Джордж Орвелл - У злиднях Парижа і Лондона

ще близько трьох тижнів. Сорок сім франків швидко закінчилися, і я мав задовольнятися тридцятьма шістьма франками на тиждень з уроків англійської. Недосвідчений, я погано обходився з грошима, тож іноді цілий день залишався без їжі. Коли так траплялося, я продавав частину свого одягу: виносив його з готелю в невеликих пакунках й віддавав у крамницю вживаного одягу на вулиці де ля Монтань Сен-Женев'єв. Крамар був рудоволосим євреєм, навдивовижу неприємним чоловіком, який скаженів від самого лише вигляду клієнта. З його поведінки можна було припустити, що ми завдавали йому болю своєю появою. «Merde[33]! — кричав він, — знову ти? Ти гадаєш, тут безкоштовна їдальня?» Платив він надзвичайно мало. За капелюх, який я придбав за двадцять п'ять шилінгів і тільки трохи зносив, він дав п'ять франків; за хорошу пару взуття — п'ять франків; за сорочки — по франку за кожну. Він завжди намагався не купувати речі, а обмінювати, й тицяв до рук якийсь непотріб, а потім удавав, що покупець його прийняв. Якось я бачив, як він забрав у старої жінки чудове пальто, дав їй дві більярдні кулі й швидко виштовхав за двері, доки вона не почала протестувати. Я б з величезним задоволенням натовк цьому єврею пику, якби це можна було собі дозволити.

Ці три тижні були вбогими й незручними, й очевидно попереду чекало ще гірше, бо строк оренди мого помешкання закінчувався. Втім, ситуація була навіть на чверть не такою поганою, як я очікував. Адже коли ти наближаєшся до злиднів, то робиш відкриття, яке переважує деякі з негараздів. Ти пізнаєш нудьгу, жорстокі труднощі й зародки голоду, але ти також відкриваєш і їхню велику визвольну особливість: той факт, що злидні знищують майбутнє. До певної міри це справді так: що менше грошей ти маєш, то менше ти хвилюєшся. Коли у тебе цілих сто франків, ти схильний до найлегкодухішої паніки. Коли в тебе є лише три франки, ти цілком байдужий, бо три франки прогодують тебе до завтра, а зазирати далі тобі не до снаги. Тобі нудно, але не страшно. Ти невиразно усвідомлюєш: «За день чи два я голодуватиму — жахливо, правда?», — а потім думка скочується до інших тем. Дієта з хліба й маргарину до певної міри сама забезпечує знеболювальним.

Є ще одне відчуття, яке дає велику втіху в злиднях. Гадаю, кожен, хто перебував у скруті, його переживав. Це відчуття полегшення, майже задоволення, від усвідомлення, що ти нарешті, по-справжньому в злиднях. Ти так часто говорив, що йдеш на дно, і ось воно, дно, ти його досягнув і можеш на ньому стояти. Це дуже заспокоює.

Розділ 4

Одного дня мої англійські уроки раптово припинилися. Погода ставала спекотною, й один з моїх учнів зледачів і не захотів продовжувати навчання, тож відмовився від моїх послуг. Інший зник зі свого помешкання без попередження й не заплатив мені дванадцять франків. Я мав лише тридцять сантимів і ні крихти тютюну. Півтора дні я не мав ані їжі, ані курива, тож, надто голодний, щоб зволікати, я спакував залишки свого одягу у валізу й відніс їх до ломбарду. Це поклало край спробам вдавати, що в мене все гаразд із грошима, оскільки я не міг винести одяг з готелю, не попередивши мадам Ф. Втім, я пам'ятаю наскільки вона здивувалася, що я запитав її, а не проніс одяг нишком, оскільки втекти потайки було звичним явищем у нашому кварталі.

Тоді я вперше потрапив до французького ломбарду. Вхід був через величний кам'яний портал (з написом «Liberté, Egalité, Fraternité[36]», певна річ, — у Франції вони пишуть це навіть на поліцейських відділках) у велику порожню кімнату на кшталт шкільного класу з прилавком і довгими сидіннями. Там чекали сорок чи п'ятдесят людей. Один із них передав свій заклад через прилавок і сів. За хвилину клерк оцінив його вартість і вигукнув «Numéro[37] такий-то, ви візьмете п'ятдесят франків?» Іноді це було лише п'ятнадцять франків, чи десять, чи п'ять: хай би якою була сума, про неї знала вся кімната. Коли я зайшов, клерк вигукнув з образою в голосі: «Numéro 83 — сюди!» — і свиснув, поманивши рукою, неначе кликав пса. Numéro 83 підійшов до прилавка. Це був старий бородань у пальті, застібнутому до шиї й потріпаному внизу. Клерк мовчки жбурнув згорток через прилавок — вочевидь, заклад нічого не вартував. Згорток упав на підлогу й розкрився, продемонструвавши чотири пари вовняних чоловічих кальсонів. Ніхто не міг стримати сміху. Бідолашний Numéro 83 зібрав кальсони й незграбно поплентався до виходу, бурмочучи щось до себе.

Одяг, який я приніс закладати, разом з валізою коштував понад двадцять фунтів і був у доброму стані. Я вважав, що зараз він вартує близько десяти фунтів, чверть від цього (у ломбарді зазвичай платять чверть вартості) становила двісті п'ятдесят чи триста франків. Я безтурботно чекав, сподіваючись у гіршому разі на двісті франків.

Нарешті клерк назвав мій номер: «Numéro 97!»

— Так, — сказав я, підводячись.

— Сімдесят франків?

Сімдесят франків за одяг, що коштує десять фунтів! Але сперечатися не мало сенсу. Я бачив, як хтось намагався сперечатися, й клерк негайно відмовився приймати заклад. Я взяв гроші, закладну і вийшов. Тепер у мене був тільки той одяг, що залишався на мені: дуже потертий на ліктях піджак, пальто, порівняно прийнятне як заклад, і одна запасна сорочка. Згодом, коли було вже запізно, я дізнався, що розумніше було б піти до ломбарду по обіді. Клерками працюють французи, тож, як більшість французів, вони перебувають в поганому гуморі, аж доки не пообідають.

Коли я дістався додому, мадам Ф. протирала підлогу бістро. Вона підійшла до порога зустріти мене. В її очах я бачив тривогу за мою орендну плату.

— Ну, — спитала вона. — Скільки тобі заплатили за одяг? Небагато, еге ж?

— Двісті франків, — швидко відповів я.

— Tiens[38]. — вигукнула вона здивовано. — Ну, це непогано. Дорогий, мабуть, цей англійський одяг!

Ця брехня врятувала мене від багатьох клопотів і, як не дивно, зрештою вийшла на правду. Кілька днів потому я отримав рівно двісті франків за свою статтю в газеті й з болем віддав їх усі, до останнього пенні, за кімнату. Отож, хоча я дійшов майже до того, щоб голодувати в наступні тижні, але принаймні не залишився без даху.

Тепер стало конче необхідно знайти роботу, і я згадав про