Олександр Васильович Донченко - Вітер з Дніпра

Дослідник готує його так, наче першокласний куховар якусь заморську підливу. Це життєдайна мішанина з попелу, з дубової тирси, з курячого посліду, з торфу, з гнилої капусти і тухлого яйця. Прекрасне добриво, на жаль, воно й досі ще перебуває в стадії дослідження, і тому вам, дорогі читачі, вживати його на своїх городах поки ще не рекомендується.

Але це ще не все. Пронька безпомилково, з першого погляду може відрізнити сорочаче яйце від ґавиного, ластівчине від горобиного. Для цього потрібний неабиякий досвід і спостереження. Недарма Пронька одержав від дітей прізвисько «Сорока»!

— Павлику, — сказав Пронька, — твоя машина — всесвітній переворот у техніці. І я сам хотів з тобою поїхати подорожувати.

У Павлика блиснули в зіницях іскорка надії. Він забув на мить, що існує на світі грізне, невмолиме «але».

— І нема чого глузувати, хлопці… Але… (Пронька підняв угору палець). Але… нічого не вийде з цього. Такий велосипед зроблять без тебе, Павлику, інженери на заводі. Наша піонерська справа — охороняти врожаї від жучків-шкідників, колоски збирати, кролів розводити…

— I гусей! — додав Євгеша. — Таких, як гусак Капітан Капітанич.

— Таких, як гусак Капітан Капітанич, — повторив Пронька.

Євгешка був найпалкішим аматором птахівництва. Це він викохав у колгоспі премійованого на районній виставці гусака Капітана Капітанича. За цього гусака між Євгешкою й Павликом завжди точилися палкі суперечки. Та хіба ж можна не сперечатися з оцим Павликом? Він не може зрозуміти найпростішої речі, що найвища насолода для кожного піонера — це доглядати інкубатор! Яке поле для діяльності! Які можливості! Він кладе в інкубатор яйце. Звичайнісіньке куряче яйце, а за три тижні звідти — ні-ні! Курча! Живісіньке курча! Ви кладете яйця, десятки, сотні яєць, а з інкубатора— гуси, індики, страуси!.. У садку з'явилася гусінь. Тривога! Ви мерщій біжите до інкубатора. Ви кладете туди три тисячі двісті двадцять п'ять горобиних яєць. І незабаром три тисячі двісті двадцять п'ять горобців випускаєте ви в сад. Дерева врятовано! Тільки такий упертий і безнадійний песиміст, як Павлик Голуб, не може уявити цього величного тріумфу птахівництва.

Ох і зрадів же Євгешка, почувши мудре слово Проньки. Не марнуй піонерський час над нерухомою дошкою, над непевними водоходами. Берися мерщій за живу піонерську справу. Тебе чекають зловредні жучки-шкідники. Вони є скрізь: на житі, на капусті, на буряках. Вони є в садку і в лісі. Можливо, що вони знайшли притулок навіть у голові Проньки.

Ох і зрадів же Євгеша Зуб!

— Не я казав тобі, Павлику! Не слухав мене!

А Павлик… Знаєте, що він відповів? Він і тепер не послухав. Він сказав:

— Чого ви глузуєте? Коли треба, я збираю жучків. Я вмію це робити. Так само, як і кожний із вас. Але хто з вас зробить машину? Спробуйте зробити водохід!

І знаєте, коли Павлик сказав ці слова, всі помітили в нього на очах сльози. Він ковтав їх, як сливи, а вони все навертались на очі, все навертались…

Розумієте? Йому, напевне, було соромно, що він такий упертий і неслухняний хлопчисько. Дивно, як такого недисциплінованого піонера тримають у загоні? А таки тримають.

Пронька тільки рукою махнув.

— Нехай робить машину. Може, й справді щось путяще вийде. Він же в нас — винахідник!

Але коли б він знав, яка історія трапиться з водоходом і взагалі з Павликом, він не махнув би отак рукою. І ніхто з хлоп'ят не мгйсав би.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

починається піснею біля вогнища і закінчується вночі в лісі, де Євгешка зустрів привида. Боягузам не слід читати цей розділ на ніч

Давайте заплющимо очі. Не бійтесь, ніхто не штовхне вас, ніхто не перечепить. Так краще уявити цей вечір на березі ріки. Тільки не уявляйте зірок! Їх не було. Трапляються ж такі вечори й ночі на Дніпрі, такі тихі й темні, коли зірки не світять. І місяць не уявляйте. Він ще не зійшов. Він зійде пізніше, приблизно в середині цього розділу. У сонному Дніпрі іноді скидається риба. Може, то страшний сом — палка мрія Бицика. Але й сома не уявляйте. Він хоч і шубовсне, однаково його не почули б. Недарма ж тут згадано оті чотири рядочки пісні на початку. Цю пісню співає дітвора навколо вогнища. Пісня так лунає, і такі дзвінкі голоси в співаків, що не чути ні шепотіння листочків верболозу, ні сплесків сонної риби.

Високо шугає вгору жовте полум’я, тріщить хмиз і сухий очерет. І саме тоді, коли Наталя високо, тонко виводила:

Сонце з неба знаменем Майоріє нам…

саме тоді з'явилися на світло вогнища дві баби, дві сусідоньки-кумоньки. Хтось із школярів назвав їх колись Бабарихами, і те прізвисько прилипло до них, наче шевська смола.

Бабарихи завжди вкупі. Коли одна йде прати, то й друга праник несе.