Жан Ануй - Медея, Жан Ануй

кордону. Навіть океани не можуть нас роз’єднати, ти знаєш це. Чому ти перешкодив їм вбити мене?

ЯСОН: Бо я тебе любив, Медеє, бо ти довгий час була моєю жінкою.

МЕДЕЯ: А тепер вже я тобі не жінка?

ЯСОН: Ні.

МЕДЕЯ: Який ти щасливий, Ясоне, що позбувся Медеї. Твоя несподівана любов до цієї малої дурепи з Коринту, її юний вигляд, звільнили нарешті тебе?

ЯСОН: Ні.

МЕДЕЯ: А що ж тоді?

ЯСОН: Ти сама.

(Павза. Мовчазно дивляться один на одного).

МЕДЕЯ: Ніколи ти не будеш вільний, Ясоне. Завжди Медея буде твоєю жінкою. Проганяй мене, накажи мене задушити, коли ти не зносиш мого крику — але ніколи в житті не згасне Медея в твоїй пам’яті. Поглянь у це обличчя, що віддзеркалює одну лише ненависть. Приглянься до нього своєю власного ненавистю.

Час і лихо невпізнанно змінять його, гріхи залишать на ньому свої зморшки. Одного дня це буде обличчя старої бридкої жінки, до якої всі матимуть відразу. Лише один ти будеш до самого кінця впізнавати у ньому Медею.

ЯСОН: Ні. Я її забуду.

МЕДЕЯ: Думаєш? Ти будеш з інших очей пити насолоду, з інших уст впиватися життям. Де тільки зможеш — там будеш шукати собі низеньких утіх. Не бійся, ти знайдеш собі інших жінок, тисячу матимеш їх після того, як одної не забажав. Але даремно ти шукатимеш у них того блиску в очах, того присмаку уст, що знаходив у Медеї.

ЯСОН: Від того всього я хочу втекти.

МЕДЕЯ: Можливо твій мозок, твій підлий чоловічий мозок бажатиме цього. Але всупереч йому твої блудні руки шукатимуть втрачені форми Медеї. Хоч твій розум казатиме тобі, що ця в тисячу разів молодша, чарівніша. Ти не смітимеш стулити очей. Бо всупереч усьому ти вперто шукатимеш мене. Спершу відрубай собі руки, коли ти хочеш ще раз кохати.

ЯСОН: Гадаєш, я хочу знову палати? Я ненавиджу не тільки тебе, я ненавиджу так сам й любов. (Мовчазно дивляться одне на одного).

МЕДЕЯ: Куди я тепер піду? Куди ти мене відсилаєш? Йти мені до Колхіди, в королівство мого батька, де поле червоніє від крови мого брата? Ти мене проганяєш від себе? В які країни я піду без тебе? Через які моря? В Лемнос, де мене напевно не забули? В Тесалію, де мене очікують сини, щоб помститися за свого батька, якого ради тебе я вбила? Всі шляхи, які я тоді для тебе відкрила, для мене назавжди закриті. Я — обтяжена жахом і злочином Медея. Коли ти мене більш не знаєш, то вони, вони мене ще добре знають! Ти тепер напевне бачиш, що мусів би мене вбити.

ЯСОН: Я врятую тебе.

МЕДЕЯ: Ти врятуєш мене. Що хочеш ти рятувати? Цей пожовклий кусник шкіри, це мертве тіло, що разом із горем і ненавистю може де-небудь замкнутися? Із шматком хліба Медея мовчазно доживатиме свої дні в якомусь сховищі, правда? Щоб тільки про неї нічого не чути! Чому ти такий боягуз, Ясоне? Чому вагаєшся на останнє рішення? Є лиш одне місце, де Медея буде мовчати. Даруй мені спокій, який ти хочеш залишити мені для життя. Скажи Креонові, що ти згідний. Це ж лише одна коротка, неприємна хвилина. Ти ж Медею вже сьогодні вбив, ти знаєш це добре. Медея мертва. Що ж тоді, справді, значить пролити ще трохи крови. Одна калюжа на землі, яку можна розтерти, з жаху задубіла деформація, яку можна загребти в ямі. Нічого іншого, лиш це. Покінчи зі мною, Ясоне. Я не можу довше чекати. Скажи Креонові про свою згоду.

ЯСОН: Ні.

МЕДЕЯ: Чому ні?

ЯСОН: Я не хочу твоєї смерти. Твоя смерть — це завжди наново ти. Я хочу спокою і забуття.

МЕДЕЯ: Ніколи, Ясоне! В той пам’ятний вечір у Колхіді, в лісі, як ти мене вперше обійняв, ти втратив навіки власний спокій. Як вартовий, стоїть мертва чи жива Медея між твоїм спокоєм і радістю. Розмова, яку ти розпочав тоді з нею, закінчиться лише після твоєї смерти. Після слів кохання і ніжности слідують образи та сварки. Тепер уже ось прийшла ненависть, я знаю, але завжди ти говориш з Медеєю. Во навічно для тебе Медея — то світ.

ЯСОН: Для тебе також Ясон завжди був світом?

МЕДЕЯ: Так.

ЯСОН: Як хутко ти все забуваєш! Я не прийшов сюди з тобою востаннє сперечатися. А все таки пригадай, хто перший залишив ложе, до якого, як ти твердиш, обоє ми навіки прикуті?

МЕДЕЯ (кричить): Я!

ЯСОН: Ти теж забула, чому ми втекли з Наксосу?

МЕДЕЯ: Вже тоді ти мене почав залишати. В твоїй облудній, замкнутій голові мужчини ти уявляв собі нове щастя. Щастя без мене. Тоді я пробувала першою втікати.

ЯСОН: Вдале слово — втікати!

МЕДЕЯ: Зовсім не таке, як ти думаєш. Во я не здібна до цього. Я зненавиділа його і допомогла тобі вбити його. Я була твоя союзниця проти нього. Я його продала тобі. Забув ти той вечір, коли я тобі говорила: «Іди, він тут, роби з ним, що слід»?

ЯСОН: Не згадуй мені ніколи про цей вечір!

МЕДЕЯ: Я була підлою, правда? Як ти мусів мене зневажати і ненавидіти, всією душею. Після того мені нічого не можна було від тебе чекати, окрім холодного пустого погляду. І все таки я тебе сердечно просила, щоб ти мене взяв з собою. Хоч він був чарівний, мій пастух з Наксосу, аджеж так, Ясоне? Він був молодий і любив мене. Він любив мене.

ЯСОН: Чому ти тоді йому не звеліла мене вбити? Тепер би я спав спокійно, далеко-далеко від тебе. Я б тоді закінчився.

МЕДЕЯ: Я не могла цього зробити. Я мусіла наново хапатися за твою ненависть, іти з тобою однією дорогою. Віриш мені, що я тоді себе тисячу разів більше ненавиділа, ніж тебе? Я ревіла, сидячи одиноко перед своїм люстром, я роздряпувала собі обличчя, бо я була сука, що слідує за своєю старою хіттю. Звірі принаймні хоч забувають і залишають один одного, коли відмирає хіть. Я знаю тебе, бабський герою. Я, я тебе вже зважила. І все ж таки я ще й досі тут, біля тебе!

ЯСОН: Можливо, ти занадто поспішно вбила свого пастуха,

МЕДЕЯ (кинула йому в обличчя): Я все випробувала, Ясоне, хіба ти не помітив? Від того часу я ще ходила з іншими. Але даремно. Не могла.

(Павза. Враз тихо Ясон)

ЯСОН: Бідна Медеє!

МЕДЕЯ (злісно випрямилася перед ним):