Анна Харламова - Французький акцент, Анна Харламова

Тео

  Увійшовши до своєї кімнати, я зняв черевики і впав на ліжко. Я давно не почувався так добре. Підклавши руки під голову, я не припиняв посміхатись.
   Лорен… Лорен…
   Ця жінка неймовірна і мені дуже пощастило, що моя люба сестра Беатріс зробила мені такий подарунок – запросивши Лорен пожити на віллі. Якщо б Беатріс не схитрила і все розповіла Лорен, навряд чи б вона була зараз тут.
   Тож дякую, Беатріс.
   Такої вроди, такої особливої вроди я ніколи не бачив, а те, як вона мило вимовляє французькі слова, - це мене підкорює і заводить. Дуже-дуже заводить. За сьогоднішній день мені не раз кортіло її поцілувати, але я розумію, що цю грань нам краще не перетинати. Хоча… гадаю один єдиний поцілунок можна… щоб відчути її жар,… дізнатися, яка вона на смак…
   Ні. Ні. Вона поїде. Я залишусь. Тож, далі флірту нічого бути не може. Нажаль.
   Мій член сіпнувся, і це все через те, що я згадав, як знімав джинси Лорен. Яка фігура, який стан… О, а ці повні груди, - так і кортіло скуштувати… Сідниці викликали ті ж самі фантазії.
   Головне не перетнути грань дозволеного. І я розумів, це буде важко. Важко для обох. Беатріс розповіла про Лорен в двох словах: розлучена, після депресії та неймовірно хороша. Але моя люба сестричка забулась уточнити, що її подруга сексуальна бомба! Грива чорного волосся, яка хвилями спадає на плечі,… сині очі, в яких я бачу глибину та які зводять з розуму. Повні спокусливі губи, від яких я божеволію і дивовижна посмішка, яка з’являється тоді, коли я вживаю французькі слова. Від цього мені теплішає на душі.
   Лорен, - це чиста сексуальна енергія. Можна лише уявити, яка ця жінка в ліжку. І як мені тепер заснути? Через одну кімнату, - найспокусливіша жінка на планеті роздягається і лягає у ліжко. Цікаво, вона думає про мене? Сподіваюсь, що так. Мені б цього дуже хотілось.
   Я вперше за всі свої тридцять шість років почуваю себе так хвилююче та щасливо. Я ще добре не знаю Лорен, але запевнився сьогодні, що вона надзвичайно мила, розумна та дуже чуттєва.
   О, я попався. Однозначно попався.
   Bonne nuit, Laurent… Bonne nuit, chérie.

                                                        *****

    Я встав рано-вранці: прийняв душ, одягнув свіжу, бежеву сорочку та сині джинси, і поспішив до кухні приготувати сніданок для моєї милої гості.
   Подивившись на тацю, я оцінив свої старання: Кава, круасани,… омлет з грибами та сік.
   Чогось бракує… чогось бракує…
   Зрозумів!
   Я вийшов на двір і зірвав кілька гілочок лаванди. Поклавши їх на тацю біля тарілки, я посміхнувся і поспішив на другий поверх до кімнати Лорен.
   Постукавши, я запитав:
   — Можна увійти?
   — Так. — Почувся милий голос, який пробуджував в мені щось нове… тепле… та незвичне.
   Я обережно штовхнув двері, і увійшовши до кімнати, завмер. Лорен і досі була в ліжку, - звичайно я на це розраховував, але не думав, що не зможу тримати свій член під контролем. Почувався, як юнак. 
   Не дуже вчасно.
   — Bonjour, chérie. — Я дивився у її очі, а потім опустився поглядом на пишні груди, які прикрашав шовк сорочки. Бачить Бог я намагався стриматись, але біля неї це нереально. — Ранком, ти, ще прекрасніша… а твої cerise*… О, Лорен…
   Лорен прослідкувала за моїм поглядом, і зрозумівши про що я говорю, потягнула на себе ковдру, намагаючись приховати свої соски, які піднялись і говорили мені «Bonjour».
   — Bonjour. — Лорен почервоніла, наче cerisier*. — Merci, Theo. — Вона зніяковіло опустила очі, щоб запевнитись чи нічого не видно, а потім подивившись на мене, поцікавилась. — А що ти сказав?
   Я облизав губи, і нічого не відповівши, посміхнувся. Підійшовши до її ліжка, я всівся та поставив тацю на ніжках на матрац. Нахилившись, я поцілував Лорен у щічки, теплі та дуже м’які на дотик, і в цю мить, мені закортіло торкнутись її тіла десь там… під ковдрою. Її аромат такий – свій, наче я знаю Лорен багато років… все життя.
   — Не знаю, як ти снідаєш вдома, тому приготував омлет та каву, а ще круасани, якщо ти вранці особливо не снідаєш.
   Лорен так мило та сонячно посміхнулась, що у мене стиснулось в грудях. Вона простягнула руку і торкнулась гілочок лаванди. Її обличчя розповідало так багато: ніжність, подяка, розчулення та зніяковіння, як завжди.
   — Для мене ще ніколи і ніхто не готував сніданок. — Лорен нахилилась і поцілувала мене у щоку. Приємно. Дуже приємно. — Merci, Theo.
   — Я теж ні для кого цього раніше не робив. — Чесно зізнався я, і наші погляди пройнялися одне одним.
   — Тоді, це вперше для нас обох. Це треба відсвяткувати. Поснідаєш зі мною? Чи ти зайнятий?
   — Залюбки. Для французів поїсти – це святе! Робота почекає, а от смачно попоїсти – ні! Голодний француз - це катастрофа. І я це говорю, не перебільшуючи, chérie.
   — Тоді, тим паче, не можна залишати мого француза голодним… Е-е-е… я мала на увазі… Тебе… не можна залишати голодним. — Я дивився на те, як вона мило червоніє, затинається і не знає куди подіти погляд. Мені це подобається.
   — Я не проти бути твоїм… хоча б на час твого перебування на цій віллі.
   — Зухвалий флірт.
   — Це ти зараз про свій, чи мій – зухвалий флірт? — Я підморгнув їй та посміхнувся, як задоволений кіт.
   — Ти зухвалець.
   — А ти мило ніяковієш. Мені це подобається, chérie.
   — Де будемо снідати? Я не бачу ще однієї чашки з кавою… омлету…
   — Я гадав, що ти забажаєш поснідати в ліжку… Мій сніданок унизу.
   — Тоді… або ти приносиш свій сніданок сюди, або поїмо внизу.
   — Я зараз.
   Я вийшов з кімнати, і швиденько спустившись донизу, увійшов до кухні і поставивши свій сніданок на тацю, поспішив до кімнати Лорен. Не віриться, що це відбувається зі мною.
   Увійшовши знову до спальні Лорен, я знову завмер. Лорен якраз зачіплювала волосся шпилькою, ковдра більше не прикривала її грудей і ця її легкість, безпосередність, та здавалося б звичайна дія, - захопили мене у полон. Я дивився на її тендітну шию,… ключицю,… западинку між грудьми і міг лише уявити, як прокладаю доріжку з поцілунків її шовковим тілом.
Лорен підняла голову, і посміхнувшись до мене, запитала:
   — Чому не сідаєш?
   — Задивився на тебе. — Моє зізнання, як завжди зробило її щічки червоними. — І до речі, я тоді назвав твої соски, - cerise.
   — Що? Мої… Що?
   — Твої соски… як це англійською… Е-е-е… вишеньки.
   — Тео! Ти просто нестерпний! — Вона знову схопилась за ковдру і натягнула її до самої шиї.
   — Ти гадаєш, що це допоможе?
   — Так.
   — Ні. — Я заплющив очі.
   — Що ти робиш?
   — Уявляю твої cerise. — Я посміхнувся і розплющив очі, а через секунду в мене летіла подушка, і це все супроводжувалося веселим сміхом Лорен.
   — Безсоромний! — Сміялась вона.
   Я поставив свою тацю на підлогу, з її зробив теж саме.
   — Ти кинула в мене подушкою?! — Примружився я, кажучи таким чином, що вона попалась.
   — Це за твою безсоромну французьку. Ти заслужив. — Лорен ще більше закуталась в ковдру, намагаючись сховатись від мене.
   Я посунувся і навис над нею, дивлячись у глиб її синіх очей.
   — Гадаєш, у мене лише слова безсоромні?...
   — Не знаю…
   — Перевіримо, що ще у мене безсоромного…
   — Що ти задумав? — Лорен теж примружилась.
   Я пірнув руками під ковдру і почав лоскотати її ребра. Лорен заливалась сміхом, благаючи зупинитись. Ковдра злетіла від того, що Лорен брикалась і тепер піді мною, беззахисна, в одній нічній сорочці прекрасна жінка. Вона не мала змоги знову сховатись під ковдру, я схопив її зап’ястка і підняв їх над її головою. Ми наче загіпнотизовані дивилися одне одному у вічі, не промовляючи ні слова. Вони були не потрібні, ми і так знали, що між нами сильне, первісне тяжіння.
   — Лорен…
   — Тео,… е-е-е… — вона почала звільняти свої руки і я мав відпустити її. Я це знав, але, так само знав, що не хочу її відпускати. — Я голодна. Поснідаємо?
   Я лише міг посміхнутись і хитнути головою у знак згоди. Розтиснувши пальці, я звільнив зап’ястка Лорен.
   В ці довгі секунди, коли я її тримав, я мріяв опинитись у ній. Ця жінка полонила мене. І я не знав, що мені з цим робити.
   Піднявши таці з підлоги, і поставивши їх на ліжко, ми побажали одне одному смачного, і розпочали сніданок у повній тиші.
   Минуло хвилин п’ять і я нарешті заговорив.
   — Можна я щось запитаю?
   — Так, звичайно. — Лорен надпила кави і уважно подивилась на мене.
   — Коли ти розлучилась?
   Лорен поставила чашку на тацю і зітхнула.
   — Два роки тому. — Лорен сумно посміхнулась. — Все ж таки, Беатріс тобі щось розповідала про мене, а я про тебе нічого не знаю. — Знизала плечима вона.
   — Беатріс розповіла лише про те, що ти розлучена, неймовірно хороша і, що ти… е-е-е…
   — Була в депресії.
   — Так. Вибач.
   — Все добре. Зараз все добре. — Лорен тепло посміхнулась.
   — Тут тобі буде ще краще. — Я хотів, щоб Лорен було поруч зі мною так добре, що вона забуде про все, що її хвилювало чи хвилює і досі.
   — Дякую, Тео. — Вона знову надпила кави і замовчала.
   — Що тобі цікаво дізнатися про мене?
   — Ти був одруженим?
   — Ні. Проте, я дуже давно… зустрічався з однією дівчиною, з якою думав, що створю сім’ю, але не вийшло.
   — Ну… після цього ж, напевно, ти зустрічався з жінками…
   Вона запитала і одразу розчервонілась.
   — Звичайно, але це було скоріше заради фізичного задоволення… якось так. — Я наколов омлет і підніс його до рота. — А, ти, коли востаннє була на побаченні?
   — Я? Ой… дай згадаю… сто років тому. — Засміялась вона і відкусила шматочок круасана.
   — Не вірю. Така жінка, як ти не може бути сама.
   — Виявилося, що може. — Сум в її очах зробив мені боляче.
   — А легкі романи… були?
   — Ні. Після того, як я розлучилась з Еріком, я не була у інших відносинах.
   — А як, щодо сексу?
   — Що ти маєш на увазі?
   — Ти, ні з ким не була вже два роки?
   Лорен зніяковіла, але не забрала від мене свого прекрасного погляду.
   — Ні. У мене нікого не було цих два роки. — Вона, все ж таки, опустила голову і почала копирсатися в тарілці.
   Я не хотів її засмутити чи засоромити. Простягнувши руку, я підняв її двома пальцями за підборіддя.
   — Лорен, - ти неймовірна жінка. Чоловіку, який буде з тобою, дуже пощастить.
   — Ти забув, - я не хочу відносин, так само, як і ти.
   Чомусь ці слова мене зачепили. Мені стало зовсім неприємно чути це. Її слова означали лише одне, що мене це теж стосується і в нас нічого бути не може. А що я хотів після того, як сказав, що відносини мені не потрібні.
   — Скільки ти була заміжня?
   — Чотири роки.
   — Як я зрозумів дітей у тебе немає? — Лорен важко видихнула і похитала головою. Її очі заполонили сльози і я зрозумів, що зробив помилку, запитавши про це. — Вибач… я не хотів тебе засмутити.
   — Все добре. Просто… я… завжди хотіла велику сім’ю…
   — Все ще буде, Лорен. Все буде. — Мені так закортіло її обійняти,… поцілувати і розчинити весь смуток в її серці.
   — Є мрії, яким не судилося здійснитися. Але… давай насолоджуватися тим, що здійснюється… наприклад – я дуже хотіла, щоб мені хоч раз у житті принесли сніданок у ліжко. Ти здійснив цю мрію. Дякую. — Посміхнувшись, Лорен потягнулась і поцілувала мене у щоку… Знову. Її теплі губи, гаряче дихання… і я ледь втримався, щоб не поцілувати її.
   — Тобі легко догодити. Я ж кажу, ти дивовижна, chérie.
   — Припини, бо я ще звикну.
   — Я не проти.
   Ми на мить замовкли.
   — Куди ми спершу сьогодні підемо?
   — Прогуляємося, Ménerbes. Завітаємо на базар, щось купимо,… а потім пройдемося виноградником, якщо ти забажаєш. — Я дивився на її миле обличчя, яке розтягувалося в щасливій посмішці. Захват Лорен передався і мені.
   — Я обома руками за! — Плеснувши в долоні, Лорен забулася про ковдру і я знову міг насолодитися її прекрасними ягідками.
   — Тоді, я чекатиму тебе внизу. Не поспішай. — Я встав і почав збирати тарілки на одну тацю. Лорен одразу почала допомагати, все так само, не розуміючи, що влаштувала мені невеличке еротичне шоу.
   Дякую, крихітко.
   — Merci, Theo. — Лорен подарувала мені тепло своєї руки, торкнувшись мого зап’ястка.
   — Тобі, дякую, chérie. Давно я не снідав в такій гарній компанії. Останнього разу це було…
   — З якоюсь красунею, яка тебе зачарувала.
   — Ні. Це було щойно,… а тоді… — Лорен зашарілась, — а тоді, я снідав з Беатріс, Генрі та крихіткою Сюзанною.
   — А-а-а… — Вона закусила губу, але я все рівно побачив її посмішку, яку вона хотіла приховати.
   — Ти гадаєш, що у мене багато жінок і я їх приводжу сюди?
   — Ти молодий, привабливий чоловік… не бачу перешкод, щоб цього не було. — Лорен засумувала, і прокашлявшись, додала: — Ну, що будемо йти?
   — Так, будемо. — Я склав тацю і підсунув її під пахву, а іншу взяв до рук. — Я не такий, Лорен. В цьому будинку, ще не залишалась жодна жінка,… особливо на ніч. І є одна перешкода, я більше не хочу завдавати комусь болю, тож відносини для мене – це табу. — Ми дивилися одне одному у вічі. Лорен нічого не промовила, а я лише що і міг, то це лише посміхнутись. — Я чекаю тебе внизу, chérie. — З цими словами, я вийшов з кімнати.