Григорій Бабенко - Люди з Червоної скелі

у повітрі, і повз правого вуха в хлопця пролетіла стріла.

Каї-Наї обернувся, але не став дожидатися й розглядати, хто пустив у нього стрілу: він добре знав цей звук і ще лучче — що треба тікати від того місця, звідки вилітають такі звуки.

Він підскочив і побіг просто до берега, де були люди. Навздогін йому полетіла друга стріла і, випередивши його, вп’ялась перед ним у землю. Каї-Наї перескочив через стрілу й наддав ходу. Стріли одна по одній лягали то попереду, то збоку його. Як хлопець кидавсь управо, — то стріла гула коло правого вуха; а вліво, — то й стріла, як настирлива муха, гула й дзижчала зліва.

Раптом позад нього розлігся веселий регіт, і з лісу вийшли два парубки; на плечах вони несли убиту козу. Це вони, жартуючи, пускали стріли в Каї-Наї і цей лісовий жарт так звеселив їх, що вони аж тряслися від реготу, а з ними на списі тряслася убита коза.

Почувши регіт, Каї-Наї ще наддав ходу і влетів у купку мисливців на березі, що обернулися і здивовано дивилися на нього. З розгону улучив він головою в живіт якомусь мисливцеві. Той дав Каї-Наї такого стусана, що хлопець, перевернувшись, розстягнувсь на піску. Він не встиг ще очуняти й піднятися, як на нього насіли два хлопці приблизно такого віку, як і він, і почали його лупцювати по чому попало. Каї-Наї спочатку не зрозумів у чому річ, що з ним діються і звідкіля взялися ці хлоп’ята. Він мовчки дивився на них, а вони гатили його кулаками під загальний регіт мисливців і парубків з козою, що надійшли вже до гурту. Але так було не довго. Побачивши, що він має діло тільки з хлопцями, а це траплялося з ним досить часто у себе дома, Каї-Наї вивернувсь з-під своїх ворогів, дав ногою в живіт одному, так що той покотивсь на землю, а другому заліпив у ліве око і через хвилину вже сидів на одному з хлопців і лупцював його з неменшим завзяттям, ніж вони його. Побачивши це, одна з жінок, що були з мисливцями, мати того самого хлопця, що його лупцював Каї-Наї, підскочила й ухопила Каї-Наї за волосся. Синок її видерся з-під Каї-Наї і знову накинувсь на нього. Каї-Наї прийшлося тугенько: жінка держала його за волосся й праву руку, а синок її, користуючись з такої нагоди, бив його по голові. Тоді мисливець, якому Каї-Наї улучив головою в живіт, відштовхнув жінку й сказав:

— Годі! Не велике діло утрьох набити малого хлопця!

А потім, звернувшись до Каї-Наї, що як вовченя скалив зуби на жінку й її синка, спитав:

— Хто ти й відкіля прийшов до нас?

— Я Каї-Наї, з племени Уру-Уру! Біляві люди вбили мого батька й забрали в полон матір. Я йшов за ворогами й заблудився… Я хочу їсти, — відповів хлопець.

Відповідь Каї-Наї не справила ніякого вражіння на мисливців. Це була звичайна річ. Вони й самі часто робили напади на слабіших од них сусідів, вибивали всіх до одного чоловіків і забирали в полон жінок і дітей. Вони здивувалися тільки, як Каї-Наї пощастило живим пробратися крізь ліс…

— Я хочу їсти, — знову сказав Каї-Наї.

— Гайя! — звернувся чоловік до жінки, що тільки-но тягала за волосся Каї-Наї. — Дай хлопцеві їсти!

Жінка прогарчала щось крізь зуби і з великою неохотою кинула Каї-Наї шматок оленини. Хлопець підхопив м’ясо і з насолодою запустив у нього зуби.

— Куди пішли біляві люди? — спитав мисливець.

Каї-Наї не знав, куди пішли його вороги, він так і хотів сказати мисливцеві, але раптом згадав про прогалявину, де блискавка спалила грушу й відповів:

— Вони пішли через прогалявину, де стріла з неба спалила дерево.

Мисливець нічого не зрозумів з його відповіді, але промовчав, а трохи згодом знову спитав хлопця:

— Коли це було?

— Сонце зайшло один і ще один раз, — сказав Каї-Наї.

Після цього мисливці перестали цікавитись хлопцем і підійшли до лося, що, розкинувши величезні роги, лежав на піску. Згодом вони вже порались коло нього, Здираючи шкіру кам’яними ножами. Розділивши тушу на декілька частин, вони поклали м’ясо на плечі ланкам, і ті, вгинаючись під вагою, понесли його до скелі, а чоловіки, підібравши зброю, легенько пішли попереду. Каї-Наї й собі поплентавсь за ними.

ТОТЕМ ПЛЕМЕНИ З ЧЕРВОНОЇ СКЕЛІ

аї-Наї вже з тиждень жив серед людей червоної скелі. Мешканці скелі ставилися до нього, як до приблудного цуценяти. Йому часто не вистачало шматка м’яса й місця коло багаття. Кращі куски й кращі місця займали чоловіки, а жінки й діти завжди сиділи поза їхніми спинами й ловили недоїдки, що кидали їм через плечі чоловіки. При таких порядках Каї-Наї легко міг померти з голоду, бо коли йому щастило запопасти ласий кусок, на нього гуртом накидалися усі хлопчаки, що були коло багаття й виривали його навіть з рота та ще й били його так, що він довго чухав потім боки й плечі. А чоловіки, набивши рота стравою, давилися від реготу. Всього на скелі було коло сотні мешканців. Всі вони належали до племени орла, який був їхнім тотемом. Цей тотем недвижно сидів у клітці на скелі й, не заплющуючи очей, як здавалось Каї-Наї, дивився на сонце, оживлявся тільки тоді, коли у клітку до нього кидали сире м’ясо. Тоді він грізно клекотів комусь в далечінь і, вп’явшись пазурями, шматував їжу.

До орла мав доступ тільки один чоловік з усього племени. Це була товстюща-претовстюща людина. Таких товстих людей Каї-Наї ще ніколи не бачив. Коли він ішов, черево йому тряслося, наче трясовина в болоті,