Петро Немирівський - Джен, Петро Немирівський

коли спитав в ного, чому він ходить у футболках із зображенням пістолетів, черепів, блискавок, тощо.

— То ти вже член банди?

— Майже, — пробурмотів він.

— Ти це серйозно?

Виявилося, що в банду він ще не вступив. Але збирається. А поки що вирішує, в яку.

— Швидше за все, вступлю в «Латин Кінгз». На сьогодні це найсильніша банда в Америці. І дуже крута.

«Латин Кінгз» (Latin Kings) – дійсно одна з найбільших молодіжних банд в США. Її «головний офіс» знаходиться у Чикаго, а в Нью-Йорку «філіал». Переважно до її складу входять латиноамериканці, хоча є і білі, і чорношкірі. Кількість членів нараховує не десятки, а сотні тисяч. Це ціла армія зі своєю ідеологією ненависті до «держави білих міліонерів», зі своїм «Маніфестом» і багатощаблевою ієрархією. На нижньому щаблі стоять «вуличні лицарі», а на верхньому — ватажки, Королі. Сьогодні в їхніх руках влада на вулицях бідних кварталів багатьох американських міст, а також у в’язницях серед ув’язнених. А завтра вони можуть захопити політичну владу в країні.

— Дуже цікаво. Не розумію, одначе, що саме в цій банді потрібно тобі? — спитав я після того, як Френсіс виклав мені всі ці відомості про «Латин Кінгз».

— Що потрібно мені? Там у них порядок, справедливість, братерство. Може, коли-небудь я там стану Королем, — він знову підвів відсторонений погляд у стелю і заходився розповідати про ритуали цієї банди, про історію її виникнення, про її Королів, словом, всю інформацію, яку він сумлінно назбирав з різних джерел, включаючи вулицю та Інтернет.

  З того дня ми нарешті знайшли з ним улюблену тему для наших розмов. Я, звісно, здогадувався, що в банді Френсіса приваблює не жорстокість і насилля. Його вабило оманливе відчуття братерства, дружби, любові, — всього того, чого йому так бракувало в його житті.

Я був впевнений, що до ніякої банди він ніколи не вступить, все це він вимислив собі, щоб заповнити порожнечу свого існування. Хлопець зображає себе крутим мачо. В своїй уяві він бачить себе серед «хороших, добрих» вбивць, нафантазував собі казна що. Міф про свою оманливу могутність допомагає йому вгамувати відчуття власної нікчемності.

Але іноді він так жваво розповідав про своє бандитське майбутнє і про минулі злочинні походеньки, так блищали його очі в ці хвилини, що я, зізнаюсь, починав сумніватись. Може, він і дійсно хоче стати бандитом? Адже брав він участь у квартирній крадіжці і хтозна, яку роль в цьому злочині грав?

— Ти хочеш стати злочинцем? О’кей. Але нумо спробуємо поглянути на цю ситуацію під іншим кутом, — пропонував я. — Може, все ж таки, має сенс зайнятись чимось іншим. Може, краще піти в коледж? Ти ж не дурень. Вивчишся на програміста, потім влаштуєшся на роботу, купиш класну тачку, поїдеш з подружкою відпочивати до Маямі.

Проте Френсіс не розділяв мого ентузіазму щодо «зайнятись чимось іншим». Їхати на відпочинок у Флориду на власному авто і навіть із подружкою він не хотів.

— Мені начхати, лікарю, на все, про що ви зараз кажете. Я хочу вступити до «Латин Кінгз» і крапка. Шкода, що мені дали лише рік умовно, а не посадили за грати. У в’язниці я би швидше зробив кар’єру.

Тож, Френсіс вступав до банди, а я услід за ним занурювався в його маячню і обговорював його подальші кримінальні плани. Наші розмови на цю тему тривали кілька місяців, але далі розмов справа, на щастя, не просувалась. Я не мав жодного уявлення, яким чином вступають в банду: чи існує спеціальний обряд посвяти? Чи треба когось пограбувати, вбити, щоб довести свою вірність ордену?

Глава 6

Якось одного разу в мене була зустріч у районі, де знаходився притулок Френсіса. І я вирішив зайти до нього у гості.

Френсіс дуже здивувався моєму візиту. Запросив до кімнати, а сам сів на ліжко з розкиданою постіллю. Запропонував мені стільця, але я став біля вікна, спершись на підвіконня.

— Не хвилюйся, нічого не трапилось. Просто був недалеко звідси от і подумав, чому б не заскочити до тебе.

Він підозріло зиркнув на мене. Потім знизав плечима, мовляв, ваше право. Дістав з пачки цигарку, закурив.

— У тебе, часом, і для мене цигарки не знайдеться? — запитав я.

— Ви палите? – він простягнув мені пачку.

— Бавлюсь іноді.

Я і направду палив дуже зрідка. І зараз, після другої затяжки, надто сильно вдихнув дим в легені і закашлявся. Посмішка промайнула на обличчі Френсіса.

— Це правда, що пачка цигарок коштує зараз десять доларів? — спитав я.

— Так, але в нас тут, у притулку, продають крадені цигарки гуртом, за десять баксів можна купити три пачки.

Я завів нейтральну розмово про погоду. Френсіс почувався тут набагато вільніше, ніж у моєму кабінеті. Воно і зрозуміло: шпиталь — це заклад, де він має відбувати повинність, лікуватись невідомо від чого. А тут, хоча й в притулку, все ж таки він був вдома.

Та й дійсно, така знаменна подія в його житті — сам «ку-ку лікар» завітав до нього в гості. Містер Віктор власною персоною! Адже, до речі, до нього в гості сюди ніколи не приходили ані мати, ані батько, ані друзі, ані подруги (котрих, власне, в нього і не було). Приходили лише чергові по притулку з перевірками, робітники зі знищення домашніх комах і соціальний робітник від суду з нагляду за його лікуванням.

В кімнаті відчувався важкий запах хлорки, невипраного одягу і цигарок. На столі стояв старенький комп’ютер. Всі стіни були прикрашені плакатами із зображеннями бандитів у шрамах з пістолетами та кинджалами.

І зовсім недоречно в цій галереї насильства у дальньому кутку на стіні висіла репродукція із зображенням якогось католицького святого.

— Еге ж,бро, страшнувато в тебе тут…

Раптом з-під ганчірки для підлоги вибіг великий тарган і помчав до батареї.

Я спробував розчавити його ногою, але він вислизнув з-під моїх туфель. Я кинувся йому навздогін, намагаючись його прибити, аж поки він не зник у щілині під відклеєним від підлоги плінтусом.

Моє полювання на таргана здорово розважило Френсіса, він навіть розсміявся. От забавка: «ку-ку лікар» ганяється у притулку за тарганами!

— Втік, падлюка, — поскаржився я.

— Таргани — то ще не біда, нехай собі бігають, від них шкоди нема. Аби не