Володимир Бабула - Сигнали з Всесвіту

з хвилину, потім несміливо постукав. Почувши запрошення, зайшов до світлої просторої зали, в кінці якої стояло кілька медичних апаратів.

Здрастуй, Митю! — привітала хлопчика Наташа Орлова. — Давненько тебе не було. Тарабкін уже думав, що ти на нас гніваєшся.

У мене було дуже багато справ… — виправдувався Митько.

Признайся, що ти просидів увесь вільний час біля телевізора! — сміялась Наташа. — Не думай, що ми не такі. Повір, що репортаж із «Променя» нас цікавить так само, як і тебе…

Її погляд упав на коробку. Помітивши це, хлопець почервонів:

Несу вам подарунок, я сам його виготував…

Подарунок?.. А який, Митю?

Подивіться самі… Тільки я хотів би, щоб ви коробку відкрили разом з товаришем Тарабкіним.

Тоді ходімо до нього, він зараз вільний.

Академік Тарабкін, який у своєму кабінеті саме налаштовував телевізор, щоби послухати репортаж із «Променя», зрадів гостеві. Наташа відкрила коробку, і вчені з цікавістю зазирнули всередину.

Чудесно, мій любий конструкторе! — Тарабкін витягнув модель зорельота, високо підняв її і пройшовся з нею кілька кроків. — А літає?

Звісно! — гордо відповів хлопець. — Всі мої моделі літають. Що б то був за літак, коли б не літав?

Тарабкін погладив вуса:

Безперечно, «Промінь» ми випробуємо сьогодні ж, а потім знову повернемо тобі. Ти вмієш з ним краще поводитись, ніж ми.

Я його робив для вас і назад не візьму!

Гаразд, у такому разі дуже дякуємо за нього. Він буде нам нагадувати нашого любого Северсона. Хто знає, що він зараз поробляє, крізь яке вікно на нас, на нашу Землю дивиться? — академік злегка провів рукою по моделі.

…Вас вітає «Промінь»! — раптом почувся знайомий голос.

Це було так несподівано, що всі злякано обернулись до телевізора. З екрана до них посміхалось обличчя Северсона. Він був трохи блідий, на широкому лобі в нього випнулись жили в формі літери «У». Звісно, він був збентежений, як і всякий диктор — початківець, бо усвідомлював, що на нього зараз дивляться мільйони очей з усього світу.

…Насамперед — кілька кадрів з нашого життя…

Картина на екрані змінилась. З’явилася кабіна керування. В кріслах біля пульта сиділи головний пілот Цаген та Навратіл — капітан корабля цієї зміни.

Пробачте їх, що вони не зможуть взяти участі у нашому репортажі… - продовжував Северсон. — Незабаром залетимо до смуги астероїдів, а тут необхідна якнайбільша обережність. Щоб уникнути можливого зіткнення, рухаємось великим півколом у напрямі руху астероїдів. Усі вони обертаються навколо Сонця в один і той же бік.

Як я сам пересвідчився, керування зорельотом у міжпланетному просторі — нелегка справа. Ми в повному розумінні слова можемо опиратись тільки на реактивну силу. Дуже складним для нас є і орієнтування. Не можна визначити, де верх, а де низ; єдиними нерухомими точками є тільки найвіддаленіші зірки. Для тих, хто вже літав на Місяць, я не розповідаю нічого нового. Нагадую це нашій молоді, яка мандрує Всесвітом поки що лише в підручниках та романах…

Тепер продовжимо огляд «Променя»…

На екрані телевізора з’являються Молодінова та Чан-су. Вони уважно вивчають карту Сонячної системи із зазначеною траєкторією корабля та перевіряють з допомогою приладів правильність польоту.

На службовому телевізорі заблимав червоний вогник. З екрана до кабіни дивився Мак-Гарді:

Увага, ми виявили в напрямку польоту, недалеко від Альдебарана, невелику планетку. Діаметр — двадцять шість кілометрів, відстань — двадцять тисяч кілометрів…

Молодінова та Чан-су швидко підбігли до вікна. Альдебаран яскраво сяяв у сузір’ї Бика, а навколо нього спокійно світили менші зірки. Ані сліду далекої планетки. Поки що її помітили тільки чутливі очі астрорадіолокатора.

Але за кілька секунд одна з зірок настільки збільшилася, що затулила й Альдебаран. Вона швидко пересувалась праворуч і виростала.

Глядачі в кабінеті Тарабкіна затамували подих, Митько аж підвівся з крісла і стиснув Наташі руку.

Зірка непомітно перетворилась на планетку яйцеподібної форми. Яйце, освітлене сонцем, рухалось навколо своєї меншої осі так, ніби його поклали на стіл і крутнули. Однак воно оберталося значно повільніше. Зважаючи на те, яким боком воно оберталось до Сонця, змінювалась і інтенсивність його освітлення.

«Промінь» пройде повз планетку, мабуть, з лівого боку, бо тіло, яке весь час збільшується, іде поруч. Воно вже настільки близько, що горби на його поверхні видно простим оком.

Тіло раптом почало зростати значно швидше… і одним стрибком зникло з поля зору. Картина на екрані змінилась. Із зоряного неба знову проступило обличчя диктора.

Небезпека минула, астероїд уже позаду… — сказав Северсон з полегкістю.

Глядачі також перевели дух і сіли в кріслах зручніше.

Зараз академік Навратіл повідомив мене, що цей нововідкритий астероїд за його пропозицією названий іменем «Северсон»… — додав диктор збентежено.

Ура! — підскочив Митько і почав аплодувати, його підтримали академік Тарабкін і Наташа Орлова.

* * *

Северсон і Алена вільні. Короткі хвилини свого відпочинку вони проводять у клубі. Сидять біля вікна під миршавою сосною, яка росте з закритого вазона. Ця рослина ніколи не знала Землі. Її виростили садівники в оранжереї на Місяці. Змалку вона пристосувалась до зменшеної сили тяжіння, а в міжпланетних кораблях навчилась рости й зовсім без тяжіння. Звільнившись від ланцюгів гравітації, вона одразу ж скрутила свої гілки в такі дивовижні форми, що їй позаздрили б і штучно вирощені японські сосни. До осяйних лампочок вона тягнеться з такою ж любов’ю, як її сестри на Землі —