Валентин Лукіч Чемеріс - В сузір’ї Дракона

круглої форми, але з гострими шипами. Посівам зернових культур у деяких господарствах, соняшнику та лісосмугам завдано значних збитків.

З коментарями виступив представник гідрометобсерваторії:

— Кілька днів по області панував циклон, що прийшов до нас з півдня, — розказував він добре поставленим голосом. — Подібні циклони мають високу швидкість. Однак цей просувався черепашачою ходою, бо шлях йому перетнув антициклон. Південний гість приніс чимало вологи у вигляді дощу та граду. До цього, як відомо, стояла суха погода. Різниця в температурах спричинилася до сильного переміщення хмар, виникли шквальні вітри до двадцяти двох, а місцями і тридцяти метрів на секунду. У деяких районах області пронеслися смерчі, з корінням вириваючи дерева. В деяких селах пошкоджено будівлі, а також завдано лиха садам і полям…

— Що ти про шкоду тільки й торочиш? Ти передай по своєму радіві, що людина у Вітряках щезла — оце лихо, будь воно неладне! А збитки поправимі, доки руки — ноги у нас цілі, все наживемо, — бурчав на адресу представника гідрометобсерваторії, котрий саме виступав по обласному радіо, Порфирій Гапочка, навішуючи до Гордієнкової хати зірвані двері, їх він знайшов цілими-цілісінькими за селом. Таїсі було не до дверей. Вона бігала то в контору колгоспу, бо здавалося, що Роман уже там, то до дільничного, бо здавалось, що той знає про Романа все, то вибігала вкотре за село й гукала Романа, а прибігши додому, ще в дворі гукала чоловіка, бо здавалось їй, що він уже в хаті…

— Не печалься, сусідко, — пихкаючи «Примою» та немилосердно кашляючи, утішав Гапочка Таїсу. — Діда Пронька смерч теж носив, а дід живий і здоровий. А що Романа довго немає, так, напевне ж, смерч його заніс далеко…

Таїса мовчала, сусіда вона не бачила і не чула.

Зітхнувши, Гапочка затовк недопалок і пішов у свій двір. Хотів було повечеряти, але тільки потримав у руках ложку, встав з-за столу, прихопив три пачки «Прими» та електричний ліхтарик і пішов за село. Кажуть, усю ніч понад селом — то з одного його боку, то з іншого — кружляв вогник ліхтарика і наче сигналізував комусь. Додому Гапочка повернувся лише вранці, як уже добре розвиднилося. Йшов забрьоханий по пояс — вночі випала велика роса, — смоктав «Приму» і кашляв. Вигляд у нього був похмурий, стомлений і наче аж винуватий, ніби йому доручили важливе діло, а він не виправдав покладені на нього сподівання. А в руці тримав ліхтарик, у якому все ще, незважаючи на білий день, світилася крихітна лампочка. Як сама надія…

Вранці другого дня, після того, як пролетів смерч, у районі було створено надзвичайну комісію, в обов’язки якої входило: визначити розміри та вартість шкоди, завданої окремим господарствам стихійними силами природи, і перш за все — пошуки зниклої під час проходження смерчу людини. Комісію очолив заступник голови райвиконкому, в її склад увійшли: заступник начальника міліції, районний агроном, представник держстраху, начальник будівельної організації, головний лікар, а також по одному представнику від кожного потерпілого колгоспу. Того ж дня надзвичайна комісія зібралась на своє перше засідання. Відкрив його голова комісії.

— Перш, ніж перейти до суті, — почав він, — я хочу надати слово спеціалісту по смерчах та інших грізних явищах природи, старшому науковому працівникові науково-дослідного інституту Гідрометеорології, завідуючій відділом «Небезпечні явища природи» Валерії Андріївні Коростень.

Звелася молода, літ двадцяти семи, вродлива жінка вище середнього зросту. Легко ступаючи, спеціалістка з грізних явищ природи підійшла до стіни, на якій висіла крупномасштабна карта району.

— Хоч у слові «смерч» і вчувається щось близьке за звучанням до слова «смерть», — почала вона, — але походить воно від слова «смеркатися», бо при смерчах здебільшого темніє, ніби вечоріє, смеркається. Що смерчі належать до грізних явищ природи, говорити не буду, тут і так усе ясно. Скажу тільки, що лише в США, наприклад, від смерчів (там їх називають «торнадо», від іспанського слова «торнада» — гроза) за останні півстоліття зафіксовано сімнадцять тисяч смертей, у середньому за рік від них гине більше ста чоловік, а шкода, завдана ними, в деякі роки сягає двох мільярдів доларів. В Європі поширена назва «тромб», в Австралії смерчі називають «віллі-віллі», в пустелях їх ще величають «дияволами».

Поправила на плечі ремінець сумки, на мить задумалась.

— Що можна сказати про саму природу смерчів? Це дуже сильний, часом надзвичайно руйнівний вихор, що спускається з потужної купчасто-дощової хмари, яку ще називають смерчовою, тобто материнською. Спускається він з такої хмари у вигляді стовпа з вертикальною, що витягується, віссю діаметром від декількох до сотні метрів. Зустрічається смерч на всіх широтах, крім полярних. На земній кулі є райони, де смерчі повторюються часто, наприклад, центральні штати Америки, Долина смерчів в СРСР. Форми смерчів різноманітні, схожі вони то на хоботи, колони, змії, вірьовки, лійки, воронки, то розпливчасті, ті, що стеляться. Причини виникнення смерчів. Вони з’являються тоді, коли під шаром сухого повітря розташовується тепле і дуже вологе повітря. Між цими повітряними масами і формується шар, у якому на верхнім кордоні температура вища, ніж на нижньому, тобто має місце температурна інверсія. Під шаром інверсії накопичується водяна пара. І коли вологе повітря знизу проникає в нестійкий шар, що лежить над ним, виникає потужний вихор — стовп теплого і вологого повітря, що піднімається, як дим з труби. Це — термік. Вихор, що виник, прориває шар інверсії, в цей час посилюється всмоктування, що втягує вологе повітря в ту щілину, що утворилася в інверсії. Швидко зростає і купчасто-дощова (грозова або градова) хмара, в якій вихор набуває величезної сили. Сам процес — стрімкий, як викид піни з вогнегасника. Мить — і вже завертівся між небом і землею гігантський стовп…

Валерія Андріївна взяла указку і підійшла до карти.

— Вчорашній смерч виник неподалік села Вітряки