Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

– Немає у мене нікого! – випалюю і чомусь божевільного Алекса згадую. Цікаво, він мені зателефонує чи ні? 

– А чому так? – дивується брат. – Може, варто змінити ці джинси та кофту на щось більш дівчаче? У цьому одязі ти на дев’ятикласницю схожа.

– Дуже смішно! – фиркаю, але не ображаюсь. Насправді я дійсно виглядаю значно молодше своїх двадцяти з лишком років. Вся справа в ляльковій зовнішності й маленькому зрості. 

Моя мама такою ж була. Маленькою принцесою. 

– Прибули! – Яр зупиняє автомобіль біля мого під’їзду і повертається до мене обличчям. – Алісо, що б ти там не вирішила, знай – я на твоєму боці. Не хочеш спілкуватися з татом – отже, так тому і бути. 

– Дякую, – кажу і міцно обіймаю його за шию. – Я рада, що ти вдома.

– Я теж. 

Повернувшись у квартиру, у мене є над чим подумати. Приймаю душ, одягаю футболку на білизну і лягаю під ковдру. Вимикаю світло, але залишаю увімкненим нічник. Це у мене фобія тата – боюсь спати в темряві. 

Уже практично заснувши, чую, як під подушкою вібрує телефон. Мабуть, якби не була сонною – не відповіла б, а так палець сам потягнувся до екрана. 

– Слухаю, – шепочу, практично засинаючи. 

– Ти спиш, синичко? – чую голос того самого Алекса – і миттєво прокидаюсь. Очі розплющуються, і я сідаю. Маю визнати, що голос цього чоловіка телефоном звучить якось інакше, але мурахи все одно бігають по спині. 

– Спала, поки ти мене не розбудив! – вирішую бути колючкою, щоб він швидше від мене відчепився. 

– Пробач, – вибачається, але голос наче веселий. – Як дивишся на те, щоб зустрітися завтра?

– Я не зустрічаюсь з божевільними, які вриваються у жіночі вбиральні! – бурчу. 

– Це була необхідність. Ти ж не збиралася виходити!

– Тому ти вирішив перейти межу! Ну дуже по-чоловічому! – продовжую злитись. 

– Тобі не подобаються чоловіки, які впевнено йдуть до своєї мети, синичко? – питає. 

– Мені не подобаються чоловіки, які порушують мій особистий простір! – кажу. – До речі, чому ти називаєш мене синичкою?  Я на пташку схожа?

– Схожа, – заявляє. – Така ж маленька, ляклива, але дуже гарна. 

Ого! І як після такого злитися на цього Ромео? Він вміє робити компліменти, а я думала тільки валити напролом – це про нього. 

– А ти на ведмедя схожий! – вирішую не залишатися в боргу. 

– Чому це? – дивується. – Я тебе лякаю?

– Є трохи, – вирішую бути чесною. – А ще ти дуже великий. Просто велетенський порівняно зі мною! 

– Тут не посперечаєшся, – погоджується. – Я дійсно великий, синичко. І зараз не тільки про свій зріст. 

– Щось тебе не туди понесло, Ромео, – фиркаю. – Взагалі-то, мені на пари завтра, тому свої великі габарити комусь іншому продемонструй, а я – спати. Солодких снів, ведмедику!

Закінчую дзвінок, поки він не відповів, і від гріха подалі вимикаю його повністю. Здається, я збожеволіла! Якого біса ведмедиком його назвала? Дуже сподіваюсь, що на останньому слові Алекс оглух, або просто не дочув. 

Мені здається, що після такої гарячої розмови я не засну, але не минає і п’яти хвилин, як забуваю про все на світі й втрачаю зв’язок з реальністю. Просто день був дуже насиченим. Дуже сподіваюсь, що Алекс більше не буде мені надзвонювати. А якщо буде доведеться відправити його під три чорти. Зараз і без нього є над чим розмірковувати. А великий та злий ведмідь мені точно не потрібен.

Оскільки з вечора я вимкнула телефон, зранку не продзвенів будильник і я проспала. Прокидаюсь у той час, коли вже на зупинці маршрутку маю чекати. Тому бігаю квартирою як навіжена і боюсь щось забути. 

В результаті практично на ходу застрибую в маршрутку і набираю Єву, щоб попередити про запізнення. До універу прибуваю за п’ять хвилин до початку пар і лечу коридором у бік своєї аудиторії. 

– Проспала я! – кажу Єві, дістаючи з сумки зошит і ручку. 

– На тебе не схоже, – дивується. І то правда! Я дійсно страшно не люблю запізнюватися і так само не люблю, коли хтось запізнюється на зустріч зі мною. 

– Насичений вечір був, – кажу. – Потім розповім. 

Доводиться завершити розмову, тому що в аудиторію заходить викладач. Видно, що Єві цікаво, що ж там у мене сталося, але доведеться потерпіти до перерви. 

Здаю свою доповідь, над якою працювала на вихідних, і отримую хороший бал. Настрій піднімається, тому тільки-но закінчується пара, хапаю Єву за руку і веду до автомата з кавою. 

Спочатку розповідаю про знайомство з Алексом, і чомусь Єва стає на його бік, а не на мій. 

– Алісо, я вже хочу його побачити! Це ж неймовірно! Справжній чоловік, – заявляє. 

– Як на мене, то бандит якийсь, – фиркаю. Добре, що про ведмедика їй не кажу, а то, знаючи Єву, точно заявить, що я закохалася! А це зовсім не так!

– А далі що? 

– Їздила до хресного вчора, – продовжую. – Уявляєш, Яр повернувся!