. «Туристи», глісери під радянським прапором, посувались так хутко, так несподівано змінювали курс, робили такі петлі й віражі, що влучити в них з гармати можна було лише випадково. Це було все одно, що стріляти з гвинтівки по спритних комахах.

Все командування морських велетнів вийшло на борт, озброєне морськими біноклями — дивитися на «цікаву артилерійську вправу», як назвав це віце-адмірал Кавамурі. Адже ніхто й не підозрював, який страшний ворог посувається на флот. Та й біноклі ще через кілька хвилин довелося кинути, бо глісери зовсім наблизилися до кораблів.

Першу міну помітив вартовий дредноута «Мікадо». Він, указуючи рукою на білий пінливий слід, який лишала на воді міна, закричав:

— Міна! Міна мчить на дредноут!

Та було пізно: адже дредноут стояв на місці. Через дві хвилини велетенський корабель ніби розламався на дві частини, випустивши зсередини димову хмару. Дредноут «Мікадо» більше не існував.

Глісер, випустивши першу міну, хутко повернув убік і почав наближатися до дальшого велетня. І лише тоді командування зрозуміло, що тут тхне не «цікавою вправою», а реальною небезпекою. Воно зрозуміло, нарешті, що то за «туристи» з’явилися перед кораблями. Про бомбардування узбережжя, про розгортання десантних операцій — забули зразу; всі гармати, від важких до дрібнокаліберних, — скерували свої дула на глісери, намагаючись влучити в них. Замість того, — глісери зірвали ще два кораблі.

Глісери крутилися навколо морських велетнів, як пустотливі дельфіни. Вони з’являлися то спереду, то ззаду; вони зникали з-під обстрілу, щоб дальшої хвилини виникнути знову під самим дулом гармати, яка перекидала свій важкий снаряд далеко за глісер. Командування флоту розгубилося: кораблі летіли в повітря один за одним, нагадуючи легендарну загибель ескадри адмірала Гакензена у Фінській затоці.

Нарешті віце-адмірал Кавамурі дав наказ:

— Розстрілюючи глісери, розгортатися й виходити в море. Курс — схід!

Щоправда, це означало просте втікання. Адже адмірал залишав на березі чимало десантних сил. Проте, — хто обвинувачуватиме його? Адже він намагався врятувати флот.

Ескадра повільно розгорталася, простуючи до океану. Розгорталися дредноути, крейсери, розгорталися порожні авіаматки, що випустили свої літаки перед тим на берег, розгорталися десантні кораблі, що частково вже встигли висадити на берег свій живий вантаж. Шалена стрілянина по глісерах продовжувалася, хоч і не так концентровано. Адже глісери з’являлися між морськими велетнями, — і в них не можна було стріляти, щоб не влучити в сусідній корабель. І кожна поява, кожне наближення якогось із глісерів давало в результаті знищення одного з морських велетнів східноімперського флоту.

— Кулемети! — зрештою вигукнув віце-адмірал Кавамурі. — Кулемети!

Він мав рацію: тільки кулеметами можна було боротися з атакою хутких і маленьких глісерів. Проте, — на борту дредноутів і крейсерів кулеметів не було, а десантні кораблі йшли переважно без своїх військових частин, що залишилися на березі. Кулеметів не було, — і глісери продовжували своє діло, маячачи поміж кораблів.

Все це закінчилося так само швидко й несподівано, як і почалося. Слід гадати, що невеликі глісери вичерпали запас своїх мін; адже кожен з них ніяк не міг мати мін більше як три. З блискавичною хуткістю глісери почали віддалятися від решти жовтоімперської експедиції, несучись на південь і північ, у тому самому напрямі, звідки вони з’явилися. Віце-адмірал Кавамурі міг вільно зітхнути, — але що в нього залишилося?

Три чверті експедиції було знищено. П’ять чи шість кораблів, які тікали до океану — ось усе, що лишилося під прапором віце-адмірала Кавамурі. Решта пішла на дно. Тільки уламки, які пливли по бурхливих морських хвилях, свідчили, що лише півгодини тому тут була непереможна десантна експедиція східноімперського військового флоту…