Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

— Маркіз, так тривожно це чути. Через наші недомовки, я зовсім не встигла дізнатися краще Роберта і не могла знати цих його звичок. — почала Хельга, ловлячи на собі пильний погляд Аліси, — Не знаю чи варто нам почати турбуватися, чи ні. Але моє жіноче серце підказує мені, що з ним трапилося лихо. Можливо, варто відправити людей на пошуки в ліси та інші населені пункти. І я теж могла б взяти в цьому участь.

Роберт-старший перестав крутити персні та глянув у порожнечу кімнати.

— Можливо, твоє серце не дарма не на місці, бо з Робертом раніше ніколи такого не траплялося. Потрібно почати з населених пунктів, трактів та прилеглих до них ділянок, а потім можна буде обшукати ліс.

— Мілорде, чи розумно підіймати таку паніку. Адже Роберт дорослий хлопець, а не маленький хлопчисько. — не витримала Аліса з іншого кінця кімнати.

Вона сиділа там за маленьким круглим столиком, сьорбаючи розведене вино з келиха. Маркіз метнув блискавку поглядом на свою дружину. Його очі налилися злістю та гнівом.

— Розумно з огляду на те, що він мій єдиний син! З тобою ми одружені шість місяців, а я щось не спостерігаю в тобі жодних ознак того, що я можу не перейматися продовженням свого роду!

Аліса опустила очі, відчуваючи, що оступилася.

— Зберіть якнайбільше людей. — звернувся маркіз, який виплеснув злість і тривогу на дружину, вже спокійним тоном до стражників. — Хельга, теж братиме участь. Це її чоловік, має повне право. Тим більше на відміну від деяких, вона турбується за долю мого сина не дивлячись на їх попередні сварки. Я очолю пошуки. Готуйтеся до завтрашнього дня. Всі можуть йти, крім Аліси.

Хельга вийшла, чуючи краєм вуха, як дівчина говорить з маркізом вибачливим муркотливим тоном. «Невже вони справді кохають одне одного?» — з усмішкою та легким подивом, подумала Хель.