Лариса Чагровська - Багаті і бідні

вистачало не більше, як на два тижні. Тож у свої двадцять п’ять вона мала три незакінчені вищі освіти і два остаточно закінчені перспективні романи. Перспективні у плані одруження. Проте Марічка не журилась і вірила у краще майбутнє.

— Ось, — гордо заявила Марічка, витягнувши з пакета пляшку вина. Я ще овочі прикупила і сир, зробимо твій улюблений салат.

Дівчина глянула на подругу. Оленка округлила очі і розревілась. Повисла пауза, але Марічка швидко подолала ситуацію.

— Що таке, моя хороша? — Марічка міцно обняла Оленку.

Великі гарячі сльози крапали на симпатичну Марійчину кофтинку. Оленка здригалась і схлипувала. Це була справжня істерика. Їй бракувало повітря і вона почала жадібно його ковтати, плачучи від цього ще дужче.

Дівчата всілись на кухонний диванчик і сиділи так обнявшись хвилин двадцять. Коли подруга нарешті почала затихати та її дихання майже вирівнялось, Марічка вирішила акуратно запитати у чому ж річ.

— Що там у тебе? Чого така істерика?

Поправляючи заплутане русяве волоссячко, Оленка глянула на приятельку і ледь чутно вимовила, — мене звільнили.

— Що!? — Вражено вигукнула Марічка.

Оленка притиснулась до її тендітного плеча і знову розійшлась плачем.

— Не плач, сонечко, не треба. Звичайно, це неприємно, але ж не кінець світу, — якось не зовсім переконливо спробувала втішити подругу Марічка.

Оленка розтирала по всьому лиці сльози й намагалася хоч щось пояснити подрузі, — розумієш, ні за що… Ні, тобто за щось, але… Я до суду піду.

— Так, давай ти спочатку заспокоїшся, добре? Приведи себе у порядок. — Марічка міцно стисла плечі подруги і проникливо подивилась їй у вічі. — Я зараз. У очах засвітилась ідея.

Марічка підскочила і вибігла. Але за якусь мить повернулася з великим блакитним рушником і рішучим наміром. — Йди у душ. Ходи. — Марічка схопила подругу за руку і почала тягти.

Оленка була настільки пригніченою і втомленою, що навіть не могла опиратись. Вона, похитнувшись, підвелась і пригнічена попленталась у ванну.

— Ти поки помийся, змий всю негативну енергію, заспокойся. Після душу стане набагато легше. От побачиш. — Марічка турботливо ввімкнула воду і зняла мочалку з гачка на стіні. — А я приготую вечерю, ти поїси, подобрієш і тоді без плачу все мені розповіси.

— Я не… — Оленка вже стояла однією ногою у ванні.

Але Марічка жестом прикрила подрузі рота, — я нічого не хочу чути. Миєшся, а потім розповідаєш.

Марічка різко зачинила двері й Оленці не залишилося нічого іншого, як полізти у душ.

За якийсь час дівчина вже сиділа на кухні у гарному банному халаті та з рушником на голові. Після душу вона справді заспокоїлась і їй навіть полегшало. Важкість і тривога зникли. Просто стало порожньо. Спокійно, але порожньо.

За вікном стемніло. У сусідньому будинку одне за одним спалахували вікна. Марічка для атмосфери запалила дві свічечки. Звичайна кухня почала скидатися на затишний ресторанчик у чарівному сяйві полум’я.

— Тримай, це чудове грузинське вино, тобі сподобається, — простягла келих вина Марічка. — Спершу трохи випиймо, щоб ти перестала нервувати: отже — за продовження життя! — патетично виголосила подруга й одним духом випила своє вино.

Марічка так упевнено говорила, що Оленка раптом відчула, що вона не одна. Вона захищена, вона має чудову подругу, яка знає, що треба робити.

— Ммм… — протягла Оленка.

Марічка посміхнулась. Вино було досить добре.

Оленка відчула приємне тепло у грудях і тихенько зітхнула, але пустку вином не зігрієш.

— Ну що? Готова розповідати? — Марічка вмостилася зручніше на кухонному диванчику, щоб не пропустити ані найменшого словечка з Оленчиної розповіді.

Оленка відпила ще трохи вина й почала:

— Пам’ятаєш я тобі про Кучеренка розповідала, який мене весь час діставав?

— Звичайно, такі прізвища не забуваються. То що сталося? Остаточно дістав?

— Ну, так. Я, як нова вчителька, весь час діставала найбільшу порцію його уваги, — Оленка іронічно імітувала щасливу посмішку.

— А що поробиш, — розвела руками Марічка, — на те він і Кучеренко. Ну і що далі?

— Узагалі знахабнів, кинув у мене паперову кульку з самостійною, яку не хотів писати. Уявляєш?

— Зрозуміло чого тебе вигнали, — Марічка посміхнулась.

— Не смішно, — Оленка трохи напружилась і ще відпила вина.

— Та чого ти? Я ж намагаюсь зняти напругу.

— Не дуже виходить.

— Якщо серйозно, то це просто жах. Тих дітей виховують чи тільки цяцьки їм купують?

Марічка значуще повела бровою, — не знаю, чи в їхніх батьків є час купувати їм щось. Вони все грошами видають. І увагу, і піклування, і виховання…

Оленка насупилась. Марічка зрозуміла, що краще прикусити язика.

— Так от, — Оленка долила собі ще вина, — я викликала маму. Сказала йому, що без розмови з батьками не пущу на урок. І наступного дня вона прийшла. — Оленка закотила очі. — Ти навіть не можеш уявити. Така розкішна жінка, просто нема слів.

— Можна було очікувати, що вона розкішна. Ти що не знаєш, хто її чоловік, — здивувалася з наївності приятельки Марічка.

— Чула щось, — Оленка опустила очі і незадоволено скривилась.

— Що означає чула… Та це ж…

— Менше з тим, — Оленка підсунулась ближче до подруги, — краще послухай, як вона себе поводила. Жах! Нічим не краща за синочка. Не дала мені й слова сказати, пояснити, що до чого, напала на мене, — щоки Оленки покрилися рум’янцем від одного спогаду, що їй тоді довелося пережити, — почала звинувачувати мене, ображати. Я так розгубилась. Ти розумієш при всьому класі. Я… — Оленка схлипнула, — мені так неприємно було, я навіть зірвалась. Теж нагрубіянила їй.

— Серйозно? — Марічка уявила свою тихеньку Оленку на хвилі люті і задоволена гримаса з’явилась на її обличчі.

— Молодець. Нічого ковтати образи таких нахаб. Молодець, Оленко, — Марічка взяла подругу за руку. — Молодець, треба себе захищати. Треба відстоювати свою гідність.

— Я знаю, — з почуттям власної гідності промовила Оленка. — Як би я далі працювала у тій школі? Як? Усі діти чули і сміялися. Ти ж знаєш, які підлітки жорстокі. Я теж їй наговорила, а мене одразу директор до себе.

Марічка мовчала і Оленка раптом засумнівалась чи правильно вчинила.

— Слухай, а може це й справді було непедагогічно? Може мені варто було б промовчати?

— Та ти що? Учитель має бути авторитетом для учнів. Ну що ти б потім робила? Усе одно довелося б звільнитись рано чи пізно.

— Твоя правда, — задумано прошепотіла Оленка, допиваючи вино.

— І що? — Марічка зиркнула на подругу, присуваючи до себе миску з салатом.

— Та нічого. «Іди перепрошуй пані Кучеренко чи пиши заяву про звільнення!» — спародіювала Оленка голос свого колишнього начальника.

— Оце так, — присвиснула Марічка.

«Родина Кучеренків школі дуже допомогла, — каже, — і допомагає, ми не можемо