Алан Дін Фостер - Чужий

На поверсі «B» було так само самотньо, як і нижче. Паркер хотів якнайшвидше приєднатися до інших і вже шкодував, що не взяв із собою Еша. «Яким же треба бути ідіотом, щоб тягти циліндри самому», — подумав він. Усі жертви Чужого теж ходили поодинці. Паркер вирішив пробігтися, незважаючи на важкість балонів. Він обережно повернув за ріг і раптом зупинився, ледь не впустивши циліндр. Попереду був головний шлюз. Паркерові здалося, що біля нього промайнула якась тінь. А раптом не здалося? У такій ситуації можна надумати собі що завгодно. Паркер кліпнув, щоб в очах та в голові трішки прояснилося, і вже збирався йти далі, аж раптом знову помітив якусь тінь. У нього з’явилося відчуття присутності неподалік якоїсь високої та масивної істоти. Паркер озирнувся і підійшов до одного з телефонів внутрішнього зв’язку позаду від повороту. «Напевно, Ріплі й Ламберт ще в капітанському відсіку», — подумав він і натиснув кнопку виклику.

З динаміка на панелі управління Ріплі залунали якісь нерозбірливі звуки. Спочатку вона подумала, що це просто місцеві завади, але потім їй здалося, що вона розібрала декілька слів.

— Ріплі слухає.

— Тихіше! — швидко прошепотів інженер. Тінь попереду зникла. Якщо Чужий почув його…

— Я тебе не чую, — Ріплі здивовано подивилася на збентежену Ламберт. Але, відповідаючи, вона говорила на півтону нижче. — Повтори… чому так тихо?

— Там Чужий, — прошепотів Паркер, не сміючи підвищувати голос вище встановленого ним порогу. — Воно знаходиться біля шлюзу на правому борту. Так, у цю хвилину! Зараз повільно відчини внутрішні двері шлюзу, а коли я подам знак, то швидко їх зачини й відчини зовнішні двері.

— Ти впевнений?

Він швидко перебив її.

— Кажу тобі, ми його практично спіймали! Просто роби, що кажу, — Паркер змусив себе заспокоїтися. — Відчини внутрішні двері в повільному режимі.

Ріплі завагалася, хотіла щось сказати, але потім побачила, що Ламберт енергійно киває. Якщо Паркер помилявся, то вони б лише втратили трішки повітря. Якщо ж він знає, що робить, то з іншого боку… Вона клацнула перемикачем.

Внизу Паркер намагався злитися зі стіною. Він почув низький скрип. Це відчинилися внутрішні двері тамбур-шлюзу, тому Паркер, не поклавши слухавку телефона, обережно підійшов до повороту і зазирнув за нього. У шлюзі миготіли якісь лампочки, одна з яких горіла особливо яскравим смарагдовим кольором. Це зацікавило Чужого, і він зупинився на порозі шлюзу. «Давай, чорти б тебе забрали», — панічно думав інженер. «Так, дивись на гарну зелену лампочку, молодець. Хочеш, вона твоя. Просто зайди всередину і насолоджуйся зеленим світлом. Воно назавжди твоє. Просто зроби кілька кроків, тільки кілька кроків».

Чужий зайшов до шлюзу, вражений індикатором, який безперервно пульсував. Він був ще близько до виходу, але раптом йому набридне, або він щось запідозрить?

— Давай, — прошипів Паркер у мікрофон, до якого повернувся, — давай.

Ріплі підготувалась до аварійного зачинення. Її рука була на півдорозі до перемикача, аж раптом почала вити аварійна сирена «Ностромо». Ріплі й Ламберт застигли. Вони роззиралися, але в їхніх обличчях читалося лише збентеження. Нарешті Ріплі клацнула перемикачем.

Чужий теж почув сирену. Він напружив м’язи й ефектно вискочив зі шлюзу одним стрибком. Однак двері шлюзу захлопнулися на мить раніше, затиснувши кінцівку Чужого.

Із рани почала литися кипляча кислота. Чужий приглушено застогнав, ніби з-під води, викрутився, залишивши значну частину кінцівки у дверях, і побіг коридором, засліплений від болю. Прибулець ледь устиг помітити закляклого за рогом інженера, підняв його і відкинув убік перед тим, як сам зник за рогом. Над понівеченим Паркером миготіло зелене світло й напис «ВНУТРІШНІ ДВЕРІ ЗАЧИНЕНО».

Метал шлюзу продовжував булькотіти і плавитись. У цей час відчинились зовнішні двері шлюзу. З нього вилетіла хмарка мерзлого повітря, оскільки атмосфера шлюзу вирвалася в космос.

— Паркере? — Ріплі стривожено перепитувала в мікрофон, потім натиснула кнопку, намагаючись покращити зв’язок. — Паркере? Що там відбувається?

Її увагу привернуло зелене миготіння на панелі управління.

— Що відбувається? — Ламберт випросталася. — Спрацювало?

— Не впевнена. Внутрішні двері шлюзу загерметизовано, а зовнішні — відчинено.

— Тоді, я гадаю, все вийшло. Але що з Паркером?

— Не знаю. Він не відповідає. Якби все спрацювало, він би верещав від радості так, що мікрофон луснув би.

Нарешті Ріплі вирішила:

— Піду подивлюся. Будь на зв’язку.

Ріплі встала і побігла на поверх «B», ледь не падаючи. Вона влетіла в перемичку і ледь не перекинулася. Але якось втрималася і побігла далі. Ріплі думала не про Чужого, а про Паркера, бо людей на борту «Ностромо» залишилось не так вже й багато.

Ріплі вибігла по трапу на поверх «B» крізь тамбур і побігла до шлюзу. Там було порожньо, окрім тіла, яке лежало на підлозі. То був Паркер.

Ріплі схилилася над ним. Він був млявий і майже непритомний.

— Що трапилося? Ти блідий, як смерть. Чужий?

Інженер намагався щось сказати, але лише мляво вказував у бік шлюзу. Ріплі замовкла, подивилася в той бік і побачила дірку в дверях шлюзу, яка постійно булькотіла. Зовнішні двері, через які Чужий повинен був вилетіти в нікуди, було досі відчинено. Ріплі встала.

Кислота все проїла. Почулося ревіння повітря, яке висмоктувало у вакуум. Утворився невеличкий смерч. В декількох кутках у коридорі загорівся червоний напис: «КРИТИЧНА РОЗГЕРМЕТИЗАЦІЯ».

Знову завила сирена, але тепер більш істерично. Зараз для цього був кращий привід. На кораблі почали зачинятися аварійні двері, в першу чергу — у пошкодженому відділенні. Паркер і Ріплі були надійно загерметизовані в коридорі… але один із метанових циліндрів, котрі ніс Паркер, було затиснуто в міцних дверях, які відділяли їх від тамбура шлюзу.

Ріплі шукала якусь зброю під поривами вітру. Залишався тільки другий такий же балон. Вона підняла його і почала гатити по затиснутому циліндру. Якби один з них луснув, то найменша іскра могла підірвати вміст обох балонів. Але вона не припиняла, оскільки повна розгерметизація все одно вбила б їх.

Через брак повітря Ріплі втрачала силу. В неї з носа та вух потекла кров, а рани Паркера почали знову кривавити.

Вона востаннє вдарила по циліндру. Він вискочив легко, як корок. Двері повністю зачинилися, і вітер припинився, хоча невеличкий смерч потривоженого повітря продовжував кружляти ще декілька хвилин.

У капітанському відсіку Ламберт побачила зловісний напис на панелі управління: «КОРПУС ПОШКОДЖЕНО — АВАРІЙНІ ПЕРЕМИЧКИ ЗАЧИНЕНО».

Ламберт натиснула кнопку телефона внутрішнього зв’язку.

— Еш, візьми балони з повітрям. Зустрінемося неподалік головного шлюзу біля дверей, які було загерметизовано в останню чергу.

— Прийнято. Скоро буду.