Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

І оскільки всі інші мовчали, до Адамса цілком ясно долинало кожне його слово.

— Червоний Лис, братухо, іди сюди, ти ж тепер багатий! Виходить, правда, що він тобі сказав, де лежить золото. Ти нас не обдурив…

Більше він нічого не встиг сказати, бо Червоний Лис ударом звалив на землю необережного горланя. Знову запала тиша. На якусь мить Адамсові здалося, що він чує позад себе дихання індійця, але це відчуття одразу зникло.

Адамс глянув на Топа. Старий індієць випростався, мов ведмідь перед нападом на ворога. Червоне від сп'яніння обличчя вмить зблідло, а очі застигли у якомусь страшному погляді.

— Червоний Лис, — промовив він, важко дихаючи, — Червоний Лис, ти знаєш мою таємницю… ти…

Він знову замовк, ніби ще не збагнувши усього. Ніхто не вимовив ні слова, всі лише вп'ялися очима в Червоного Лиса. Янкі, здавалося, зберігав крижаний спокій.

— Так, — відповів він, — хіба це для тебе новина, чи ти уже шкодуєш за цим?

Почувши ці слова, старий вождь відразу наче знесилів. Голова його схилилася, очі загорілися божевільним блиском.

— Так, — беззвучно повторив він, — так… отруйна гадино! — скрикнув він раптом і знову випростався. — Ти мене зрадив, зробивши зрадником. Отруїв ти мене своєю чародійною водою! Я виказав тобі таємницю моїх предків… Ти мусиш умерти! Твої очі згаснуть, перш ніж побачать золото…

Маттотаупа високо підняв палицю і хотів кинутися на Червоного Лиса. Але кілька рук схопило індійця і відтягло назад. Біля грудей старого блиснув ніж Червоного Лиса.

— Гарка! — закричав дакота.

Він вигукнув ще якесь слово, що його Адамс не зрозумів. І тоді ніж Червоного Лиса влучив старому в самісіньке серце. Маттотаупа похитнувся; його велика постать обм'якла. Ті, що тримали, пустили індійця, і тіло його глухо вдарилося об землю. Він був мертвий.

Червоний Лис, намагаючись уникнути поглядів Адамса і Гаррі, схилився над убитим. Інші стояли навколо розгублені. Нарешті Бен як хазяїн опам'ятався перший. Він відтягнув мертвого в куток, де перед цим сидів Адамс, і поклав його там. Певно, із страху перед сином він не наважився викинути вбитого з будинку.

Адамс озирнувся, шукаючи очима Гарку, але той зник, немов його поглинула ніч.

Молодий син фермера причинив двері і, пройшовши крізь групки людей, які про щось стиха перемовлялись, важкими кроками підступив просто до Червоного Лиса.

— Ну то як? — грубо спитав він рудоволосого. — Знаєш ти, де лежить золото, чи ні? І якщо ти знаєш про це вже десять років, то на біса було тобі тягати за собою оцих індійців?

— Ех ти, йолопе! — відповів Червоний Лис, ще не зовсім отямившись. — Топ розповів мені все, але його пояснення були дещо туманні й неповні. А тому я вирішив: візьму його з собою, і він, певно, скаже щось точніше. У всякому разі, — голос Червоного Лиса звучав дедалі впевненіше, — у всякому разі, досить з мене й того, що я знаю. Ми спокійно можемо вирушати на розшуки. Панове дакоти разом з Відпочиваючим Бізоном досі перепиняли мені шлях, мені одному, — але нам усім разом не забракне сміливості пробити собі дорогу.

— А син? — вигукнув один з гурту. — Гаррі? Не дуже приємно, якщо він ітиме слідом за нами. Ні, я не приєднуюсь до вас.

— Ну й сиди тут каменем, — з люттю відказав Червоний Лис, — нам і не потрібні такі нікчемні боягузи.

Бен зачинив двері. Деякі з мисливців прерій підійшли до бійниць і пильно почали вдивлятися в темряву ночі. Інші знову поволі зібралися за столами. Червоний Лис нахилився до вбитого і зняв скальп з його голови.

— Непогана здобич, — сказав він цинічно, коли інші з огидою відсахнулись. — Ви усі, наче ті полохливі цуцики, одразу підібгали хвости. Ви боїтесь Гаррі? — Він зловтішно засміявся: — Я ще і скальп Гаррі добуду! На згадку про дружбу. — Він сів. — Двісті років тому благочестиві панотці-паломники краще розумілися на таких справах, ніж ми, — патякав він далі. — Вони дорого платили за скальпи… О, то були добрі старі часи… Бен, мій друже, налий-но мені швидше!

Адамс знову сів на своє місце у кутку. Полум'я смолоскипа над ним повільно згасало, але хазяїн не звертав на це уваги. Син фермера дивився на вождя, що лежав у крові біля його ніг. Голова старого індійця, хоч і страшно знівечена Червоним Лисом, після смерті справляла благородне враження. Вже ні сп'яніння, ні пристрасті не спотворювали цього обличчя. Очі були розплющені, ніхто їх не закрив. І тільки тепер Адамс уперше розпізнав у Маттотаупі батька Гарки і не лише по імені, а й з вигляду. Червоний Лис не тільки фізично вбив Маттотаупу, він ще задовго до цього за допомогою бренді знівечив його дух і характер; але тепер, після смерті, знову постав справжній образ індійця. Цей високий чоловік з відкритими і гордими рисами обличчя був вождем Ведмежого братства. Його так любив син Гарка і так глибоко вірив йому, що пішов за ним у вигнання. Червоний Лис забив батька і змарнував десять років синового життя. Певна річ, Гарка шукатиме тепер найжорстокішої помсти.

Що ж може бути спільного в Адамса з убивцею? Чи йти йому з цим негідником в гори шукати золото? Чого іншого він може сподіватись, як не бути обдуреним, або, може, одного чудового дня й заколеним, коли Червоний Лис захоче загарбати собі все золото? Ні, на це він не піде. Але ж Адамс і Червоний Лис тепер в однаковій небезпеці, і йому вже не вирватись з цієї поганої компанії. Він потрапив у течію, і вона понесла його з собою. Помста Гарки загрожувала всім, хто був спільником Червоного Лиса, а до них належав і Адамс.

Молодий хлопець відвів погляд од мертвого, намагаючись прогнати думки, в яких однаково не знаходив виходу з становища. Він спостерігав, як Бен і Червоний Лис про щось радились. Потім вони заявили, що на решту ночі треба