Туве Маріка Янссон - Диво-капелюх

— Хіба що когось дуже поганого, — сказав Мумі-троль, — бо звідки ми знаємо, що він знову стане собою?

— Заманимо якогось ворога, — запропонував Хропик.

— Гм, — задумався Мумі-троль. — А ти маєш когось на прикметі?

— Великого Пацюка із смітника, — сказав Хропик.

Мумі-троль похитав головою: Пацюка туди не заманиш.

— Ну, то Мурашиного Лева, — запропонував Хропик.

— Чудово! — зрадів Мумі-троль. — Він колись затяг мою маму до самої ями й запорошив їй очі піском.

Вони взяли з собою чималий слоїк і подалися на пошуки Мурашиного Лева. Підступних ям, що їх риють Мурашині Леви, треба шукати на піщаному березі, тож вони пішли до моря. Минуло небагато часу, і Хропик знайшов круглу ямку. Він на мигах підкликав Мумі-троля.

— Це Левова ямка, — прошепотів він. — Але як ми його заманимо до слоїка?

— Здайся на мене, — так само пошепки відповів Мумі-троль.

Він узяв слоїк і закопав у пісок отвором угору. Тоді сказав голосно:

— Той Мурашиний Лев просто слабак!

Він зробив знак Хропикові, і обидва вони очікувально зазирнули в ямку. Пісок на дні заворушився, але ніхто з нього не виліз.

— Страшенний слабак! — знову сказав Мумі-троль. — Знаєш, скільки йому треба часу, щоб заховатися в пісок? Кілька годин!

— Так, але… — нерішуче озвався Хропик.

— Еге ж, — правив, своєї Мумі-троль, а тим часом відчайдушно давав вухами знак Хропикові. — Кілька годин!

Тієї миті з ямки в піску вигулькнула грізна голова з виряченими очима.

— Кажеш, я слабак? — зашипів Мурашиний Лев. — Та мені, щоб сховатися в пісок, треба не більше й не менше як три секунди!

— Не може бути! Ану покажіть, а то ми не повіримо, — хитро мовив Мумі-троль.

— Я вас засиплю піском, — сердито сказав Мурашиний Лев, — а як ви опинитесь у моїй ямі — поїм!

— Ні, ні! — злякано мовив Хропик. — Краще покажіть нам, як ви за три секунди ховаєтесь у пісок!

— Якби ви сховалися тут, нагорі, то ми б краще роздивилися, як ви це робите, — мовив Мумі-троль і показав на те місце, де вони загребли в пісок слоїк.

— Ви думаєте, мені треба показувати своє вміння якимось шмаркачам? — глузливо мовив Мурашиний Лев.

Проте він не встояв перед спокусою похизуватися своєю силою і моторністю. Глузливо пирхаючи, він вибрався з ямки й пихато запитав:

— Ну, то де мені сховатися?

— Отут, — показав Мумі-троль.

Мурашиний Лев звів плечі, і його грива страхітливо наїжачилась.

— Дивіться! — вигукнув він. — Я зараз сховаюся, але як вилізу знову, то поїм вас. Раз, два, три!

Мурашиний Лев увігнався в пісок, мов пропелер, саме там, де був схований слоїк. Справді він згаяв три секунди, а може, навіть дві з половиною, бо був страх який сердитий.

— Мерщій давай накривку! — крикнув Мумі-троль.

Вони розгребли пісок і міцно закрутили накривку. Потім спільними зусиллями витягли слоїк і покотили його додому. Мурашиний Лев кричав і лаявся в слоїку, та голосу його не чути було з піску.

— Він такий лютий, що аж гидко, — сказав Хропик. — Страшно подумати, що було б, якби він звільнився!

— Він не звільниться, — заспокоїв його Мумі-троль. — А як спробує, то, думаю, буде вже не Мурашиним Левом, а якоюсь дивовижею.

Коли вони прийшли додому, Мумі-троль зібрав своїх друзів — засунув лапу в рот і тричі протягло свиснув (це означало: «Сталося щось нечуване»).

Всі примчали з різних боків і зібралися коло закритого слоїка.

— Що в ньому? — запитав Пхик.

— Мурашиний Лев, — гордо відповів Мумі-троль. — Лютий Мурашиний Лев! Ми його спіймали.

— Як ви зважилися! — вражено вигукнула Хропка.

— А тепер ми хочемо потримати його в капелюсі, — сказав Хропик.

— Щоб він обернувся на почвару, як я, — додав Мумі-троль.

— Кажіть до пуття, бо я нічого не второпаю, — попросив Гемуль.

— Це я тоді був сховався в капелюх, як ото змінився, — пояснив Мумі-троль. — Ми вже додумалися до цього. І тепер хочемо перевірити на Мурашиному Левові, побачити, чи він теж зміниться.

— Але ж він може стати ким завгодно! — крикнув Пхик. — Зміниться в когось ще страшнішого, ніж Мурашиний Лев, і всіх нас поїсть!

На мить їх опанував страх. Вони мовчки дивилися на слоїк і дослухалися до приглушеного голосу всередині.

— Ой-ой-ой! — залементувала Хропка й змінила свій колір.[2]

— Ми сховаємось під стіл, поки він мінятиметься, а на капелюх покладемо товсту книжку, — запропонував Мумрик-Нюхайлик. — Завжди ризикуєш, коли робиш дослід. Ану витрушуйте його в капелюх!

Пхик чимдуж кинувся під стіл. Мумі-троль, Мумрик-Нюхайлик і Гемуль тримали слоїк над капелюхом, а Хропик боязко відкрутив накривку. Мурашиний Лев разом з хмарою піску впав у капелюх, і Хропик блискавично накрив його зверху словником іноземних слів. Потім усі швидко поховалися під стіл.

Спершу нічого не ставалося. Вони виглядали з-під скатертини й чекали дедалі нетерплячіше. Але ніщо не мінялося.

— Ви просто дурите нас! — сказав Пхик.

Але за мить словник іноземних слів почав морщитися. Пхик так схвилювався, що вкусив Гемуля за великий палець.

— Дивися, що ти робиш! — сердито сказав, Гемуль. — Ти вкусив мене за палець!

— О, вибач, — сказав Пхик, — я гадав, що то мій.

А словник меншав і все дужче морщився. Аркуші стали схожі на зів’яле листя, а між ними заворушилися іноземні слова, потім почали розлазитися по підлозі.

— Ото лиха година! — сказав Мумі-троль.

І знову диво! З капелюха закапала вода. Тоді потекла. Вона розлилася по маті такою калюжею, що іноземні слова полізли на стіни.

— З Мурашиного Лева стала просто вода, — розчаровано сказав Мумрик-Нюхайлик.

— Я думаю, що це з піску, — прошепотів Хропик. — Зараз з’явиться і Мурашиний Лев.

Вони чекали далі в страшному напруженні. Хропка сховала голову на колінах у Мумі-троля, а Пхик аж попискував з ляку. Коли це раптом із капелюха виліз… хто б ви думали? Звичайнісінький їжак! Мокрий, скудовчений, він кліпав очима й водив носом навколо.

Кілька секунд тривала мертва тиша. Враз Мумрик-Нюхайлик зареготав, а його друзі й собі за ним.

Вони качалися по підлозі під столом і аж стогнали зі сміху. Тільки Гемуль не розумів, що їх так насмішило. Він здивовано глянув на них і сказав:

— Але ж ви й сподівалися, що Мурашиний Лев зміниться. Ну, ніяк не збагну, чого ви з усього робите стільки галасу!

Тим часом їжак, урочисто й трохи сумовито рушив до дверей і вийшов на ганок. Вода з капелюха перестала текти. На веранді зробився вже цілий ставок, а всю стелю обліпили іноземні слова.

Коли про це дізналися тато й мама Мумі-троля, то вирішили, що то дуже кепські жарти і диво-капелюх треба десь діти.

Вони обережно