Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

Потім він підійшов до ліжка, докладно його оглянув і запитав:

— Ліжка торкалися?

— Наскільки я знаю, ні,— сказала міс Трелоні,— але я запитаю місіс Грант, це домоправителька, — додала вона, подзвонивши у дзвоник. З’явилась сама місіс Грант.

— Увійдіть, — сказала міс Трелоні.— Місіс Грант, ці джентльмени хочуть знати, чи хтось торкався ліжка.

— Я ні, мем.

— Тоді,— сказала міс Трелоні, повертаючись до сержанта Доу, — ніхто інший не міг його торкатися. Тут увесь час була або я, або місіс Грант, і не думаю, що хто-небудь зі слуг, які з’явилися сюди, взагалі наближався до ліжка. Бачите, батько лежав тут, біля великого сейфа, і його всі обступили. Незабаром усі вони пішли геть.

Порухом руки Доу попросив нас залишатись на іншому боці кімнати, поки він обстежував ліжко за допомогою збільшувального скла, дбаючи передусім про те, щоб повернути кожну складку простирадла у попереднє положення. Оглядаючи підлогу навколо ліжка, зробленого з масивного червоного дерева і оздобленого прегарною різьбою, він звертав особливу увагу на місця, де кров стекла по його краю. Дюйм за дюймом, повзучи навколішки, намагаючись уникати плям на підлозі, він простежив за кривавими слідами аж до місця поблизу великого сейфа, де лежало тіло. Він оглянув усе в радіусі кількох ярдів довкола нього, але, здається, не виявив нічого вартого особливої уваги. Тоді він обстежив фасад сейфа, поверхню навколо замка, нижній і верхній фрагменти подвійних дверей, особливо місця, де вони з’єднувалися з передньою частиною.

Потім підійшов до вікон, які були закриті віконницями на защіпках.

— Віконниці були зачинені? — недбало спитав він міс Трелоні, ніби очікуючи заперечну відповідь, яку і отримав.

Увесь цей час доктор Вінчестер займався пацієнтом — він перев’язав рани навколо зап’ястя і детально обстежував голову, горло і ділянку серця. Він уже не раз прикладав ніс до його рота і принюхувався. І щоразу мимоволі оглядав кімнату, ніби щось шукаючи.

А далі ми почули голос детектива:

— Наскільки я розумію, хтось хотів уставити ключа в замок. Здається, в механізмі є якийсь секрет, який я не можу розгадати. Це замок із комбінації сімох цифр, але, здається, є спосіб заблокувати навіть цю комбінацію. Це одна з робіт фірми «Четвуд», я заскочу до них і спробую щось дізнатися.

І, немовби скінчивши свою роботу, обернувся до лікаря і спитав:

— Докторе, ви можете вже сказати щось певне, те, що не вплине на ваш повний звіт? Якщо маєте якісь сумніви, я можу почекати, але що скоріше я дізнаюся щось конкретне, то краще.

Доктор Вінчестер одразу ж відповів:

— Як на мене, чекати нічого. Звичайно, я складу повний звіт, а поки що розкажу вам усе, що знаю, — хоча це не так вже й багато, й усе, що думаю, — а це ще менш певне… На голові немає рани, яка могла б викликати ступор, у якому й далі перебуває пацієнт. Я припускаю, що його або напоїли якимись ліками, або він під дією гіпнозу. Наскільки я можу визначити, це не ліки — принаймні я таких не знаю. Звичайно, в цій кімнаті так прикро тхне мумією, що тяжко бути впевненим у чомусь, що має тонкий запах.

Гадаю, ви відчули запах особливих єгипетських пахощів: бітуму, нарду, запашної живиці, прянощів. Можливо, десь у цій кімнаті є якась субстанція чи рідина, котра і спричинилася до того ефекту, який ми спостерігаємо. Можливо, пацієнт ужив якийсь наркотик і в сонному стані ушкодив себе. Але в цьому я сумніваюся, і про це свідчать іще й інші обставини. Втім, потрібно мати на оці й цю підозру.

Тут утрутився сержант Доу.

— Може, й так, але ми мали б знайти інструмент, яким було ушкоджене зап'ястя. Десь на ньому були б сліди крові.

— Саме так! — сказав лікар, поправляючи окуляри, немов готуючись до суперечки. — Але якби пацієнт випив якість ліки, то діяв би не одразу. Поки ми ще не знаємо про всі їхні властивості,— якщо й справді це припущення правильне, — та повинні бути готовими до всього.

Тут до розмови приєдналася міс Трелоні.

— Може, це і правда, та згідно з другою частиною вашого припущення, рану міг завдати він сам, причому вже після того, як ліки почали діяти.

— Авжеж! — погодилися обоє.

— Проте ваш здогад не виключає інших можливостей, тож ми повинні мати на увазі, що і якийсь інший варіант може бути правильним. Тому я вважаю, що ми перш за все повинні знайти зброю, якою було ушкоджене зап'ястя.

— Можливо, він сховав зброю у сейф, перш ніж остаточно втратив свідомість, — зопалу мовив я.

— Це неможливо, — швидко заперечив лікар. — Принаймні я вважаю це практично неможливим, — обережно додав він, коротко мені вклонившись. — Бачите, ліва рука заллята кров’ю, а на сейфі немає жодних слідів крові.

— Правда, — сказав я, і запала довга мовчанка.

Першим її порушив лікар.

— Ми повинні якнайшвидше запросити медсестру. Якщо дозволите, я відразу ж піду по неї. Мушу попросити, щоб хтось із вас постійно залишався з пацієнтом до мого повернення. Може, пізніше виникне потреба перенести його в іншу кімнату, але наразі буде найкраще, якщо він залишиться тут. Міс Трелоні, я можу розраховувати на те, що або ви, або місіс Грант зостанетесь тут — не просто в кімнаті, а поблизу пацієнта — і спостерігатимете за ним до мого повернення?

Вона кивнула у відповідь і сіла поруч із диваном. Лікар пояснив їй, що робити, якщо батько отямиться.

— Мабуть, мені ліпше повернутися у відділок, — сказав Долан сержантові Доу, — звісно, якщо ви не захочете, щоб я залишився тут іще