Джек Лондон - Серця трьох

солідне. І раптом такий стрибок! Чи не здається вам, що якась особа або група осіб хоче заволодіти контрольним пакетом акцій?

Компаньйон його батька тряхнув своєю сивою гривою, проте в голові, покритій цими шляхетними сивинами, причаїлися аж ніяк не шляхетні думки.

– Ну що ти, – зауважив він, – мабуть, це просто випадковий стрибок. А може, публіка, що грає на біржі, запідозрила, що акції «Темпіко петролеум» – штука справді прибуткова. Як ти гадаєш?

– Звісно, що прибуткова, – гаряче відповів Френк. – Я отримав такі приємні новини, Рігане, що ви ахнете, здивувавшись. Я своїм друзям кажу, що це справді солідне підприємство. Проте прикро, що мені довелося залучити сторонній капітал. Однак підприємство виявилося таким великим, що я змушений був це зробити. Навіть якби я уклав усі гроші, що залишив мені батько, – я маю на увазі вільний капітал, а не те, що уже вкладено в інші підприємства, коротше: готівку, – все одно мені самому це не до снаги.

– У тебе що, погано з готівкою? – спитав старий Ріган.

– У мене є кругленька сума, якою я можу оперувати, – безтурботно відповів молодик.

– Ти хочеш сказати…

– Звичайно. Саме так. Якщо акції «Темпіко» упадуть, я купуватиму їх. Адже це все одно що знайти гроші!

– На яку ж суму ти маєш намір купувати? – запитав Ріган, намагаючись прощупати свого гостя, проте маскуючись добродушністю й схваленням.

– На всі гроші, які в мене є, – не задумуючись відповів Френк Морган. – Я ж кажу вам, Рігане – це перспективне підприємство!

– Я не дуже цікавився ним і не можу сказати, чого воно варте, Френку, але з тих фактів, що мені відомі, воно видається цілком солідним.

– «Видається»! Кажу вам, Рігане, що це золоте дно! дно! І мені соромно, що його акції довелося випустити на біржу. Зате на них вже ніхто не збанкрутує. Я тільки зроблю послугу світу, викинувши на ринок… навіть не можу точно сказати, скільки сотень мільйонів барелей чистої нафти… Так ви знаєте, що в мене є свердловина на Гаустекських копальнях, яка вже сім місяців дає по двадцять сім тисяч барелей на день. І фонтан ще не висох. Проте це крапля в морі проти того, що ми здатні поставити на ринок. У цієї нафти питома вага двадцять два, а осаду в ній менше ніж два десятих відсотка. Потім є ще один фонтан – до нього треба тільки прокласти миль із шістдесят нафтопроводу, – який викидає близько сімдесяти тисяч барелей на день і, незважаючи на вжиті заходи, буквально заливає нафтою всі околиці. Це я ділюся з вами, звичайно, по секрету, самі розумієте. Справи в нас ідуть непогано, і я зовсім не хочу, щоб акції «Темпіко петролеум» підскочили до неба.

– Можеш не турбуватися про це, синку. Ще треба, щоб нафта потекла по нафтопроводах і щоб у Мексиці припинилися революції, – тільки тоді акції «Темпіко» можуть підскочити. А поки що їдь рибалити й забудь про це. – Ріган помовчав, потім, удавши, ніби раптом щось згадав, узяв зі столу візитну картку Альвареса Тореса з написаною олівцем запискою. – Глянь, хто в мене щойно був. – Ріган помовчав, немов обмірковуючи думку, що раптово йому спала. – Ну, навіщо тобі їхати вудити якусь форель? Адже це зрештою порожня розвага. А ось тут є для тебе улов набагато цікавіший – це розвага сьогодення, гідна чоловіка, не те що перські палаци в Адирондакських горах, де є і морозиво, і слуги, і електричні дзвоники. Твій батько завжди дуже пишався цим піратом, від якого пішов увесь ваш рід. Він твердив, що схожий на нього, ну, а ти, безперечно, схожий на свого батька.

– Сер Генрі, – з посмішкою зауважив Френк, простягаючи руку за карткою, – адже і я пишаюся цим старим розбійником!

Прочитавши карлючки на візитній картці, він запитливо подивився на Рігана.

– Історія, яку розповів мені цей хлопець, на вигляд правдива, – пояснив Ріган. – Він каже, що народився на цьому самому Москітовому Березі й дізнався про скарб із документів, які зберігаються в їхній родині. Проте я, звичайно, не йму віри жодному його слову. В мене немає ні часу, ні бажання цікавитися тим, що ніяк не стосується моїх справ.

– Дивно, що сер Генрі помер майже бідняком, – зауважив Френк; він насупив брови, й одразу проявилася морганівська впертість, – а захований ним скарб так ніхто і не знайшов.

– Ну що ж, бажаю успіху в риболовлі, – добродушно посміхнувся Ріган.

– А все ж таки я хотів би побачитися із цим Альваресом Торесом, – заявив юнак.

– Усе це – золото для дурнів, – продовжував Ріган. – Хоча, мушу зізнатися, історія, що розповів мені цей хлопець, може бути цілком правдивою. Можливо, коли б я був молодшим… проте мені, очевидно, усе життя призначено просидіти тут.

– Чи не знаєте, де б я міг знайти його? – нетерпляче запитав Френк, усупереч власній волі засовуючи шию в сильце Долі, що втілилася в образі Томаса Рігана, яке вона приготувала, аби спіймати його.

…Побачення відбулося наступного ранку в кабінеті Рігана. Сеньйор Альварес Торес здригнувся, коли побачив Френка, але відразу опанував себе. Це відразу ж спостеріг Ріган, і, посміхнувшись, запитав:

– Що, старий пірат власною персоною, га?

– Так, схожість просто разюча, – збрехав або майже збрехав Торес, бо хоч і спостеріг подібність Френка із сером Генрі Морганом, але водночас перед ним постав образ іншої, живої людини, що нагадувала і Френка, і сера Генрі так само, як і вони обидва були схожими між собою.

Френк був молодий, а молодість не знає перешкод. Хутко розгорнули сучасні атласи й стародавні географічні карти, документи, писані споловілим чорнилом на пожовклому від часу папері, – і не минуло й півгодини, як Френк заявив, що відтепер рибалитиме тільки на Бику або на Тельці, тобто на одному з двох острівців, що лежать у лагуні Чірікві, де, як запевняв Торес, закопано скарб.

– Сьогодні ж увечері виїжджаю потягом у Новий Орлеан, – оголосив Френк. – Тоді я встигну на один із пароплавів «Юнайтед фрут компані», який прямує в Колон. Учора, перш ніж лягти спати, я все розвідав.

– Тільки не наймайте шхуни в Колоні, – порадив Торес, – краще прямуйте верхи до Белена. Там найліпше це зробити, також і матроси-тубільці простіші, а й усякі формальності теж.

– Добре, – погодився Френк. – Мені давно хотілося побачити тамтешні краї. А ви встигнете на цей потяг, сеньйоре Торесе? У цій справі я буду за вашого скарбника й беру на себе всі ваші витрати.

Однак Торес, перехопивши погляд Рігана, миттю зметикував, чого від нього хочуть, і взявся натхненно брехати: