Марк Лівін - Сторітелінг для очей, вух і серця

в цілому — до людини особисто. Змінюються стосунки з Богом: він стає тим, у кого вірить кожна окрема людина. Догми витісняються, а на їхнє місце приходять аргументи та факти{18}. Людина більше не жертва, якою «природа» розпоряджається, як їй заманеться, її стосунки із собою стають більш інтимними та щирими. Велике значення починають відігравати почуття та цінність емоційного досвіду, зростає емпатія. Змінюється також наратив людини: від безсилля вона переходить до більшої відповідальності та свідомої готовності отримувати досвід.

У сучасній психологічній практиці існує термін «наративна терапія»{19}. Людина в цьому підході сприймається як збірка історій, які спочатку потрібно розповісти, а тоді через їхній детальний аналіз зрозуміти, чого цим історіям не вистачає та як саме можна змінити сюжет на краще. Наприклад, усе життя людина страждала, бо думала, що нічого не варта. Але розповівши свою історію, вона зрозуміла, що всі знання про себе формулювала лише з того, що про неї казало оточення. Глибше дослідивши оточення, вона усвідомила, що ці люди не бажають їй кращого і штовхають її життя не туди. Так у неї з’являється вибір — доповнити сюжет іншими персонажами чи залишити все, як було.

Ключовий принцип полягає в тому, щоб визнати: кожна людина достойна поваги і являється єдиним експертом у своєму житті. Отож не існує «великого наративу», світ — мультиісторичний, і кожна історія важлива для її носія. Тому навіть історія появи наративного підходу щоразу піддається зміні, усе залежить від того, хто саме розповідає цю історію.

Письменник Любко Дереш одного разу в розмові сказав мені, що людина здатна змінити тільки те, що знає про себе, а те, чого не знає, стає її долею. Знання про себе — це момент усвідомленості і дорога до спокою, це історія, що веде від темряви до світла.

Як на мене, найточніше пояснення терміна «усвідомленість» подано в стандартному додатку для айфона «Здоров’я», де існує однойменна функція. «Усвідомленість — це стан зосередження живої, неупередженої уваги на теперішній миті. В усвідомленому стані ви споглядаєте свої думки без засудження або схвалення. Щоб не дати життю пройти повз вас, усвідомленість припускає перебування в моменті та пробудження через досвід». Цей стан, на думку розробників, не менш важливий, ніж сон, біг, їжа, сердечні ритми, кров’яний тиск, частота дихання й температура тіла.

Для чого історіям технології?

Усі попередні аргументи стосувалися насамперед глибини наших взаємин з історією, ішлося про еволюцію та побудову персональних взаємин людини зі своїм життям. Цей процес не можна відділити від розвитку медіа, через які історія стала засобом масової комунікації та справою не тільки науковців і митців, а й звичайних людей. Він теж безпосередньо пов’язаний з технічним прогресом, який у різні країни приходив у різні періоди, залежно від системи цінностей.

Від початку світом керувала лише усна культура, інформація передавалася з уст в уста, людям потрібно було запам’ятовувати лише найпотрібніше. Згодом ініціатива перейшла літерам. Цей перехід стався значною мірою через те, що нам потрібна була надійніша й об’ємніша технологія, аніж людська пам’ять, щоб зберігати та передавати історії. Першою формою такої комунікації став лист, далі завдяки Йоганну Ґутенберґу близько 1450 року світ прийшов до книги. На думку Ферґюсона, саме поява великої кількості друкарень у XV–XVII століттях призвела до «розчаклування» світу, релігія[8] втратила свою попередню силу, адже з’явився потужний інструмент для поширення нових наукових ідей і критики церкви{20}.

І лише в 1977 році, коли у світовий продаж надійшов перший комп’ютер Apple за ціною 666,66 долара і 111 пристроїв було під’єднано до мережі Arpanet, прототипу інтернету{21}, ми отримали новий масштабний формат запису та збереження історії — алгоритмічний. За важливістю це було майже те саме, що і винайдення системи рухомих літер. Центральне поняття цього процесу — алгоритм. Це інструкція, що описує порядок дій, через які можна досягти результату. Наше життя — це сума алгоритмів, через які ми вирішуємо власні завдання. «Ви хочете писати історії? Так. Ви готові цього вчитися? Так. Ви готові писати щодня? Ні! Скільки разів на тиждень ви готові писати (обрати варіант)?» І так далі.

Цей спосіб мислення завдячує своїй появі таким філософам і вченим, як Томас Гоббс, Блез Паскаль, Готфрід Ляйбніц та, звісно, Алан Тюрінг з його «машиною Тюрінга», яка механізувала алгоритмічний спосіб мислення. Зрештою ця машина лягла в основу персонального комп’ютера, який і далі підлаштовує історії під особисті потреби кожної людини.

Технологічний розвиток і поява інтернету частково змінили підхід до визначення поколінь. Тепер береться до уваги не тільки вік і соціальний статус, а й інформаційна культура, у якій живе людина. Наприклад, моя мама народилася в 1961 році і свій перший персональний комп’ютер отримала у п’ятдесят років. При цьому вона досить прогресивна — читає новини у фейсбуці, переглядає сторіз в інстаграмі й дивиться виступи з конференції TED на ютубі. Тобто вона перебуває в моєму інформаційному світі. Хоча деякі її подруги не так добре встигають за часом і споживають новини та серіали через класичне телебачення, а щоб дізнатися прогноз погоди, вони вмикають радіо. Недарма кажуть: «Ти молодий, поки розумієш слова з реп-пісні[9]».

Цей короткий екскурс був би неповним без ще однієї важливої події: появи бізнес-моделі «медіа + реклама», яка сьогодні є двигуном споживацького способу життя. Вона диктує людям, що купувати найближчим часом і куди їхати у відпустку. Ще одна з можливих її заслуг — це поява мультиканальності медіа.

Усе почалося в XVII столітті. Видавцям газет тоді було досить важко, тому що папір, фарба і друк коштували чимало, а єдиним джерелом їхнього доходу була передплата, яку могли дозволити собі не так багато людей.

Зрештою на допомогу видавцю прийшов дрібний бізнес — власники магазинів, ремісники й торговці, які хотіли розповісти населенню про свої товари через місцеві газети. Вони почали друкувати там оголошення, які стали для видавців вагомою статтею доходів.

Завдяки цьому видавці знизили вартість передплати і тим самим збільшили тираж, розширивши читацьку аудиторію, що, своєю чергою, дало їм змогу підвищити ціни на рекламу. Згодом цей підхід зробив видавничу справу та бізнес взаємозалежними. У 30-х роках XX століття така модель перейшла й на радіо. Диктори зачитували рекламні вставки у прямому ефірі.

Цей підхід також запозичило і комерційне телебачення, яке стало найпопулярнішим ЗМІ. Для прикладу, глядацька аудиторія трьох головних американських телеканалів ABC, NBC та CBS на піку