Володимир Миколайович Владко - Твори в п'яти томах. Том V

Олд-Бой одірвав погляд від моря й запитливо подивився на друга, немов прикидаючи, чи здатний той зрозуміти хід його потаємних думок. Худе простодушне Богданове обличчя відбивало таке щире здивування, що Олд-Бой не зміг стримати усмішки. Він указав Богданові на лаву:

— Що з тобою вдієш? Сіт даун. Сідай. І слухай уважно. Бо я розповім тобі таке, про що ще нікому не казав.

— Таємниця? — захоплено спитав Богдан: він найбільше любив слухати про речі, на яких лежала ознака таємничості.

— До певної міри, — ще дужче заохотив його Олд-Бой. — В усякому разі розповідати про це комусь — зась! Згода?

— Т-та я!.. — захлинувся Богдан.

— Отож слухай. Я розповім тобі одну історію. Але — дивися, щоб іншим — ані-ні! Нічого, розумієш?

— Нічого, — покірно повторив Богдан. — Чесне піонерське!

— В одній лабораторії, — почав Олд-Бой, озирнувшись і упевнившись, що їх ніхто не чує, крім прибережної гальки та морських хвиль, — в одній французькій лабораторії електроакустики в Марселі кілька років тому почалися дивовижні речі. Працівники цієї лабораторії досліджували ультразвук, — і раптом через годину після початку роботи їх почало нудити, в лабораторії вібрували столи…

— Так Ц-це ж ультразвук! — перебив його Богдан.

— Мовчи і слухай! Так от, співробітники лабораторії висували різні припущення… як і ти: це, мовляв, дія ультразвуку, якогось незнаного магнітного поля, радіоактивне випромінювання. Ніякі припущення не виправдались. І тоді підозра впала на інфразвук… Ну, а оскільки ти не знаєш, що це таке, то я тобі поясню. Це коливання наднизької частоти, ось що. І взагалі вони відомі науці, як явище, але майже без будь-якого практичного застосування. Бач, у нас є звук: це коливання частотою від 15 до 20 тисяч на секунду, тобто від 15 герців до 20 тисяч герців. Людське вухо сприймає їх як різні шуми, музику, слова. Вище них — галузь ультразвуку, який уже не сприймає людське вухо, хоч його широко використовують у техніці, ти знаєш про це…

— Авжеж, — гордо відповів Богдан.

— А от нижче звуку, тобто коливання частотою 5-10 герців, — це вже інфразвук. Його теж не сприймає людське вухо. І це — загадкова річ, бо інфразвук може бути дуже сильний…

— Якщо в-вухо не сприймає, то який же вплив?

— Такий, як я тобі щойно розповів. Тіло вібрує від інфразвуку, починається нудота, головний біль. Французькі дослідники спробували пояснити всі ці явища саме інфразвуком. Вони згадали, що ще під час першої світової війни один з них сконструював спеціальний вловлювач інфразвуку, який виникав од гарматної стрільби. Цей вловлювач стояв у кладовці, нікому не потрібний. Вони взяли його, пустили в дію і встановили, що їхнім ворогом є повітродувка, яка стояла на даху сусіднього заводу: вона генерувала коливання інфразвуку!

— Н-ніколи не думав про таке, — зауважив вражений Богдан.

— Слухай, довідаєшся ще й про інші речі, — незворушно відповів Олд-Бой. — Так от, страждання електроакустиків поклали початок вивченню інфразвуку: це було щось схоже з поліцейським свистком чи футбольною сиреною, вони діяли з допомогою струменя стисненого повітря. Перший такий генератор (його ще можна було чути, бо він працював на частоті близько 100 герців) мало не коштував життя експериментаторам!

— Та що т-ти кажеш! — злякано пробурмотів Богдан.

— Отож дослідники вирішили, що помирають, і негайно вимкнули генератор. Але й потім ще кілька годин вони відчували себе цілком розбитими: в них усе чисто вібрувало — шлунок, серце, легені… А в сусідніх лабораторіях люди просто кричали, розумієш? Так діяв на них інфразвуковий “свисток”, потужність якого була в кілька сотень разів більша від потужності поліцейського свистка. І при цьому — ніяких відчутних звуків, тільки вібрація!

— Н-неймовірно!

— Але справді так. Незабаром вони випробували ще один такий свисток. Він був діаметром близько півтора метра і генерував дуже низький звук — частотою ЗО герців. Його коливань було цілком досить, щоб зруйнувати стіни лабораторії!.. Незважаючи на всі засоби перестороги, незважаючи на те, що дослідники увімкнули цей свисток тільки на “найменший” хід, регулюючи подачу стисненого повітря, — стіни лабораторії вкрилися глибокими тріщинами… От що таке інфразвук, про який ти насмілився нічого не знати, май френд, друже мій, — закінчив свою мову Олд-Бой. — Що, вразило?

Проте Богдана не треба було й запитувати. Він сидів, відкривши рота й широко розплющивши очі. Нарешті сказав:

— Н-у й діла… Ц-це справді для мене новина!

— Не тільки для тебе, а й для багатьох людей і навіть для декого з наукових працівників, — розсміявся задоволений Олд-Бой. — Тобі давно треба знати, що моя фірма не торгує залежаним товаром, хіба не так?

— А ч-чому інфразвук так руйнує все? — несміливо спитав Богдан. — Це можна зрозуміти?

— Цілком! — переможно відповів Олд-Бой. — Згадай, що проходження взагалі всіх звукових хвиль супроводжується послідовним стисненням і розрідженням повітря. Це тобі зрозуміло. Ці коливання передаються стінам будинків і людині. Що дужчий звук, то більша вібрація. А коли потужність інфразвукових коливань доходить певного ступеня, то стіни будинків починають руйнуватись, а внутрішні органи людини розриваються. Ну, звісно, до того потужність не підвищують, але все це можливо.

— Т-то навіщо роблять ці експерименти, к-коли вони можуть призвести до таких страшних наслідків? — Голос Богдана навіть тремтів од збудження.

— Для цього є багато підстав. По-перше, інфразвук є у природі скрізь. Його, мабуть, генерує все: від дверей, що ними необачно грюкнули, до морських хвиль. А всі мотори, що діють повільно? Тобто мотори холодильників, вентиляторів, автомобілів, ліфтів, — та цей список можна продовжувати без кінця. Все це — генератори інфразвуку, який поступово впливає на людину, на всі живі істоти. Можливо, є чимало хвороб, які викликає цей нечутний ворог. Вивчивши його, ми навчимося боротися з тими хворобами. Це перше. А по-друге: кожне явище може бути вороже нам — і водночас допомагати, залежно від активності його впливу. Так, мені здається, і з інфразвуком… особливо, якщо діяти складними засобами. Коли б інфразвук поєднати з ультракороткими хвилями… Але я вже надто розбалакався, — обірвав себе Олд-Бой.

— А ти х-хочеш це спробувати? — з острахом спитав Богдан.

— Хто знає… — загадково відповів Олд-Бой. Очі його мрійливо блукали по морських хвилях, стежачи, як вони котяться до берега. Видно було, що він знову поринув у свої думки, які оволоділи його уявою. І цими думками він уже не хотів ділитися з не досить обізнаним другом. Та Богдан і не наполягав. Він тільки спитав — наче мимоволі:

— І звідки ти, Олд-Бой, усе це знаєш? Наче у тебе в голові копилка якась, чи що… Я, н-наприклад, знаю те, що стосується моєї роботи… н-ну, і ще деякі речі. А