Алекса Адлер - Їхня кохана лялька, Алекса Адлер

Розділ 2

− Ш-ш-що це? – незнайомий голос низьким, приглушеним шипінням проникає в мою свідомість, вириваючи з кайданів небуття.

– Біос-с-синтезоїд, – а цей голос я, здається, вже десь чула. Ніби уві сні… поганому, кошмарному сні.

− Навіш-ш-що? – чую здивоване. – У протоколі операції не зазначено...

– На нас-с-с попереду чекає тривала експедиція. Секретність класу Джет. Пояс-с-снити, задоволення яких потреб с-с-стане для нас проблемою? – саркастично відповідає той, кого моя свідомість з невідомих поки що причин вважає кошмаром.

Кілька хвилин невидимі мені типи мовчать. Мабуть, той, перший намагається зрозуміти, про які потреби тлумачить його приятель. А я от уже зрозуміла. І щось це мене лякає, ніби самим прямим чином стосується моєї скромної персони.

− Ти купив ляльку для втіх? – видає нарешті перший. – Повірити не можу. Я волію з натуральними крихітками мати с-с-справу.

− Ти, мабуть, ш-ще з батьком не розмовляв с-с-сьогодні. На час виконання міс-с-сії нам заборонено с-с-смітити генетичним матеріалом. Волій далі, – пирхає уїдливо другий, і мій мозок раптом виразно малює моторошного мужика зі сталевого кольору шкірою, білим волоссям і зміїним хвостом. Він мені снився. І сниться знову, якщо я чую його голос.

– Та ну, в безодню, – роздратовано видає його співрозмовник тим тоном, яким зазвичай лаються. 

– Я с-с-свої апетити добре знаю, як і те, що втрачаю чіткість мис-с-слення, коли надто голодний. Тому вважаю за краш-ще заздалегідь подбати про с-с-свій комфорт.

Лунає дивне шипіння, ніби повітря з поршня випускається. А потім шарудіння, і по моїх зімкнутих повіках б'є яскраве світло.

– Дев'янос-с-сто ш-ш-шоста, активація, – цей наказ, хоч і відданий спокійним рівним тоном, буквально вгвинчується в мою свідомість, прокочуючись по нервових закінченнях.

І в ту ж секунду мої очі розплющуються.

– Щаслива вас бачити, пане, – самі собою розповзаються мої губи в радісній посмішці, коли погляд зосереджується на вже знайомому мені змієхвостому здорованеві, який застиг прямо навпроти мене.

О Боже. Цей кошмар вже переходить усі межі можливого.

Паніка криє новою хвилею, пробираючи душу ознобом. Я знову в цьому божевільному марені. Не прокинулася. Не повернулася до свого тіла. Чи живе воно взагалі? Може, я тепер навіки застрягла в ляльці? Назавжди замкнена в іграшці для сексу? Приречена на божевілля.

– Землянка? – здивовано тягне другий, якого я чула.

Кинувши на нього швидкий погляд, збентежено опускаю очі. Наче засоромилася. Щоки починають палати. Тіло знову творить якусь повну дичину. Тільки й встигаю роздивитися, що це ще один наг. До того ж досить схожий на першого. Хіба що молодший трохи на вигляд.

– Біос-с-синтезоїд, с-с-створений за подобою землянки, – із задоволенням у голосі відповідає той, хто ніби-то купив мене в минулому сні.

– Красива іграш-ш-шка. Мабуть, я все-таки не проти випробувати її в ділі, якш-що ти готовий поділитися.

– Чого не зробиш-ш-ш для молодш-ш-шого брата? – іронічно хмикає старший змій. І звертає свій погляд на мене. – Дев'яносто ш-ш-шоста, підійди.

Я одразу плавно рушаю до нього. Наші погляди зустрічаються. От тільки на мене дивляться, як на неживу річ. Дорогу, цінну іграшку, якою збираються із задоволенням користуватися.

– Треба дати їй ім'я, – промовляє задумливо, поки другий зацікавлено розглядає мене з усіх боків. Голу.

Чи може душа згоряти від сорому, поки тіло живе своїм автономним життям? Виявляється, може. Але все ж таки, варто визнати, що емоції, не підкріплені фізіологічними проявами, переносяться набагато легше, ніби поверхово. І це, мабуть, добре. Інакше я б вже точно збожеволіла.

– Ейш-ш-ші. З цієї хвилини відгукуватимеш-ш-шся на ім'я Ейш-ші. Зрозуміла, дев'яносто шоста?

– Так, мій володарю.

– “Лялечка”? – хмикає молодший хвостатий. – Ти страш-ш-шенно неоригінальний, брате.

– Мене це має хвилювати? Відведи Ейш-ші в житловий відс-с-сік і проінструктуй, де вона повинна перебувати в наш-ш-шу відсутність. Я продививс-с-ся і підкоригував її налаш-ш-штування, приготування їжі в них тепер теж закладено, тож розпорядися щодо обіду та вечері. А потім зв'яжис-ся з батьком, він надасть тобі вс-с-сю потрібну інформацію перед вильотом.

− Я внес-с-сений у її налаштування, як другий користувач?

– Так. Але навіть не думай затримуватис-с-ся, Шоа-даре. Майже весь вантаж прибув. За годину злітаємо. Потім пограєш-шся.

– Як скажеш-ш-ш, брате, – хмикає змій молодший. – Іди за мною, Ейш-ш-ші.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно