Малгожата Гутовська-Адамчик - 220 маршрутів

час. Він просто злився, що Кайтек з Макаром познайомилися. 137 Стара Мілосна

— Кайтек Борщевський — найгірший учень у школі! Я забороняю тобі з ним бачитись! — заявила мати, щойно Міколай переступив поріг дому.

— Звідки ти знаєш?!

— Неважливо, знаю.

— Це дурня!

— Я більше не бажаю бачити його в нас удома, ясно?!

— Ясно.

— І сподіваюся, я не почую, що ти вештаєшся містом в його товаристві!

— Можеш мені пояснити, у чому справа?

— Я тобі довіряла! Я пишалася тим, який ти! І думала, що це й моя заслуга. А ти кого собі вибрав у друзі? Хлопця, який тероризує школу?! Безпринципного хулігана?! Злодія?! Може, наркомана?!

— Ти нічого про нього не знаєш!

— Я знаю достатньо багато, щоб раз і назавжди заборонити тобі з ним спілкуватися.

— Ти несправедлива.

— А ти — наївний. Я сподівалася, ти трошки краще розумієшся на людях. Ти запам’ятаєш, що я сказала?

— Так.

— І ще одне: де твій телефон?

— Я позичив подрузі.

— Що?! Завтра ж забери назад! Батько не для того гарує як віл, щоб ти комусь безкоштовні розмови спонсорував!

Роздратований Міколай пішов до своєї кімнати. Кому потрібен був цей скандал?! Мати неправа! Колись він їй це пояснить. Зараз краще не намагатися. Бона б йому й слова не дала сказати. А слухатись її заборон він не збирається. Чому світ дорослих такий простий? І чому вони майже завжди хибно оцінюють людей?!

Розчарований, він байдуже обвів поглядом свою кімнату й почав прибирати. Через півгодини подзвонив Кайтек.

— Добре, я знайшов той телефон. Купуєш?

— За скільки?

— Для тебе — п’ятдесят. Одразу попереджаю — це старий «Алкатель», а не якийсь крутий гаджет.

— І не мрій. За таке я дам тридцять п’ять.

— Сорок.

— Домовились. Завтра ще треба з’їздити на базарчик під універсамом.

— Угу. Бабки за телефон можеш не віддавати, я теж хочу взяти участь у цьому проекті.

— Дякую! На зупинці «Причілок Гроховський» о десятій?

— Нормуль.

Міколай ще ніколи не купував різдвяних подарунків за власні гроші. З метою конспірації він допустив до участі у змові Міхала, а то мати знову була б невдоволена. Тим більше, пізніше Міхал може стати в пригоді. Вони сказали, що їдуть до центру. Напередодні святвечора мама не могла їм відмовити.

Жодну ялинку Міколай не прикрашав так старанно, як цю. Він усе запланував до дрібниць. Навіть узяв із дому плоскогубці та ізоляційну стрічку. Хлопець купив подовжувач, гірлянди, пластикові кульки й купу китайських прикрас. Малого не хвилювало, чи мама Меланії не вижене його разом з усім цим мотлохом. Він робив це для дітлахів. Ну, і звісно, для неї — для свого Курчатка. Його б воля, він віддав би їй усі гроші зі страховки, однак соромився запитати. Зрештою, наразі в його розпорядженні було лише триста злотих, решта була на батьківському рахунку.

Але прикрасити ялинку у дворі — це дрібниці. Міколай також купив подарунки дітям: ляльку для Данусі й машину для Павелка. Для Меланії був телефон від Кайтека, вони лише докупили сімку. Вирішуючи всі ці справи, Малий відчув себе дуже дорослим. Усе потрібно було подарувати сьогодні, у переддень святвечора, адже завтра вирватися з дому шансів у нього немає, це зрозуміло.

Коли вони закінчили, уже стемніло. Меланія вставила штепсель у розетку і ялинка засяяла сотнями вогників. Дитячий писк було чути аж надворі. Меланія, хоч ще й не одужала остаточно, вибігла й обхопила руками шию Міколая.

— Ти чудовий, ти знаєш про це? — шепнула вона йому на вухо.

Він нічого не відповів. Міхал із Кайтеком і так зараз дражнитимуться. Проте цього не сталося. Хлопці поверталися мовчки.

— Ми не спитали, чи в них є, що їсти, — у якийсь момент озвався Кайтек.

— Їхня мама повернулася. Вони дадуть собі раду! — різко кинув Міколай. Він постійно боявся, що якогось дня мама Меланії розсердиться й заборонить їм приходити.

Коли в тебе є собака, єдиний плюс у цьому — що коли потрібно кудись нишком вискочити, можна прикритися вигулюванням. На додачу всі домашні вдячні тобі до гробової дошки, бо вони із жахом дивляться на сніг за вікном, а оскільки романтичні комедії з Мег Раян їм ніколи не набридають, вони ладні віддати що завгодно за додаткові півгодини спокою перед телевізором.

Меланії ще не можна було виходити, тому Міколай забігав на хвильку. Окрім того, її мама завжди була вдома! А бідна Надін, залишившись у дворі сама, завжди шалено валувала.

Ризикуючи бути вигнаним, Малий щоразу приносив дітлахам якісь солодощі. Але претензій через це ніколи не виникало. Здається, він навіть сподобався їхній мамі? Надійна вже теж не мусила мерзнути на вулиці. Дануся і Павелек чекали на неї ще з більшим нетерпінням, ніж на цукерки.

Різдвяним подарунком Міколая стала його перша тарілка. Це був райд «Zildjan»! Якби використання тарілок обмежувалося розгляданням у них власного відображення й поліруванням фланеллю, мати, мабуть, не мала б нічого проти установки. На жаль, старий алхімік Аведіс радше не це мав на увазі. Тарілки не призначені для частування гостей цукерками, ані для пускання сонячних зайчиків погожої днини, і їх не можна носити на голові замість капелюха. А лише так можна було використовувати райд, доки його не було на чому почепити. Бо по тарілках треба гамселити.

Яка користь від тарілки без стійки? Тому Малий попрохав у мами наступні три сотні з відшкодування. Цим він