Володимир Іванович Мілько - Кирило Розумовський

Майбутня імператриця Катерина ІІ писала про Олексія Розумовського, що, не маючи будь-якої освіти, він мав широкий розум; обдарований почестями, він, однак, не вирізнявся гордістю. За її словами, головними рисами його характеру були щедрість і великодушність, але він був крутим на вдачу і важким на руку у нетверезому стані. Сучасники також зазначали, що Розумовський був ласкавий та поблажливий, привітний у поводженні з молодшими, любив клопотатися за нещасних і користувався загальною любов’ю.

Поступово Олексій Григорович став також і законодавцем чоловічої моди при царському дворі, піклувався про свій бездоганний зовнішній вигляд і першим почав носити діамантові ґудзики на сюртуку, а також зірку, ордени і еполети. Граючи в карти, він часто навмисне програвав і вдавав, що не бачить, як його грошову ставку обкрадають придворні, котрі потім особливо вихваляли щедрість О. Розумовського.

Могутність Олексія Розумовського не могли не позначитися й на становищі його численної родини в Україні, з якою він підтримував постійні зв’язки і допомагав матеріально. З часом усі його родичі стали заможними людьми й зайняли чільні місця серед представників української панівної верхівки.

Існує навіть оповідь про те, що під час візиту до Петербурга, його мати – стара Наталія Розумиха – у блискучому царедворці не впізнала свого сина. Тоді Олексію довелося роздягнутися і за родимими плямами на тілі довести, що він дійсно її син. Під час цих же відвідин столиці імператриця Єлизавета Петрівна подарувала Наталії Дем’янівні, жінці розумній, яка, однак, дотримувалася патріархальних звичаїв, звання статс-дами. Коли стару Розумиху, уже перевдягнену в усе «панське», як вона висловлювалася, повезли до палацу, вона впала на коліна перед велетенським дзеркалом із позолотою: своє відображення у ньому вона прийняла за царицю. При дворі імператриці Єлизавети Петрівни навіть пліткували, що мати О. Розумовського була чаклункою і своїми чарами нібито приворожила Єлизавету Петрівну до свого сина. На гроші, які їй надсилав Олексій, після смерті чоловіка вона викупила шинок у Лемешах і жваво там шинкувала. Розбагатівши, Наталія Розумиха поспішила видати дочок заміж – старшу Агафію за ткача, середню Анну за закрійника, молодшу Віру за реєстрового козака.

У подальшому імператриця Єлизавета Петрівна також піклувалася про безпеку та добробут матері свого фаворита. Так, у листі до київського полковника Антона Танського вона писала: «Благородный господин полковник, я уповаю, что вы, г. полковник, по сему письму не оставите иметь великую благосклонность к охранению двора нашего гоф-интенданта Алексея Григорьевича матери его Натальи Демьяновны Разумовой, что в прилучившихся ей нуждах и являемых ей обидах особливейшим охранением содержать изволите; ибо сие зависит в диспозиции вашего благородия, в чем полагаясь на вас, остаюсь вам доброжелательной».

Подібна особлива увага імператриці Єлизавети Петрівни (не без протекції Олексія Розумовського) була звернута і на молодшого брата фаворита Кирила, доля якого виявилася не менш дивовижною, ніж доля його брата, до того ж вона більш тісно була пов’язана з долею України-Гетьманщини.

Практично все дитинство майбутнього гетьмана пройшло за випасанням батьківських волів. «Сыновья мои родились счастливыми: когда Алеша хаживал с крестьянскими ребятишками по орехи и грибы, он их всегда набирал вдвое более, чем товарищи, а волы, за которыми ходил Кирюша, никогда не заболевали и не сбегали с дома», – говорила пізніше стара Наталія Розумиха. Хоча у ті часи дружина Григорія Розума не могла похвалитися щасливим життям. Так, її чоловік спився і помер. Старший син теж помер, залишивши на виховання матері малолітню дочку, а середній син (Олексій) пропав без вісті. Голодних дітей не було чим годувати. Але у цей тяжкий час з нею, як розповідають, трапився щасливий випадок. Шукаючи виходу із цієї складної ситуації, Наталія Розумиха вирішує йти в Козелець, щоб милостинею заробити хоч якісь гроші. Вже йдучи містом, вона знайшла ніж, оздоблений золотом, продавши який, відслужила молебень у церкві та купила дітям хліба. До того ж саме цього дня, прийшовши додому, Наталія Дем’янівна отримала першу звістку про сина Олексія, вже досить відомого на той час у Петербурзі.

Із глухого села до царського двору за допомогою брата Олексія у 14-річному віці (народився 1728 р.) потрапляє і Кирило Розумовський. Між придворними ходили плітки, що коли по Кирила, який буцімто саме пас свиней, приїхав офіцер зі столиці, той зі страху заліз на дерево.

У столиці Російської імперії молодший брат фаворита імператриці Єлизавети Петрівни під опікою кращих тогочасних педагогів і вихователів, зокрема письменника-драматурга Олександра Сумарокова та поета-історика Івана Єлагіна, здобував належну освіту. Для подальшого навчання у березні 1743 р. Олексій Григорович відправив свого молодшого брата на два роки в Європу під вигаданим ім’ям – як російського дворянина Івана Івановича Обідовського, «дабы учением наградить пренебреженное поныне время, сделать себя способнее к службе Ее Императорского Величества и фамилией своей впредь собою и поступками своими принести честь и порадование».

Наставником при ньому було призначено Григорія Миколайовича Теплова, якому судилося впливати не тільки на подальше життя молодшого Розумовського – майбутнього гетьмана, а й на остаточну долю самої української державності. Григорій Теплов, за офіційною версією, вважався сином опалювача груб у архієрейських покоях, а якщо вірити придворним пліткам – був позашлюбним сином ректора Києво-Могилянської академії, єпископа, сподвижника Петра І Феофана Прокоповича.

Перед від’їздом молодший Розумовський отримав від Олексія «…братскую инструкцию». У ній йшлося про необхідність поводитися благопристойно, у відповідності з православною релігією; уникати розваг та непристойних вчинків. При виникненні будь-яких проблем йому рекомендувалося звертатися за допомогою до Г. Теплова і без поради останнього не витрачати грошей та не вирішувати важливих питань. Головним в інструкції Олексія Розумовського був заклик до сумлінного навчання, що допомогло б зробити з Кирила освіченого імператорського чиновника, яким він міг стати після повернення. А зважаючи на тогочасний статус старшого брата при дворі імператриці Єлизавети Петрівни, Кирило Розумовський міг сміливо розраховувати на достойне «працевлаштування».

Подібна інструкція була складена і для наставника майбутнього гетьмана. Головним завданням Г. Теплова було спостереження за Кирилом, його здоров’ям та навчанням. Піклуючись про брата, Олексій виділив необхідні для його перебування за кордоном гроші. При цьому він рекомендував раціонально їх витрачати. Всього лист для Г. Теплова складався з 16 пунктів і детально інструктував наставника майбутнього гетьмана щодо поведінки під час перебування за кордоном.

Перебуваючи у Європі, Кирило Розумовський одержав ґрунтовну освіту, навчаючись, зокрема, в Німеччині (Кенігсберг, Берлін, Геттінген) під керівництвом таких відомих на той час учених, як Ф. Штрубе і Л. Ейлер. Обрані членами Імператорської академії наук і мистецтв, вони тривалий час мешкали у Петербурзі. Після Німеччини К. Розумовський