Анджей Пилипюк - 2586 кроків

-- Хініново- миш'яковий препарат. Ймовірно спочатку, бацили були змушені відступити, але тепер, очевидно, звикли до змінених умов. Рани знову відкриваються.

-- Остеоліз? –запитав Скужевський.

-- Саме так. Остеоліз. Фаланги розсипаються на шматочки. Нормальну тканину замінює щось схоже на хрящі… Ось як це виглядає, -- Даніельсен вийняв з шухляди скляну коробочку з видаленими кістками долоні.

-- Можливо ми змогли б зупинити втрату кальцію? – зауважив поляк. – Препарати можна давати внутрішньо.

-- Ви можете їх приготувати? – в голосі Гансена чулося зацікавлення.

-- Звичайно.

-- В такому випадку ми віддаємо лабораторію до Вашої диспозиції.

-- Ви повинні знайти його і вбити, -- сказав прокажений. – Мені вже не жити, але Ви мусите спіймати його…

І вийшов.

-- Западання носа, може раніше він мав сифіліс? – Запитав Скужевський колег.

-- Ні. Інколи проказа вражає хрящову тканину і слизові оболонки. Це спричиняє розклад носової перегородки і зміну форми цього органа. Часто цим шляхом, вздовж нюхового нерва, бактерії проходять в мозок. І тоді смерть настає протягом кількох днів.

-- Чи траплялося, щоб проказа вражала очі і просувалася зоровим нервом?

-- До сих пір – ні.

-- Кого вони хочуть вбити? – зацікавився поляк. – Хтось їх навмисне заражує? Це ж неможливо.

Старий легко посміхнувся.

-- Легенда. Дурна легенда. Нема про що говорити.

По обличчю Гансена було видно,що він якраз не проти поговорити про це, але красномовний погляд колеги успішно його зупинив.

-- Нам не вдалося довести на сто відсотків, якими шляхами передається проказа, -- сказав Армауер. – Ми припускаємо, що через бактерії присутні у виділеннях хворих, отже навмисне зараження можна здійснити, хоча це й непросто. Ми також не відкидаємо можливості переміщення бацил в краплинах пари, яку видихають хворі разом з повітрям, але як наразі нам не вдалося підтвердити цього.

Павел відчув, як в нього по спині тече краплина холодного поту.

***

Армауер Гансен запросив гостя на обід у невеличкій, тихій їдальні неподалік від лікарні. Ресторан влаштували в старому, дерев'яному будинку. Частину стін усунули, залишивши однак стовпи, що підтримували дах. Коли вони ввійшли до середини, зал був майже повністю заповнений.

-- Здається, вільних місць немає, -- зауважив Скужевський.

-- Спокійно, зараз будуть.

І дійсно, в одну мить місць побільшало, а через наступних кілька хвилин, опустіла половина приміщення. Вони сіли за звільнений столик. Підійшла офіціантка і дала їм меню. Армауер замовив гуляш з оленини і рибний суп. Дівчина похапцем зникла.

-- Чому всі так швидко вийшли? – поцікавився поляк.

Гансен широко посміхнувся.

-- Вгадай.

Павел довго думав, а потім знизав плечима.

-- Звичайно ж тому, що вони вважають нас нечистими, втікають від нас, як від хворих, заражених звірів, -- пояснив безтурботно доктор Гансен. – Зрештою, я їм не дивуюся.

-- А якщо власник ресторану покличе на допомогу кількох сусідів і викине нас?

-- Ні. Я власник. Це єдине місце в Бергені де я можу спокійно поїсти. З інших ресторанів і таверн мене б дійсно відразу вигнали. Немає нічого гіршого ніж недобра слава, -- зітхнув він.

-- Наразі ви не добилися відчутних результатів в лікуванні… -- Павел повернувся до питань, що турбували його.

-- Хініново- миш'яковий препарат не допоміг, але це не означає, що не подіє наступний. Я опрацював нову рецептуру. На основі ртуті. Хімічний склад дещо нагадує засіб, яким лікують сифіліс…

-- Ртуть руйнівна для організму…

Офіціантка принесла два стаканчики анісової настоянки і маленькі пиріжки з м’ясом на закуску. Вони стукнулися і випили. Закусили пиріжками.

-- Доктор Артур Моріц з лепрозорію на Молокаї пробував натирати хворих препаратом з желе з алое і кодеїну. Він добився значного покращення стану ран, -- Гансен повернувся до обірваної розмови.

-- Може варто спробувати?

-- Спробую, але в мене проблеми з алое. Його неможливо консервувати, а в нашому кліматі не витримує навіть в вазонах. Мої друзі в Америці намагаються витягти з стебел екстракт, що відповідає за прискорення процесу загоєння. Може вдасться його зберігати?

-- А ерготамінова мазь?

-- Не чув, -- оживився Гансен. – Що для цього потрібно? Гліцерин…

-- Змішуємо нагріті гліцерин з воском і екстракт з ріжків. Результати доволі обнадійливі, хоча в лікуванні прокази нам не вдалося добитися значних успіхів.

Офіціантка принесла суп і знову втекла.

-- Дійсно, вона ставиться до нас , як до чумних, -- зауважив Павел.

--Еге ж. Нормальна реакція, в цьому немає нічого дивного. Проказу тут сприймали, як кару за гріхи, тільки недавно люди зрозуміли, що це хвороба. Тепер навіть мій керівник знає це.

-- Я бачив, як він збентежився… Чому він так різко зреагував?

-- Ну. В молодості він висунув теорію… що це спадкова хвороба. Даніельсен двадцять разів намагався прищепити собі проказу. Так як йому не вдалося, він прийшов до висновку, що це вроджене. Він змінив думку, коли уряд запровадив програму запобігання. Після того, як хворих ізолювали в лепрозоріях, в їхніх родинах ще п’ять років траплялися випадки хвороби. А потім закінчилися…

-- П’ять років це період інкубації, -- пробурмотів Павел.

Суп був дуже смачний.

-- В нашому кліматі. У нас були випадки захворювання через два роки після зараження, чи гіпотетичної дати зараження. Лікарі з Молокаї