Робер Мерль - Тварина, обдарована розумом

заговорив професор, — розповідає захоплюючу історію про лагідність дельфіна. На Різдво 1955 року в Новій Зеландії неподалік від пляжу Опононі з’явився дельфін, або ж, достоту кажучи, дельфінка. Вона приєдналася до купальників і, на здивування всіх, почала гратися з ними. Їй особливо сподобалися діти, й вона терпляче дозволяла їм бавитися з собою. Коли їй кинули м’яч, вона вхопила його зубами й жбурнула високо вгору поперед себе, відтак і сама пруднулася вперед. Там, де мав упасти м’яч, зупинилася і впіймала, не давши йому плюхнутися на воду. Дельфінка гралася в гру, котрої ніхто ніколи не вчив. Притиснула м’яча собі до черева, пірнула з ним у воду й там, у глибині, випустила його. Потім, коли м’яч знову злетів над плесом, дельфінка кинулася туди, де він мав упасти. Стала навдибки й тієї миті, коли він опускався на воду, щосили вдарила його хвостовим плавником, наче крикетовим билом. Коли ж у неї відібрали м’яча, розшукала на морському дні пляшку з-під пива й поставила собі на писок… Отже, вона не тільки гралася з дітьми, а розважала їх. Слід додати, що слава про Опо — так діти охрестили дельфінку — облетіла всю Нову Зеландію: дивитися на неї приїздили з усіх куточків острова й сусідніх острівців. Очевидці розповідають, що вони були свідками такого дива. Лагідність тварини передалася людям. Щовечора на пляж сходилися зовсім незнайомі між собою люди и не соромилися звертатися один до одного по допомогу та робити один одному послуги. Соціальні й расові тенета зникли. Опононі стало селом дружби.

Місіс Джеймсон задрімала, та слово «соціальний», за яким зразу ж ішло — «расовий», збентежило її. Жінка раптом випрямилася на низенькому стільчику, зціпила зуби, зиркнула на Севіллу суворо й полохливо, наче хотіла його попередити, що він став на небезпечний шлях.

Але Севілла не помітив цього. Він надто захопився розповіддю.

— Я хотів би, — мовив він, і його темні очі спалахнули ніжністю, — розповісти більше про нахили, приязні. у дельфінів, та це не є темою моєї лекції. Проте хочу признатися, дуже пишаюся, що присвятив своє життя вивченню цієї чудової тварини. То справді чарівний, розумний, привабливий і щирий компаньйон. Я прихопив із собою фотографію одного мого дельфіна, — сказав він, добуваючи з течки фотокартку, й подав її місіс Джеймсон, — і не можу стриматися, аби не показати її вам. Він саме грається в басейні з моєю асистенткою Арлеттою Лафей (вона канадського походження, тому в неї французьке прізвище). На фотографії добре видно контури рота. Маю на увазі дельфіна… — (Сміх). — Рот у нього широкий, звивистий, куточки підняті вгору. Через таку особливу форму рота здається, ніби дельфін завжди сміється, причому сміється кокетливо. Справді, — провадив далі професор, доки фотокартка йшла між слухачками, — це враження не оманливе: дельфін — найвеселіша тварина, найпустотливіше поріддя.

Севілла перечекав, доки йому повернуть фотокартку й замовкне шепіт.

— Я сказав, що дельфін дуже розумний. Тепер хочу розповісти, як ми дійшли такого висновку. Перша ознака: вага мозку. В середньому мозок у дельфіна важить 1700 грамів, у людини — 1400 грамів, у шимпанзе — 350 грамів. Ці цифри дають змогу судити про здібності дельфіна, однак поки що важко достеменно їх визначити. Нині, здається, вже не застосовується зіставлення ваги мозку до загальної ваги тварини, що хотіли використати окремі дослідники, намагаючись зробити порівняльно-розумову класифікацію людини, дельфіна, мавпи й слона. Анатомічне вивчення переконливіше. Особливо, коли ми вивчаємо дельфіна. Його мозок, як і людський, комплексний, щільний і багатий на клітини. Вражає дивовижна схожість дельфінового головного мозку з людським, особливо високий розвиток мозочка та кори мозку.

Севілла замовк. Розмірковував, чи не варто з’ясувати, що таке мозочок та кора мозку? Глянув на Джеймсон. Вона принишкла і, примруживши очі, про щось думала, її більше не турбувало те, чи дохідливою мовою говорить лектор.

— Ще є одна підстава вірити в розум дельфіна, — говорив Севілла, — це його поведінка. Вам відомо, як багато розвелося океанаріумів у Сполучених Штатах, який великий успіх мають вистави за участю дельфінів. Коли вам бодай раз випадало бачити таку виставу, то погодитеся зі мною: в дельфінових штукарствах нема нічого спільного зі звичками циркової тварини. Остання є рабинею, її карають, коли вона виконує незадовільно, й заохочують за сумлінне виконання; вона є сліпцем, автоматично підкоряється людині, що її віддресирувала, й тільки їй. Дельфін також приймає заохочення, бо воно є елементом гри, зате не любить покарання. Він охоче виконує свої фіглі з будь-ким, аби тільки йому давали правильні сигнали. До того ж він розважається, любить працювати, втішається оплесками. Людина, що навчає дельфіна фіглям, — його друг, а не приборкувач. Наприклад, його вчать ловити зубами м’яч, виплигувати до половини свого зросту з води й дужим помахом шиї жбурляти м’яч у баскетбольний кошик, що над басейном. Як тільки дельфін збагне, чого від нього вимагають, не треба його підстьобувати, він сам виконує ці вправи. Виконує їх доти, доки не виправить свою помилку. Дельфін не тварина, яку дресирують, а атлет, що тренується. Переконатися, що дельфін — розумна тварина, можна ще й під час його розваг. Відомо, що дельфін зачаровано милується грою своїх малят. Поважність і пустощі, статечність і незграбність — отака суміш у його іграх. Але в цих іграх таїться щось інше. Якось молодий дельфін побачив, що, коли пеліканову пір’їнку кинути під кран, з якого тече вона до басейну, її підхоплює течія й несе до іншого берега, а він кидається навперейми їй. Тоді й радіє, що вигадав собі розвагу, й повторює цю гру багато разів. Молода самиця, вздрівши таке штукарство, намагається вдосконалити його. Вона не прикладає пір’їну до крана, а кидає її у вир, що його утворює течія. Впавши на воду, пір’їнка кружляє у водоверті, не зупиняється в центрі виру, а пливе за течією. Самиця перетинає шлях і ловить її. Молодий самець наслідує самицю. Відтак починають гратися разом. Одне кидає пір’їну у вир, а друге за кілька метрів чатує на неї. Відомо, що деякі комахи теж спільно виконують складні дії. Однак ці дії стереотипні, вони ніколи не вдосконалюються й не виникають з волі одного індивіда. А в порідді дельфінів один вигадує гру, інші її вдосконалюють і гуртом граються в неї. Тут спостерігається розумна творчість, організація колективної гри, наявність міцної уваги, такої рідкісної серед тваринного світу.

Севілла зробив паузу, вперше за всю