Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 32

- Ніякого перелому тут немає...

- Як це немає? - Викрикую, від чого цей горе лікар підстрибує на стільчику, ледве не зносячи макітрою лампу. 

- Перепрошую, але у вас немає перелому, - Іван, а саме так звати цього сплячого принца, усвідомлює, що не один Антон може зробити йому боляче, а я теж можу постаратися. Немає перелому? Так я оформлю. Йому. Так сказати, з пилу, з жару.

- Але як? Вона ж болить! - Можливо, не так сильно, як би мала боліти при такій травмі, але я це більше скидаю на той факт, що поряд зі мною знаходиться чоловік, котрий незрозумілим чином на мене діє. І це не працівник цієї Богом забутої лікарні.

- Ви ж її підвернули, так? - Лікар підбирає слова, косячись на Антона, який після "виховної" бесіди з Іваном замовк і тільки уважно спостерігав за діями ескулапа. І я розумію цього чоловіка - це мовчання куди гірше, ніж якби Антон щось промовляв. Бо хто його знає, що в нього на думці. Стоїть насуплений, набурмосений, і тільки переводить свій нищівний погляд з мене на лікаря, з лікаря на мене. Та якщо я знаходжуся в більш-менш безпеці, адже нічого не зробила, якщо не враховувати проблеми з ногою, то от Іван накосячив. І тепер намагається старанно виправитися за свій сон під час робочої зміни.

- Ну, і що? Підвернула та зламала, - скоріш за все, апарат тут такий же, як і місцеві працівники. Ніякий. От і демонструє дулю, на яку цей ідіот і витріщається, доводячи мені, що нічого страшного не трапилося. Насправді ж ай-яй-яй!

- Підвернули - так, зламали - ні, - дивися на нього, сміливості набрався? Навіть перестав боятися гніву Антона, і влазить зі мною в суперечку?

"А ти що, свого особисто лицаря знайшла? Який за тебе й у вогонь, і у воду, і в якусь забиту лікарню, в якій скоріше ламають, ніж допомагають?"

"А ти що, спав разом з цим лікарем та тією бабкою на рецепції, що проґавив, як він за мене заступався?"

- Як це?

- Больовий шок, - спокійно відповідає чоловік на моє чергове емоційне запитання, викликане повним нерозумінням ситуації. - Ви пережили больовий шок, подумавши, що зламали ногу. Насправді ж вона буквально трішки опухла, але ніякого перелому немає.

- Це точно? - Тут і я замовкла, хоч наступна фраза вже злітала з посадкової смуги у вигляді язика. Довелося робити екстрену посадку, бо як грім серед погожого дня пролунав голос Антона.

- Так, так, - почав підтакувати лікар, і ще частіше киваючи, ніж вимовляючи "так", - ось бачите, ніякого перелому немає. З Вашою дівчиною все гаразд.

- Я не...

- Тут є машина швидкої допомоги? - Антон не дав мені договорити, тим самим спробувавши заперечити, що я ніяким боком до цього мужика не відношуся. Що я йому не дівчина. Не дружина. Взагалі ніхто!

"А те, що він тебе сюди тягнув, упустимо? Чи те, що змусив цього Івана виконувати свою роботу, теж мимо пам'яті пустимо?"

- Так, є, - думаю, якби навіть не було цієї машини швидкої, то лікар би попросив трішки зачекати, щоб зайти в сусідню кімнату й за пару хвилин би склепав щось, що могло б пересуватися. Лише б не засмучувати такого застрашливого клієнта.

- Йди заводь цю таратайку. Ми зараз вийдемо.

- Але... так. Звичайно. Вже йду.

- Що ти задумав? Навіщо нам швидка допомога? - Іван вискочив з кабінету, навіть не вимкнувши апарат, яким мені робити рентген, тож залишилася одна людина, яку я могла бомбити питаннями. Сьогодні я точно дівчинка не скромна, тож не відмовила собі в цьому бажанні.

- Ти чула цього придурка? З твоїм копитцем все окей, ніякого перелому немає, а я не збираюся знову тягнути тебе чорт знає куди до найближчого готелю, де ми могли б заночувати. Якщо сама по собі ти не важка, то от нервів в тебе скільки, що я на завтра спини відчувати не буду.

- Ей!

- До карети сама дійдеш, чи можу запропонувати свої послуги?

Ух, ідеально він розвернувся спиною, щоб по ній тріснути кулаком, та тут же міркую про те, що доведеться чимало чалапати самотужки. Тому демонструю свою злість по іншому - з розгону (наскільки його можна набрати, сидячи на кушетці) заплигую на горб Антона, і обхоплюю ногами за торс. По-перше, щоб не впасти. По-друге, притискаюся сильніше потрібного, щоб хоч так вколоти за образливі слова на мою адресу.

- А придурок мав рацію, перелому точно немає, - хмикає чоловік, таке враження навіть особливо не звернувши уваги на мої старання завдати шкоди. Натомість я усвідомлюю, що спалилася на рівному місці, адже нога і справді не болить, якщо я так сильно можу нею стиснути.

Сьогодні прямо день відкриттів. Бо я вперше їду на машині швидкої допомогти. А якщо ще й врахувати той момент, що їдемо ми на ній ніби на таксі, то такий досвід може ніколи й не повторитися. Коли ще я зустріну такого схибленого як цей Антон? І де ще перестріну такого наляканого лікаря, який викликався сам особисто нас відвезти по адресу?

- Готель? - Перепитую, вдивляючись в обличчя Антона, ніби я буквально секунду тому не прочитала "Готель Марина" своїми власними очима.

- Ти надаєш перевагу хостелам? Чи тобі якась Марина щось зробила, і в тебе тепер на це ім'я алергія? - Таке враження, що після звістки про цілісність моєї ноги, чоловік вгамувався й вже не так бурхливо та віддано за мене переймається. Хоч вкотре тримає мене на руках, несучи до входу в будівлю.

- Може, повернемося назад? - Припускаю такий перебій подій.

- Так сподобалося в лікарні? - Хмуриться. 

- Ні, я маю на увазі табір. Адже якщо з моєю ногою все добре, то...

- Окей, - і починає опускати додолу, ніби вантажний ківш викидує пісок з рук.

- Е-е-е, зачекай, - по кнопці "стоп" влупили, тепер варто розібратися, що цей ківш задумав, - що ти робиш?

- Хочу поставити тебе, ти ж зібралася в табір. Не буду затримувати.

- А ти?

- Дякую, відмовлюся. Я ж не придурок, щоб пертися посеред ночі знову в ліс, вчергове викидувати купу бабла, щоб до того лісу дібратися, а все заради того, щоб принцесі було комфортно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍