Вашингтон Ірвінг - Легенда про Сонну Балку та інші історії

турботами про домашню птицю. Жінка вважала, що качки та гуси — дурні птахи і за ними постійно треба наглядати, а дівчата можуть попіклуватися про себе й самі. Ось чому заклопотана молодиця метушилася по будинку або пряла в одному кінці сіней, у той час як чесний Балтус димів своєю вечірньою люлькою в іншому, спостерігаючи за подвигами маленького дерев'яного воїна, прикріпленого на верхівці комори, який, тримаючи по мечу в кожній руці, боровся з вітром. Отож Ікабот міг проводити час із донькою біля джерела під великим в'язом або гуляючи в сутінках, у пору, настільки сприятливу для красномовства закоханого.

Волію не знати, як жіночі серця здаються та як їх завойовують. Для мене вони завжди були загадкою і предметом захоплення. Декотрі жінки, схоже, мають лише одне вразливе місце й одну шпарину для ключа, в той час як інші надають безліч можливостей і їх можна завоювати тисячами різних способів. Великий тріумф — досягти бажаного першим способом, але найкращим свідченням майстерності стратега є володіння другим, бо людина має битися за кожне вікно й кожні двері своєї фортеці. Той, хто завоює тисячу пересічних сердець, має право на загальне визнання. Але справжнім героєм є той, хто упокорить норов кокетки. Певна річ, Бром Бонс був аж ніяк не лицарем і з того моменту, коли за справу взявся Ікабот Крейн, шанси попереднього помітно знижувалися. Його коня більше не бачили прип'ятим до конов'язі недільного вечора, і смертельна ворожнеча поступово посилювалася між ним і наставником із Сонної Балки.

У Брома було все ж таки трохи брутального лицарського духу, тому він прагнув у відкритій борні відстояти свої претензії на руку дівчини у чистому полі, відповідно до свого розуміння лицарських вчинків у давні часи. Але Ікабот надто добре усвідомлював силу свого суперника, щоб стати з ним на герць. Він чув вихваляння поламати ребра супротивнику, скласти вчителя вдвоє і запхати на полицю в приміщенні школи. Педагог був занадто обережний, щоб надати супернику таку можливість. Його послідовне й уперте миролюбство не залишало Бромові жодної альтернативи, крім тієї, щоб вдатися до засобів сільської дотепності, в яких він вважався фахівцем, і накинутися на свого суперника зі звичними своїми жартами. Ікабот став об'єктом химерного переслідування з боку Бонса та його банди шалених вершників. Вони спустошили досі мирне його обійстя, у школі співів забили комин, а однієї ночі вдерлися всередину, незважаючи на хитру застережну конструкцію із закрученої лозини і віконниць з кілками, та наробили такого бешкету, що бідний учитель подумав, ніби до нього навідалися відьми для свого шабашу. Але ще більше вражало те, що Бром користав із будь-якої нагоди, щоб виставити суперника бевзем у присутності володарки свого серця, навчив свого собаку скімлити і називав тварину гідним суперником Ікабота, що не гірше за нього голосить псалми.

Так тривало якийсь час, без особливих змін ситуації, що склалася в обох ворожих станах. Одного прекрасного осіннього дня Ікабот, перебуваючи в замріяному настрої, сидів на високому ослінчику, з якого зазвичай спостерігав за всіма подіями в своєму маленькому царстві. У руці тримав лінійку, наче скіпетр деспотичної влади, лоза правосуддя висіла на трьох цвяхах за його престолом, постійно погрожуючи порушникам, тоді як на столі перед учителем можна було побачити розмаїті предмети контрабанди та заборонені види зброї, виявлені в кишенях ледачих хуліганів: недоїдені яблука, пастки для мух і цілі легіони завзятих маленьких бойових півників, зроблених із паперу. Либонь, нещодавно був учинений якийсь жорстокий акт правосуддя, бо учні працелюбно схилилися над своїми підручниками або нишком шепотіли, стежачи одним оком за наставником, котрий наглядав за своїми підступними підопічними. Тиша в класі аж дзвеніла. Її раптово порушила поява негра, одягненого у вовняну куртку з каптуром, вовняні штани й округлу шапку, схожу на головний убір Меркурія. Він сидів верхи на дикому необ'їждженому лошакові і керував ним мотузкою замість вуздечки. Прибулець під'їхав до дверей школи та запросив Ікабота відвідати свято або вечорниці, що відбудуться наприкінці цього дня в мінгера ван Тасселя. Він передав своє послання з урочистим виглядом, намагаючись грамотно говорити, як усі чорношкірі у випадках, коли виконували доручення такого штибу. Відтак, сповнений важливості та терміновості своєї місії, вершник перестрибнув через потік, і тільки його й бачили.

Усе це спричинило метушню та гамір у доти спокійному класі. Учні співали свої уроки, не зупиняючись на дрібницях. Ті, хто був меткіший, безкарно пропускали більше половини текстів, а ті, хто припізнявся, засвоювали вивчене за допомогою лозини, що хльостала по їхніх спинах, від чого сприйняття матеріалу пришвидшувалося і важкі слова швидше вимовлялися. Підручники були розкидані, замість того, щоб шикуватися на полицях, чорнильниці перевернуті, лавки попадали, й уся школа спорожніла за годину до призначеного часу. Здавалося, що на волю вирвався цілий табун молодих бичків, які бешкетували на зеленому лузі, радіючи своєму дочасному звільненню.

Галантний Ікабот згаяв щонайменше півгодини на свій туалет і якнайретельніше почистив, правду кажучи, єдиний, чорного кольору, але поруділий від часу костюм. Він влаштував собі оглядини перед уламком розбитого дзеркала, яке висіло в школі. Щоб з'явитися перед своєю коханою, як личить справжньому кавалерові, парубок позичив коня у фермера, в котрого зараз проживав, старого холерика-голландця на ім'я Ганс ван Риппер. Так старанно міг готуватися в дорогу лише середньовічний лицар, котрий вирушав на пошуки пригод. Вважаю, що з метою цілковитої відповідності істинному духу романтичної історії доцільно подати короткий опис зовнішності й обладунків мого героя та його коня. Тварина, на якій сидів учитель, була виснажена роботою за плугом і, мабуть, залишила на полі майже все, окрім свого норову. Сухоребра та кошлата, з овечою шиєю і головою, схожою на молоток. Руда грива і хвіст сплуталися і були всіяні реп'яхами. Одне око вже нічого не бачило за більмом, а інше виблискувало, наче в ньому сам чорт сидів. Колись це був вогонь, а не огир, якщо судити по імені Порох, яке носила шкапина. Насправді ж він був улюбленцем свого господаря, дратівливого ван Риппера, котрий свого часу мав славу завзятого вершника і, дуже ймовірно, передав тварині частку своєї вдачі. Бо, незважаючи на старий і занехаяний вигляд, коли кінь дивився, здавалося, що сам диявол ховається в ньому більшою мірою, ніж у будь-якого молодому лошаку в околиці.

Ікабот був відповідним вершником для такого коня. Він їздив із короткими стременами, так що ноги майже торкалися сідла, а гострі коліна стирчали, як у коника-стрибунця. Батіг тримав у руці перпендикулярно, як скіпетр, і коли коняка підстрибувала, рухи його рук