Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Як відреагувала на черговий провал партійна верхівка?

— Є невдоволені, як завжди, але ремствування не мають сенсу, допоки режим користується підтримкою Китаю.

— Некомпетентність буває аж занадто стабільна.

Хам не стримав усмішки:

— Влучніше й не скажеш.

* * *

Кай мав декілька американських контактів, найкращим із яких був Ніл Девідсон, агент ЦРУ з американської амбасади в Пекіні. Вони зустрілися на сніданок у ресторані «Східне сонце», що в парку Чаоян біля посольства США. Так Нілові було найзручніше. Кай приїхав без Монаха: урядове авто надто помітне, а вони з Нілом намагалися не привертати зайвої уваги. Тож довелося взяти таксі.

Вони добре ладнали, хоч формально й були ворогами. Поводилися так, ніби мир можливий навіть між непримиренними суперниками, як Китай та США — за умови бодай крихти взаєморозуміння. Може, це й правда.

Кай часто дізнавався від Ніла те, чого той волів не розкривати. Американець не завжди казав правду, але підказками інколи ставали вже самі його відмовки.

«Східне сонце» був недорогим рестораном, куди ходили переважно китайці та іноземці із центрального ділового району. Заклад не прагнув привабити туристів, тому тутешні офіціанти не знали англійської. Кай замовив чай, а вже за кілька хвилин прибув Девідсон.

Ніл був родом із Техасу, але від ковбоя мав лише акцент, який чув навіть Кай. Низенький і лисий, зранку він ходив у спортзал — як сам пояснив, намагався скинути вагу, — тому й не встиг зняти старі стоптані кросівки й чорну олімпійку «Найк». «А моя дружина чимчикує на роботу в джинсах і ковбойських чоботах, — подумав Кай. — У дивному світі ми живемо».

Ніл вільно розмовляв китайською, хоч і зі страшним акцентом. Він замовив рисову кашу конджі з некруто звареними яйцями. Кай узяв локшину в соєвому соусі й чайні яйця. Відтак сказав:

— Якщо їсти конджі, ваги легко не скинете. Китайські страви дуже калорійні.

— Не такі, як американські, — заперечив Ніл. — У нас навіть у бекон додають цукор. Отже, про що поговоримо сьогодні?

Пряме запитання. Китайці зазвичай не такі відверті. Однак Каєві подобалася американська манера відразу переходити до суті. Тому відповів так само прямо:

— Про Північну Корею.

— Добре, — невпевнено протягнув Ніл.

— Ви накладаєте санкції.

— Їх давно наклала ООН.

— Але зараз США із союзниками серйозно їх посилили: перехоплюють кораблі із забороненими вантажами та не пропускають міжнародних платежів, що порушують санкції.

— Можливо.

— Ніле, досить уже цих ігор. Просто скажіть чому.

— Зброя в Африці.

Імітуючи обурення, Кай сказав:

— Ви про капрала Пітера Акермана? Але нападник був терористом!

— Озброєним китайським автоматом.

— Зазвичай виробників зброї в злочинах не звинувачують. — Усміхнувшись, Кай додав: — Бо коли так, «Сміт і Вессон» уже давно розігнали б.

— Можливо.

Ніл не бажав відкриватися, а Кай хотів витягти якнайбільше чесних відповідей. Тому спитав:

— Чи відомо вам, який вид злочинів нині наймасштабніший у фінансовому плані?

— Ви зараз скажете, що це підпільна торгівля зброєю.

Кай кивнув:

— Перевершує навіть торгівлю наркотиками й людьми.

— Не дивно.

— Китайська зброя, як і американська, легкодоступна на чорному ринку.

— Так, вона доступна, — погодився Ніл. — Але чи справді легко? Навряд чи. Автомат, із якого застрелили капрала Акермана, не просто із чорного ринку, еге ж? Коли угоду уклали, суданський та китайський уряди просто заплющили очі на те, куди пішла зброя.

— Хіба не зрозуміло, що мусульманські терористи такі самі огидні нам, як і вам?

— Облишмо узагальнення. Ви не любите китайських ісламістів, а до африканських вам байдуже.

Ніл говорив незручну правду. Кай відповів:

— Перепрошую, Ніле, але суданці — наші союзники, й продавати їм зброю нам вигідно. Ми не зупинимося. До того ж випадок із капралом Акерманом поодинокий.

— Річ тут не в бідоласі Акермані, а в гаубицях.

Нілові слова приголомшили Кая: такого він не очікував. Аж ось пригадав одну подробицю зі звіту, який читав два тижні тому. Американці із союзниками провели рейд на Аль-Бустан, важливий центр ІДВС, де знайшли причіпні гаубиці.

То ось що стало причиною для резолюції.

Принесли їхні страви, що дало Каєві час на роздуми. Він був напружений під напускною товариськістю, тож їв повільно, без апетиту. Ніл же — голодний із тренування — просто таки знищив свою порцію конджі. Поснідавши, Кай підсумував:

— Отже, президентка Ґрін застосовує санкції проти Північної Кореї, бо воліє покарати Китай за артилерію в Аль-Бустані?

— Ба більше, — відказав Ніл, — вона хоче, щоб ви ліпше контролювали збут зброї.

— Я перекажу це нагору, — мовив Кай.

Це нічого не означало, але Ніл, схоже, вдовольнився тим, що зміг передати послання. Відтак змінив тему:

— Як поживає красуня Тін?

— Добре, дякую. — Ніл належав до тих мільйонів чоловіків, які вважали Тін приголомшливо вродливою. Кай уже звик до такого. Спитав Ніла: — А ви вже знайшли нову квартиру?

— Так. Нарешті.

— Гарна новина.

Кай знав, що Ніл давно шукав кращого помешкання. Як і те, що він його знайшов і заселився. Більше того, Кай мав Нілову адресу й номер телефону. Як і дані про всіх у будинку. Ґвоаньбу пильно стежила за іноземними агентами в Пекіні, особливо американцями.

Сніданок оплатив Кай, і обидва чоловіки пішли з ресторану. Потому Ніл пішки попрямував у посольство, а Кай викликав таксі.

* * *

Звернення Північної Кореї по невідкладну допомогу обговорювали на зустрічі невеликої групи високопосадовців під назвою Міжнародний відділ Комуністичної партії Китаю. Його штаб на вулиці Фуксін номер чотири, що в районі Хайдянь, був менший і не такий показний, як міністерство закордонних справ, однак мав більше повноважень. Вікна директорського кабінету виходили на Військовий музей Китайської народної революції, прикрашений велетенською червоною зіркою.

Кая взяв із собою міністр державної безпеки Фу Чую, його бос. Кай здогадався, що Фу залюбки поїхав би сам, проте не мав повної картини кризи в Північній Кореї й боявся виставити себе необізнаним. А так він зможе отримати всі подробиці від Кая — і в разі чого звинуватити його за будь-які недопрацювання.

Усі присутні за столом були чоловіки, хоча серед асистентів, що сиділи під стіною, траплялися й жінки. Кай вважав, що у владній верхівці країни бракує жінок. Його батько дотримувався протилежної думки.

Директор Ху Айґво попросив міністра закордонних справ By Бая пояснити проблему, для