Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Барбара. Я теж хочу дати світові могутність. Але це має бути сила духовна.

Казенс. Я думаю, що вічна сила може бути тільки духовна; ці гармати не стріляють самі собою. Я намагався збудити духовні сили, викладаючи грецьку мову. Але мертва мова й мертва цивілізація не можуть як слід вплинути на світ. Народові потрібна сила, а грецька мова для нього неприступна. А сила, що її творять тут, приступна кожному.

Барбара. Сила спрямована на те, щоб у жінок палити стріхи, вбивати синів і шматувати чоловіків!

Казенс. Якщо існує сила, що чинить добро, повинна існувати сила, що творить зло. Навіть молоко матері вигодовує як убивців, так і героїв. Цією силою, що спрямована тільки на те, щоб розривати людське тіло на шматки, ніколи не зловживали так жахливо, як силою розуму, силою уяви, силою поезії й релігії, що можуть поневолити душу людини. Коли я викладав грецьку мову, то цим я давав людям освіченим зброю проти простого люду. Тепер я хочу дати простому людові зброю проти інтеліґентів. Я люблю простий люд. Я хочу озброїти його проти адвокатів, лікарів, попів, літераторів, професорів, художників і політичних діячів, бо коли вони мають владу, це найнебезпечніші, згубливі й деспотичні дурні, негідники й брехуни. Я хочу, щоб демократія мала достатню силу, аби примусити олігархію розуму працювати для загального добра або загинути.

Барбара. Невже ж існує сила, що є вища за цю? (Вказує на набій).

Казенс. Так, існує; але ця сила може знищити вищу силу точнісінько так, як тигр може розірвати людину. А тому людина повинна насамперед підкорити собі цю силу. Я прийшов до такого висновку під час останньої війни між турками й греками. Мій кращий учень пішов битися за Елладу. Останній подарунок, що я йому зробив, був не примірник «Республіки» Платона, а револьвер і сотня Андершафтових набоїв. Кров кожного турка, що його він убив, — якщо тільки він убив хоч одного, — впаде на мою голову так само, як на голову Андершафта. Цей вчинок назавжди зв’язав мене з цим місцем. Виклик, що його кинув мені ваш батько, обеззброїв мене. Чи смію я оголосити війну війні? Смію! Повинен! Оголошу! А тепер, чи все між нами кінчилося?

Барбара (зворушена його страхом перед відповіддю). Дурненький, маленький Доллі! Невже це можливо?

Казенс (нетямиться з радощів). Виходить, ви, ви... ви... О! Де мій барабан! (Вибиває уявлювані дрібушки на барабані).

Барбара (розгнівана його легковажністю). Облиште, Доллі, облиште! О, коли б тільки я могла піти від вас, від батька й від цього всього. Коли б я мала голубині крила, щоб злетіти на небо!

Казенс. І покинути мене?

Барбара. Так, вас і всіх інших злих і лукавих дітей землі! Але я не можу цього зробити. На одну мить я була щаслива в Армії Спасіння. Я втекла від життя в рай ентузіазму, молитов і порятунку душ. Але незабаром наші кошти скінчилися, все це стало власністю Боджера; це він урятував наших прихильників, він і князь темряви, мій батько. Андершафт і Боджер: вони скрізь простягають свої руки. Коли ми хочемо нагодувати брата, що вмирає з голоду, ми даємо йому їхній хліб, бо іншого в нас немає. Коли ми доглядаємо хворих, ми робимо це в лікарнях, що їх утримують вони своїми коштами; якщо ми відвертаємося від церков, що їх вони будують, ми повинні стати навколішки на камінцях вулиць, що їх вони брукують. Поки це триває, ми не можемо від них піти. Повернутися спиною до Боджера й Андершафта — значить стати спиною до життя.

Казенс. Я думав, що ви твердо вирішили відвернутися від усього, що є поганого в житті.

Барбара. Життя не має поганих боків, є одне-єдине життя. І я ніколи не хотіла зректися своєї частки в тому злі, що треба терпіти, чи то гріх, чи муку. Я хотіла б зцілити вас від міщанських поглядів, Доллі!

Казенс (уражений). Міщанських? Докір? Класовий докір! Докір мені від дочки якогось підкидька!

Барбара. Тому я й не належу до жодного класу, Доллі! Я дитя всього народу. Якби я належала до середньої верстви суспільства, я зневажала б справу свого батька, і ми обоє жили б у художньо опорядженій кімнаті; ви читали б часописи в одному кутку, а я в другому кутку грала б Шумана. Ми обоє були б люди вищого порядку й обидва цілком нікчемні. Натомість я воліла б замітати підлогу в піроксиліновій майстерні або бути продавчинею в шинку Боджера. Чи знаєте ви, що трапилося б, коли б ви відмовилися від пропозиції батька?

Казенс. Цікаво?

Барбара. Я відмовилася б від вас і вийшла б заміж за людину, що прийняла б цю пропозицію. Врешті, моя дорога стара матір розсудливіша за вас усіх. Я відчула те ж саме, що й вона, коли побачила це місце, відчула, що мушу мати його, що ніколи, ніколи, ніколи не могла б від нього відмовитися. Різниця тільки та, що вона думала про будинки, про кухняне начиння, про білизну й порцеляну, тоді як я думала про людські душі, що їх треба врятувати. Не про кволі душі в голодних тілах, що знесилюються, що проливають сльози подяки за шматок хліба з патокою, але про ситі, сварливі, чванливі, зарозумілі створіння, що обстоюють свої маленькі права й свою гідність і які вважають, що мій батько повинен бути надзвичайно зобов’язаний їм за те, що вони заробляють для нього стільки грошей (а він таки справді повинен). Ось де навернення на путь істинний справді потрібне. Мій батько ніколи не докорятиме мені тим, що мої навернені підкуплені хлібом. (Вона цілком одмінюється). Я відмовилася від підкупу хлібом, я відмовилася від підкупу царством небесним. Нехай справа Господня відбудеться заради Господа самого. Справа, що заради неї він нас створив, тому що її можуть здійснити тільки живі істоти. Коли я помру, нехай він мені буде винний, а не я йому, і я прощу йому борг, як личить жінці мого походження.

Казенс. У такому разі, шлях життя йде через майстерню смерти?

Барбара. Так. Для цього треба наблизити пекло до неба, людину до Бога й зірвати покривало з того вічного світла, що сяє в долині тіней. (Схоплює його за обидві руки). О, невже ви думали, що моя мужність вже не вернеться? Невже ви повірили, що я дезертир? Я, що стояла на вулицях і відкрила своє серце народові, що