Габор Молнар - У країні ягуарів

З нетерпінням чекаю цієї подорожі. І чого мене так тягне туди? Мабуть, жадоба мисливця і колекціонера, прагнення поповнити ящики і клітки новими експонатами. Я навіть не шкодую, що продав дешево перекупникам експонати для музеїв і зоопарків, хоч виручені гроші зовсім не оплачують тієї праці, яку мені та моїм супутникам довелось затратити, щоб зібрати чудову, рідкісну колекцію в джунглях.

Надворі суцільна чорна темрява. А дощ періщить, ніби не з одного, а з десятків відер одразу.

До вологого повітря під навісом домішується смачний запах юшки.

Мурашки нанюхали кошик з фариньєю[6] в кутку. Тепер доведеться шукати для кошика інше місце.

Повечерявши юшкою і кількома жменями фариньї, я повісив гамак на іржаві гаки. Раптом крізь плюскіт зливи почувся далекий постріл. Він долинув з селища кабоклів, розташованого на березі Тапажосу. Цей постріл у зливу, серед ночі, нічого доброго не віщує.

Виходжу з карбідним ліхтарем з хати і вдивляюся в темряву. Ніде нічого. Все чорне Буря вщухла, тільки дощ лопотить по покрівлі з пальмового листя та гуде дрімучий ліс

Чомусь згадались мені друзі. Поки я подорожував по річці Жатапу, Олафа Лунду прогнала звідси малярія. Коли ми востаннє бачилися з ним, вже й тоді білки очей в нього були жовті. Тепер він десь у Європі. Гойман і Наук теж мають виїхати звідси. Велика плинність людей на плантації Форда. Нічого не вдієш, людям потрібні гроші, а здоров'я ще більше. На зміну одним приходять інші, які хочуть заробити грошей, а ідуть звідси ті, що проміняли здоров'я на гроші і малярію.

Я полив водою на карбід, і полум'я спалахнуло яскравіше. В стінах заметушилися пацюки. На ніч треба знайти безпечне місце для кошика з фариньєю. Чомусь не хочеться зараз у темряві під дощем іти до річки мити піском посуд. Уночі на березі річки особливо небезпечні каймани. В таку негоду три-чотириметрові чорні крокодили не бояться людини, навіть якщо вона йде з ліхтарем. А вдень ці хижаки не дуже хоробрі.

На світанку по мене, моє спорядження і колекцію припливе великий моторний човен. Усі зайві речі я вирішив перевезти на фазенду. Величезний полоз, анаконда та інші рідкісні змії під час моєї подорожі житимуть на фазенді у старій хижі з пальмовим покриттям. Там їм буде спокійно.

На фазенді працює понад чотириста кабоклу. Мисливців серед них більше, ніж селян. Усі вони готові заповнити мої клітки всякими тваринами. Кабоклу приносять мені різних комах, отруйних змій, полозів, анаконд, лісових звірів і, щасливо всміхаючись, простягають руки по винагороду за свою працю.

Коли-то я повернусь до своєї хатини? Мисливська рушниця — зваблива річ. Пристрасть мисливця і запал колекціонера майже неможливо подолати. У моєму розпорядженні будуть сотні квадратних кілометрів північнобразільських джунглів.

По темній річці пройшов пароплав. Крізь дощову завісу бачу на його кормі тьмяне світло сигнального ліхтаря. Мабуть, і з пароплава помітили світло мого карбідного світильника. Вже третя година ночі, я впорався з усіма справами. Пацюки в стіні скребуть колискову, а розвішений гамак кличе до себе. Я ставлю ліхтар на високому порозі, що виходить до річки. Хай освітлює темряву і лякає кайманів. Погасити його не можна доти, доки в ліхтарі є вода.

Хто добре знає екваторіальні райони, джунглі, той не здивується нестійкій погоді, раптовій зміні пори дощів спекою і сприйматиме все як належне.

Вранці, тільки-но почало світати, з Тапажосу почувся гул мотора. Це плив по мене великий моторний човен.

А дощ ні на мить не вщухає.

Суденце причалило до мого човна, і незабаром моторист у чорному плащі з капюшоном був уже біля хатини. З ним прийшли ще двоє людей з фазенди, одягнені в такі самі чорні плащі.

— Доброго ранку! Як ви себе почуваєте, сеньйоре? Поїдемо? — спитав моторист, переступаючи через високий поріг хати.

— В таку зливу? Я попливу на фазенду без спорядження. По речі і клітки приїдемо пізніше, коли вщухне дощ.

— Гаразд, сеньйоре!

Поки я збирався, моторист розповів, що вночі два кабоклу напилися чачі — самогону з цукрової тростини, посварились і один із них, Абелардо Карнейро, застрілив другого — Жозе Пінто.

Моторист ще додав, що Абелардо вбив друга захищаючись і втік. Його й досі не можуть знайти.

Ось який постріл чув я уночі. Бідолашний рибалка Жозе Пінто більше не питиме чачі.

Після обіду небо прояснилося, і до вечора я встиг перевезти все своє майно на фазенду. Ніжки кліток із зміями поставив у консервні банки з водою, щоб туди не залізли червоні мурашки, які загризають навіть змій. Коли повернусь з подорожі, треба буде винищити мурашники.

На фазенді я з Гойманом і Науком зайшов на склад і взяв про запас для подорожі двобічну сокиру.

У щоденник записую всі події за день. Ці рядки пишу при світлі карбідного ліхтаря в своїй хатині, куди я знову повернувся.

Мисливське спорядження і всі речі лежать у кутку. Ввечері принесли пошту. Її привезли пароплавом з Сантарена. Я одержав з півдюжини листів, кілька пачок газет, два пакунки книг. З Будапешта прибуло тільки два листи і пакунок з книгами. А грошей нема. Я надіслав свої колекції в кілька місць і, звичайно, мав надію одержати якусь винагороду. Від будапештського музею — жодного рядка. Та я все одно вирішив більшу частину колекції, яку зберу в районі ріки Купарі, надіслати в Будапешт. Звичайно, в подарунок. В мене вже й тепер чимала колекція комах. На ящику на обідраному промокальному папері лежать сотні великих і маленьких метеликів, жуків. Загорну їх у паперові трубки, покладу у металеві коробки і надішлю в музей. Багато таких пакунків доведеться відправити, коли повернуся з Купарі. Частину шкур з диких звірів