Роберт Отто Вальзер - Розбійник

собою, по суті, пишаюся. Я від себе у захваті! Колись ви й самі знов охочіше й швидше повірите в мене. Хто сумнівається в цьому, той анітрохи не має почуття гумору. Стверджую ще раз, як на початку цього книготоргового й літературного заходу: хто не має грошей, той негідник. Цур тобі й пек, розбійнику! Припадай до ніг кельнерки! Тобі саме час покоритися. Шельма вже визирає з-за могутнього дерева. Отже, він уже повиписувавсь із усіх богаділень на світі. У нього аж вітер гуде у кишенях, але він здоровіший, ніж будь-коли. А Едіт — та застигла аж ген на вершині своєї закоханости. Хай собі дівчина тішиться, хай тріумфує. А в якій мірі вона з цим розбійником — ми йому, власне, усім читачам на подив, і досі ще не приліпили й імени — просто, сказати б, лиш гралася, і чи не грався із нею, з усіма її чарами та чаруваннями, можливо, і він, — нехай ця загадка вже кане в могилу очевидної неочевидности і нерозгаданости. Ні, не всі таємниці слід розкривати й пояснювати, а то читачеві, який тішиться цією історією, не буде про що замислитись. Тож подбаймо про те, щоб серед нас ще лишилися ті, котрі думають, мислять і відчувають. О, на узліссі чудово! Збагни це, прощу тебе, любий мій хлопчику. Навряд чи зустріти йому коли-небудь іще одну таку саму цікаву й для нього важливу, як ця відкинута, так і сяк розмальована, вся блиском осяяна дівчина. А надто ми тішимось тим, що не доведеться вже тягти цього розбійника до Едіт. Необачно взяла вона в руку тоді револьвера. Відчайдухи викликають у всіх симпатію. Тож не йому довелося шукати її, а сама дівчина шукала його, і, як наслідок, сподобилася такої високої чести. Пані фон Гохберґ уславилась своїм надзвичайним смаком. Про мене, хай Едіт залишається чимсь недосяжно високим для цього страшка і торговця різкими дотепами. Ми з ним, принаймні, — не пара. Ми його маємо за несосвітенного дурня, бо в нього порожні кишені, а гроші в житті — це мов чарівна паличка, якою із самотности й прикрощів вичаровують море кохання і радощів. Під його сповнених болю очима залягли чорні скорботні кола. Та ми залишимо цього негідника бовтатись у морі його наївности. Хай сам пошукає обірвища для потоку своїх почуттів, щоб потім сказати самому собі: «Це — найкращий у світі водоспад особистости». Руки його — мов ті вінценосці, до піднебесся піднесені, а потім на землю повергнені. Чи вам до вподоби такі гарні слова? Сексуальну квасольку поглитав один чоловік із високим званням і становищем, а за Вальтера Ратенау належно відомщено. Нам надійшла нещодавно поштова листівка з Голландії, в ній хтось запитував, у якім стані оце наше творіння. Ми припускаємо, що нам хочуть запропонувати директорський пост. Я й справді відчуваю покликання роздавати накази. Хіба ви вже давно не помітили цього з моєї манери розповідати? Запізніле осяяння — це теж непогано. Губи Едіт для баламута розбійника — все ще несповідима загадка. Стою на своєму: він і досі під наглядом. Йому симпатизують сотні спідничок. Коли він вийшов з лікарні, то з півгодини спершу завмерло стояв серед вулиці, тоді несміливо ступив кілька кроків, потім знову спинився і вигукнув:

— Повсюди — вона й лиш вона! Цілий світ — це вона!

Ми, звісно, не хочемо брати на себе відповідальність за таку пишномовність, ми тільки повідомляємо, якого напруження набув його розум. Богу хвала, нас ще вважають при здоровому глузді. А добра слава — це вже ознака тверезого розуму. Посестри у долі, себто жінки, створіть же нарешті могутній таємний союз для боротьби проти кепського настрою і роздратування у чоловіків! Згуртуйтесь, і я стану вашим керманичем. А ту листівку з Голландії надіслав один друг Ратенау. Самі тепер бачите: таке безневинне дитя природи, як я, щиро і глибоко поважають по всіх усюдах. На вас це має справити враження. А цими днями Едіт промчалася на мотоциклі містом. Я — це я, а він — то він. Я гроші маю, а він їх не має. У цьому і полягає велика різниця між нами. Працюючи над собою, ми навчилися поглядати на Ванду спогорда. Чи хтось, такий самий поважний, як я, облизував коли-небудь чиюсь кавову ложечку? Це щось неймовірне. Недільними ранками такі індивіди, як я, розмовляють з добірними юнаками і юнками про великого Ґьоте. Талант його співпрацювати з провідними газетами, а також його допомога у підготовці цього манускрипту вже почали діставати належну оцінку. Його радо вітає у себе професура всіх університетів. А цей бовдур не знаходить з собою спільної мови. Дурень, та й годі. Якби він не мав у голові своїй стільки дурости, то був би лишень половинкою самого себе. Його ми вважаємо, з одного боку, втіленням самого нехлюйства, а з другого — втіленням совісті всіх народів. Он як глибоко ми копнули. Життя з усією суворістю дивиться нам в обличчя, я підводжу назустріч погляд і, хоч це видасться і нелогічним, з непохитною вірою заявляю про свою згоду з усіма тими, хто тримається думки, що вважати розбійника чоловіком приємним, бути особисто знайомим і вітатися з ним — віднині це не суперечить законам пристойности.

Серія «МАЙСТРИ СВІТОВОЇ ПРОЗИ»
Джордж ОРВЕЛЛ 1984

Один з найголовніших і вже точно найважливіший роман минулого сторіччя. Важко пригадати якийсь інший літературний твір, який би без зайвої манірності, настільки ж чітко, правдиво і жорстко поставив перед загалом таку ж важливу проблематику. А саме: що таке влада? Яка її природа? Куди прямує сучасне суспільство? Що таке справжня смерть, і яка саме смерть є справжньою — фізична смерть індивіда, а чи смерть його внутрішнього єства, при збереженні фізичного тіла? Що таке свобода, і як вона співвідноситься з владою? Чи можливий прояв свободи, нехай у вигляді можливості мати свої приховані, вільні від примусу думки, в умовах абсолютної тоталітарної влади?

Переклад з англійської Віктора Шовкуна

Джордж ОРВЕЛЛ КОЛГОСП ТВАРИН

Твір був написаний у 1944 році і мав на меті показати західному суспільству справжнє обличчя Радянського Союзу, який, прикриваючись облудною пропагандою і