Баса Джанікашвілі - Гра у вoйнушку

баскетболу й тенісу. Гурам Дарчія непоганий чоловік. Дружину він кохає по-своєму. Так, як і більшість грузинських чоловіків. Але найдорожчим для нього є син. Він вважає, що його власне життя склалося не так, як він хотів, тому єдиною надією залишається маленький Гівіко.

З чого почалось руйнування родини? Точно він не пам’ятає, але часто думає про це. Мабуть, з неуспішної спортивної кар’єри, невдалих жур­налістських робіт і одноманітного життя. Кілька разів він намагався врятувати сім’ю. Перестав пити, вділяв більше уваги дружині, більше часу бував удома. Словом, намагався бути таким чоловіком і батьком, якими їх показують в американських фільмах. Як на те, такі Гурамові «розвороти» час від часу закінчувалися ще більшими конфліктами. Останні два роки Гурама та Віру (в класичному сенсі) не можна назвати чоловіком та дружиною. Вони існують у режимі, позбавленому уваги, контакту, довіри, в небажанні поступатися одне одному й, що найнестерпніше, — у мовчанні. Розмовляють лише про навчання Гівіко та комунальні платежі. Кількість речень зведено до мінімуму. Жоден з них не радіє поверненню додому. Обидвоє намагаються прийти пізно ввечері й піти вранці першим.

Головне питання: хто першим покине сім’ю. Хто візьме на себе відповідальність за цю драму? За ким залишиться право на перший докір? Хто буде винним за марно прожиті роки, згаслі сподівання, втрачений час, кохання, що минуло, і ще багато чого, за думки, побачені перед дзеркалом? Хто візьме це на себе? Кожному бракує мужності. Тому й досі вони живуть разом… Перетворили все на систему з мінімальними зобов’язаннями, де головною жертвою є не вони самі, а їхній спільний син. Такий егоїзм батьків мимоволі робить з нього винного. Обоє намагаються схилити сина на свій бік. Але дитина так не може. Вона любить обох. Зараз про Гівіко батьки згадують найменше.

Невроз

Я — запитання без відповіді. Моє кредо — правда, вірність, а ще я маю двох дітей. Зараз я без чоловіка. Перша моя дитина — від другого чоловіка, друга — від першого. Сама не знаю, як так сталося. Та спробую пояснити.

Спочатку я познайомилась зі своїм другим чоловіком Лашею. Ми жили разом три роки і народили Теміко. Це мій перший син. Словом, через три роки після весілля народився Теміко, і невдовзі почались проблеми. Мого чоловіка не можна було втримати вдома. Цілісінький день він був на роботі. Врешті я здогадалася, що він ходив до іншої жінки, і вирішила перевірити це. На пряме запитання, чи є в нього інша жінка, він не відповідав. Тому я вирішила шпигувати за Лашею. І почала з його персонального комп’ютера. За три дні я знала про нього все. Мені було дуже зле. Ой, леле… Не уявляєте, що зі мною було! Я впала в розпач і все відтягала той день, коли мала дізнатися правду. Зрозумійте правильно, я знаю, що недовіра — то не по-християнськи, але так тривати більше не могло, і наша сім’я невдовзі розпалася. В цьому я звинувачую лише свого другого чоловіка.

Кілька років потому я познайомилась із Сандро, моїм першим чоловіком, і ми покохали одне одного. На весіллі я вже була вагітна другою дитиною. Було дуже смішно. Я була на восьмому місяці, коли ми розписалися, тому що з другим чоловіком я була повінчана, а розірвати такий шлюб — то дуже складна процедура, знаєте, мабуть. Словом, церковний шлюб розірвали тоді, коли я вже народжувала. На весілля я прийшла вагітною вже вісім місяців. Хоча це я вже казала. Через місяць народився другий син, Віктор. Щось у наших стосунках не склалося, і ми незабаром розлучилися. Тому обох синів виховую я. Їхні батьки мені допомагають. Мій другий чоловік, той, котрий батько першого сина, трохи випиває, і через це в нас постійні проблеми. Йому дуже не подобається мій теперішній друг. Здогадуєтесь, напевно, про кого я кажу. Хто? Ні, ні, який ще Лаша. У мене за правило: жодних стосунків з колишніми чоловіками. Лише ділові відносини. Причина ревнощів? Та не знаю, чи казати? Добре, скажу. Причина ревнощів, ясна річ, це Гурам Дарчія. Але одразу кажу, що ми лише дружимо і зустрічаємось тільки на роботі. Решта часу належить родині, і яке я маю право втручатися в їхні справи. Втім, коли Гурам вдома, то часто телефонує мені й надсилає повідомлення. Не знаю, я втратила довіру до чоловіків і не вірю жодному їхньому слову. Як можна жити з людиною, мати стосунки і при цьому задивлятися на іншу жінку. Так вчинив мій другий чоловік, який є батьком мого першого сина — Теміко.

Тому між нами, мною та Гурамом, нічого серйозного. Я вже набралася досвіду в стосунках з чоловіками. І кожен розбивав мені серце. Гурам уважний, чуттєвий, любить робити подарунки, але й дуже ревнивий. Не зносить, коли я йду на день народження до когось із колег або ж просто з подругами куди-небудь, а його там немає. Дуже темпераментна людина. Постійно засипає компліментами, і мені це подобається. Не минає й дня, щоб він не подарував хоча б одну маленьку квітку або який-небудь сувенір. Гурам дуже кохає мене, та я йому не вірю. Бо коли кохаєш одну, а живеш з іншою — це для мене незрозуміло. Та я його не кваплю. Хочу, щоб він сам вирішив. Хоча, правду кажучи, у мене теж усе не так добре. Теміко, моєму першому синові, вже десять років, Віктору — шість. Важко пояснити хлопцям такого віку, хто такий Гурам, ким він є для них. Потім, не знаю, як вони сприймуть все це. До того ж Гурам мусить зруйнувати сім’ю, як він каже, і тут він справді не обманює, все вже й так вирішено. Звідки я знаю? А що тут знати? До пізньої ночі дружина жодного разу не зателефонує чоловіку. Не спитає про справи. От коли мій чоловік запізнився на годину, я завітала до його друзів. Правда, в кінці я передала куті меду, та загалом така поведінка є більш природною для дружини. Але я відчуваю, що хлопці вже підростають і я сама не можу впоратися.