П'єр Буль - Міст на річці Куай

Стискаючи кулаки, бранці докладали всіх зусиль, щоб на їхньому обличчі не здригнувся жоден м’яз. Вони гідно наслідували приклад незворушного Ніколсона, який дав наказ сприймати всі прояви ворожості спокійно і гідно.

Після такої преамбули, що мала на меті нагнати страх, Сайто перейшов до суті справи. Він заговорив спокійніше, майже добродушним тоном, і на хвилинку викликав у англійців надію, що вони почують, нарешті, щось розумне.

— Слухайте мене всі. Ви знаєте, в чому полягає робота, до якої його імператорська величність зволив залучити британських полонених. Ідеться про те, щоб з’єднати столиці Таїланду й Бірми магістраллю, яка проляже крізь джунглі на чотириста миль, дасть змогу переправити японську армію, визволительку цих двох країн від європейської кормиги, і відкриє їй шлях до Бенгалії. Ця залізниця потрібна Японії для наступних перемог, для взяття Індії і швидкого завершення війни. Його імператорська величність звелів закінчити цю працю якнайшвидше, протягом шести місяців. Це також і в ваших інтересах. Після завершення будівництва ви, цілком можливо, під охороною нашої армії повернетесь додому. — Полковник Сайто заговорив ще стриманішим тоном, неначе весь хміль вилетів з його голови. — Тепер ви знаєте, яке ваше завдання, вас усіх, зібраних у таборі під моєю орудою. Я вишикував вас, щоб сказати вам про це. Ви повинні прокласти дві невеличкі ділянки цієї залізниці і з’єднати їх з іншими вітками. Але це ще не все. Ви повинні побудувати міст через річку Куай, яка оце перед вами. Саме міст і буде найважливішим завданням, а це для вас неабияка честь, бо міст — головна споруда на всій лінії. Труд цей приємний. І для нього потрібні люди кмітливі, а не темна робоча худоба. Скажу більше — потім ви заслужите шани називатися піонерами перетворення південноазіатського краю.

«Ще одне з тих заохочень, які міг би взяти на озброєння і представник Заходу», — подумав Кліптон.

Сайто подався вперед усім тулубом і застиг з рукою, покладеною на руків’я шаблі, дивлячись у передні лави полонених.

— Технічне керівництво роботами здійснюватиме, звичайно, кваліфікований японський інженер. У справах дисципліни ви підлягатимете мені й моїм людям. Отож без командирів ви не залишитесь. З усіх цих міркувань, які я вам тут відверто виклав, я дав наказ британським офіцерам працювати пліч-о-пліч зі своїми солдатами. Нині не час панькатися з дармоїдами. Сподіваюсь, мені більше не доведеться двічі повторювати цей наказ. А то… — І Сайто, без усякого переходу, знову впав у свою попередню лють і почав шалено жестикулювати. — А то я вдамся до сили. Я всіх британців ненавиджу. Ніж годувати лінтюхів, я радше звелю вас усіх перестріляти. Я не робитиму винятку для хворого, хворий теж може внести свою лепту. Як буде треба, я поставлю цей міст на кістках полонених. Я всіх британців ненавиджу. Робота почнеться завтра на світанні. Збір тут, за свистком. Офіцери шикуються окремо. їхнє відділення виконуватиме ту ж саму роботу, що й інші. Вам роздадуть інструмент, і японський інженер скаже, що робити. Насамкінець хочу нагадати гасло генерала Ямашіти: «Працювати радісно й завзято». Запам’ятайте ці слова.

Сайто зліз зі столу й розлюченою сягнистою ходою попростував до штабу.

Полонені розійшлися і рушили до бараків під прикрим враженням від цієї безладної балаканини.

— Мені здається, він не зрозумів вас, сер. Думаю, йому треба нагадати про міжнародну конвенцію, — звернувся Кліптон до полковника Ніколсона, який у мовчазній задумі все ще стояв на своєму місці.

— І я так думаю, Кліптоне, — поважно відповів полковник. — І боюся, що нас чекають дуже важкі часи.

4

Невдовзі по тому Кліптон злякався, як би ті важкі часи, про які попереджав полковник Ніколсон, не виявились закороткі і не закінчилися на самому початку страшною трагедією. Як лікар він був єдиним офіцером, якого ця сутичка прямо не торкалася. І так уже обтяжений доглядом за численними хворими, жертвами жахливого маршу крізь джунглі, він був звільнений від робіт. А проте це не могло зменшити його жаху, коли він зі свого бараку, пишномовно названого «лазаретом», куди прийшов іще досвіта, стежив за першим конфліктом.

Розбуджені затемна пронизливими свистками й вигуками вартових, солдати вийшли на збір у лихому настрої, змучені, бо москіти й жахлива тиснява в бараках не дали їм відпочити. Офіцери вишикувались у призначеному місці. Полковник Ніколсон дав їм чіткі настанови.

— Треба показати нашу добру волю, наскільки це сумісно з гідністю. Я також буду на шикуванні.

Само собою розумілося, що цим і обмежувалась його покора перед наказами Сайто.

Вони довго стояли струнко, нерухомі на холоді й вільготі, аж поки перед світанком побачили, як надходить полковник Сайто з почтом молодших офіцерів. Позаду всіх ішов інженер, що мав керувати роботами. Сайто був похмурий, та коли вгледів британських офіцерів, вишикуваних зі своїм командиром, його обличчя проясніло.

За японцями їхав ваговоз із знаряддями праці. Поки інженер узявся до його розподілу, полковник Ніколсон ступив крок уперед і попросив дозволу поговорити з Сайто. Сайто знов нахмурився. Він не озвавсь і словом, але полковник удав, що сприймає його мовчанку за згоду, і підійшов ближче.

Кліптон не бачив його обличчя, бо полковник стояв до нього спиною. Проте скоро Ніколсон обернувся до нього боком, і лікар побачив, що він тиче під носа японцеві маленьку книжечку, пучкою вказуючи йому на якийсь пункт. Безперечно, то був «Звід воєнних законів». Сайто видимо вагався. Кліптон подумав був, що за ніч настрій японця покращав, але швидко переконався в марності своїх сподівань. Навіть якби гнів Сайто вже й ущух, потреба «рятувати обличчя» після вчорашньої промови владно диктувала йому, як діяти. Його обличчя спаленіло. Він думав, що всій історії уже кінець, а цей полковник знов за своє. Така затятість знов викликала в Сайто істеричну лють. А полковник Ніколсон читав тихим голосом, водячи пучкою по рядках і не помічаючи зміни його настрою. Кліптон, який стежив за грою