Дуглас Адамс - Майже безпечна

— Декор? — запитав Лідер. — Вам подобається? Він дуже витончений. Ми дуже витончені люди, ми ґребулонці. Ми купуємо витончені речі... через електронну пошту.

У відповідь Тріція надзвичайно повільно кивнула.

— Через електрону пошту... — повторила вона.

Лідер тихо засміявся. Сміх його був заспокійливим і шовковистим наче чорний шоколад.

— Гадаю ви подумали, що вони доставляють речі прямо сюди. Ні! Ха-ха! Ми організували абонентську скриньку у Нью Хемпшиирі. Ми туди регулярно літаємо і забираємо замовлення. Ха-ха!

Він розслаблено відкинувся назад на своєму кріслі-мішку, дістав рукою підігріту у мікрохвильовці картоплю-фрі, відкусив шматочок і на його вустах заграла вдоволена посмішка.

Тріція почала відчувати як її мозок починає потроху закипати. Вона й далі продовжувала знімати.

— А як ви, ну, хм, як ви платите за чудові... речі?

Лідер знову засміявся.

— Амерікан Експрес, — промовив він безтубротно знизавши плечима.

Тріція знову повільно кивнула. Вона знала, що вони видають картки ексклюзивно лише будь кому.

— А це? — сказала вона, тримаючи в руці гамбургер, який він їй урочисто вручив раніше.

— Все дуже просто, — відповів Лідер. — Ми стоїмо в черзі.

І знову Тріція зрозуміла, із холодним лоскітливим відчуттям, яке пробігло вздовж спини, що ця фраза пояснює, на жаль, неймовірно багато.

Вона знову натиснула клавішу перемотки вперед. На всій плівці не було нічого гідного уваги. Це все просто якийсь нічний кошмар. Навіть найбільш правдоподібні частини виглядали так, ніби вона сама їх підробила.

Чергове відчуття нудоти підкотилося вверх, коли вона знову передивилася цю безнадійно жахливу стрічку, і почала, з повільно спливаючим страхом, розуміти, що це і є відповідь.

Вона напевно...

Вона потрясла головою і спробувала взяти себе в руки.

Нічний політ на схід... Снодійні пігулки, які вона прийняла, щоб пережити його. Горілка, яку вона випила, щоб прискорити дію пігулок.

Що ще? Ну... Ще було сімнадцять років одержимості гламурним чоловіком з двома головами, одна з яких, була замаскована під папугу у клітці, і який спробував підчепити її на вечірці, а потім не дочекавшись полетів геть на своїй літаючій тарілці. Раптом з’ясувалося, що в неї цілий букет нав’язливих думок, які раніше ніколи не спливали на поверхню. Невже вона раніше не здогадувалася. Протягом сімнадцяти років.

Вона закусила кулак.

Її потрібна допомога.

Ще той Ерік Бартлет, який щось базікав про інопланетні кораблі, які приземляються в неї на газоні. І ще до того... Нью-Йорк виявився дуже, хм, жарким і повним стресів містом. Високі надії і гіркі розчарування. Астрологічні штуки.

Мабуть в неї нервовий розлад.

От і все. Вона була виснажена, в неї був нервовий розлад і після приїзду додому в неї почалися галюцинації. Вона вигадала всю цю історію. Іншопланетна раса, позбавлена своїх власних життів та історії, яка застрягла у віддаленому закутку нашої сонячної системи і тільки те й робить, що заповнює внутрішній культурний вакуум нашим культурним непотребом. Ха! Мабуть таким чином природа вирішила натякнути їй, щоб вона якомога швидше шукала собі дорогий медичний заклад.

Так. Вона дуже-дуже хвора. Тріція оглянулася навколо і тільки зараз зрозуміла скільки великих порцій кави вона випила і несподівано усвідомила, яке часте і важке в неї дихання.

Левовою частка вирішення будь-якої проблеми, сказала вона сама собі, це її усвідомлення. Вона почала з того, що взяла під контроль своє дихання. Потім вона усвідомила котра зараз година. Потім де вона знаходиться. Потрохи вона почала віддалятися від психологічної прірви, на грані якої щойно стояла. Вона почала заспокоюватися, заспокоюватися, заспокоюватися. Вона сіла назад у крісло і заплющила очі.

Після тривалого часу, коли в неї знову нормалізувалося дихання, вона розплющила очі.

Тоді звідки вона дістала цю плівку?

Вона все ще відтворювалася.

Добре. Це все підробка.

Вона саме це все підробила, так і є.

Безсумнівно це вона все підробила, бо її голос був скрізь на аудіодоріжці і весь час ставив якісь питання. То тут, то там камера поверталася вниз, а в кадрі з’являлися її ноги в її туфлях. Так, вона все це підробила і в неї немає жодних спогадів і ні найменшої гадки як вона все це зробила.

В неї знову з’явилося гарячкове дихання, коли вона подивилася на засніжений, мерехтливий екран.

Мабуть в неї все ще галюцинації.

Тріція потрусила головою, намагаючись викинути все звідти. В неї не було жодних спогадів про те, як вона підробляла всі ці кадри. З іншого боку в неї були спогади, які були дуже схожими на ці підроблені кадри. Тріція продовжила дивитися відео у збентеженому трансі.

Особа, яку називали Лідером ставила їй питання стосовно астрології, а вона відповідала гладко і спокійно. Єдина, що вона могла вловити при перегляді, то це добре замасковану паніку у голосі.

Лідер натиснув кнопку і бордова вельветова стіна від’їхала вбік, а на її місці з’явилася панель із пласких телевізійних екранів.

Кожен з екранів показував калейдоскоп зображень: кілька секунд телешоу, кілька секунд серіалу про копів, кілька секунд із камери спостереження складу супермаркету, кілька секунд чийогось відео з відпочинку, кілька секунд сексу, кілька секунд новин, кілька секунд комедії. Було очевидно, що Лідер усім цим дуже пишається. Він стояв і махав руками наче диригент, одночасно верзучи якусь нісенітницю.

Ще один помах руки і всі екрани разом утворили гігантський екран комп’ютера, який показував діаграми різних планет сонячної системи спроектованих на фоні сузір’їв. На цей раз зображення було нерухомим.

— У нас є прекрасні навички, — промовив Лідер. — Прекрасні навички розрахунків, космічної тригонометрії, тривимірної навігаційної алгебри. Прекрасні навички. Прекрасні, дуже прекрасні. Тільки ми їх всі втратили. Як жаль. Нам подобається мати навички, але вони всі пропали. Бовтаються десь у космосі. А там наші імена, знання про наші будинки і сім’ї. Будь ласка, — сказав він, вказуючи на крісло біля комп’ютерної консолі, — зроби все за нас.

Очевидно, що наступне, що зробила Тріція це швидко встановила відеокамеру на триногу, щоб зняти всю цю сцену. Вона увійшла в кадр, спокійно сіла перед гігантським екраном комп’ютера і впродовж кількох хвилин вивчала інтерфейс. Потім почала вправно і компетентно робити вигляд, що має хоча б якісь уявлення, що потрібно робити.

Насправді це було не так важко.

Все ж таки вона була математиком і астрофізиком за освітою, а крім того і телеведучою, тому всі ті наукові штуки, які вона забула за останні роки, з головою компенсувалися її здатністю блефувати.

Комп’ютер на якому вона працювала був щирим доказом того, що ґребулонці