Чак Паланік - Бійцівський клуб

рулоном кіноплівки. Здебільшого фільм складається з шести-семи невеликих частин, рулонів, які треба показувати в певній послідовності. Новіші кінотеатри склеюють докупи всі частини в один п’ятифутовий[4] рулон. У такому разі тобі не потрібні два проектори. Не треба переходити з поста на пост, перемикатися: заправити перший, увімкнути, заправити другий, перемкнути, знову заправити перший.

Перемкнути.

Прокидаєшся в аеропорту Сі-Тек.

Я роздивляюсь людей на ламінованих картках із правилами безпеки. Жінка, притискаючи до грудей подушку з сидіння літака, гойдається на хвилях, а її каштанове волосся розіслалося по воді за нею. Очі її широко розплющені, проте жінка не усміхнена й не похмура. На іншому малюнку люди, спокійні, як священні корови індусів, простягають руки по кисневі маски, що звисають зі стелі.

Либонь, аварійна ситуація.

О!

Тиск у кабіні падає.

О!

Прокидаєшся, і ти вже в аеропорту Віллов-Ран.

Старий кінотеатр, новий кінотеатр. Щоб фільмокопію з нового кінотеатру перевезти до старого, Тайлер мусить розрізати плівку знову на шість або сім частин. Ці менші частини, змотані в рулони, поміщуються в дві шестикутні сталеві форми з ручками. Вони такі важезні, що, підійнявши одну, можна вивихнути собі плече.

Тайлер є офіціантом у готелі в середмісті, прислуговує на бенкетах, а ще Тайлер працює в спілці кіномеханіків. Я не знаю, як багато працював Тайлер усіма тими ночами, коли я не міг заснути.

У старих кінотеатрах, які досі використовують два проектори, кіномеханік мусить бути напоготові поміняти їх так, щоб глядачі не помітили, де скінчилась одна частина й почалася наступна. Треба пильнувати білі цятки у верхньому правому куті екрана. Вони попереджають. Придивіться до фільму уважніше, і побачите дві білі цятки наприкінці кожної частини.

«Цигарковий опік» — називають їх кіномеханіки.

Перша біла цятка попереджає, що до кінця частини лишилося дві хвилини. Треба вмикати другий проектор, щоб він набрав потрібну швидкість.

Друга цятка з’являється за п’ять секунд до кінця. Хвилювання зростає. Ти стоїш між двома проекторами, і піт заливає тобі очі: розжарені ксенонові лампи світять так яскраво, що можна осліпнути, коли глянути просто на них. На екрані блимає перша цятка. Звук у кінотеатрі йде з великого динаміка, розміщеного за екраном. Апаратна будка звуконепроникна, щоб у кінозалі не чути було скрекотіння трибків, які перемотують плівку перед об’єктивом зі швидкістю шість футів за секунду, або, зважаючи на те, що в кожному футі десять кадрів, шістдесят кадрів за секунду, ляскаючи й торохтячи, як кулемет Ґатлінга. Обидва проектори працюють, а ти стоїш між ними, тримаючи руки на важелях затулок кожного з них. А геть уже стародавні проектори мають звуковий сигнал, який попереджає, коли плівка на подавальній шпулі добігає кінця.

Попереджувальні цятки лишаються навіть у тих фільмах, які вже показують у телевізорі. Навіть у тих, які показують у літаку.

Оскільки більша частина фільмокопії змотується на приймальну шпулю, та обертається щоразу повільніше, тим часом як подавальна шпуля має крутитися швидше. Коли плівки лишається обмаль, вона крутиться так швидко, що спрацьовує звуковий сигнал, який попереджає тебе: ось-ось треба міняти проектори.

Пітьма апаратної гаряча через лампи в проекторах. Звучить сигнал. Стань між проекторами, візьми в руки важіль кожного і стеж за кутом екрана. Спалахує друга цятка. Полічи до п’яти. Закрий одну затулку, одночасно відкривши іншу.

Зміна відбулася.

Кіно триває.

Глядачі нічого не помітили.

Коли подавальна шпуля має звуковий сигнал, кіномеханік може дозволити собі подрімати. Узагалі, кіномеханік може робити багато чого з того, що не повинен. Але сигнал є не на кожному проекторі. Удома часом ти прокидаєшся у своєму темному ліжку, нажаханий, що заспав в апаратній і не перемінив проектори. Публіка в залі клене тебе. Її мрію про блакитний екран зруйновано, і менеджер уже телефонує до спілки.

Ти прокидаєшся в аеропорту Кріссі-Філд.

Принада подорожей у тому, що, хоч куди б я подався, усюди крихітне життя. У готелі — крихітне мило, крихітний пакетик шампуню, одна малесенька порція масла на раз, крихітний флакончик зубного еліксиру, одноразова зубна щітка. Залізь у звичайне сидіння в літаку. Ти просто велетень. Біда в тому, що твої плечі заширокі. Ноги, немов у Аліси в Країні Чудес, зненацька стали такими довжелезними, що впираються в ноги сусіда попереду. Приносять обід — кордон блю[5] з курятини, такий собі мініатюрний складаний набір, крутиголовка, щоб мати чим бавити час у літаку.

Пілот увімкнув знак із проханням пристебнути паски безпеки, і лунає: «Будьте ласкаві, не залишайте ваших місць».

Ти прокидаєшся в аеропорту Мейґз-Філд.

Часом Тайлер прокидається в темряві, а в голові гуде страшна думка, що він проґавив зміну проекторів, що плівка порвалась або зсунулась і трибки дірявлять звукову доріжку.

Якщо кіноплівку зажовує, світло ламп просвічує крізь звукову доріжку, і замість розмови акторів тобі по вухах б’є звук, схожий на той, з яким крутяться лопаті гелікоптера, — вих, вих, вих, — щоразу, як світло проходить крізь дірки від трибків.

Тайлер вирізає з фільмів найкращі кадри для слайдів — ще одна річ, якої не мали б робити кіномеханіки. У першому широко відомому фільмі з повністю голою натурою грала акторка Енджі Дікінсон.

Доки копія фільму з кінотеатрів Західного узбережжя перебралася до кінотеатрів Східного, сцена з оголеним тілом зникла. Один кіномеханік вирізав кадр. Інший вирізав кадр. Кожному хотілося мати слайд голої Енджі Дікінсон. Коли в кінотеатрах стали крутити порно, ці хлопаки-кіномеханіки призбирали собі величезні колекції.

Ти прокидаєшся в аеропорту Боїнг-Філд.

Ти прокидаєшся в міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса.

Сьогодні літак майже порожній, тож можна прибрати підлокітники й простягтись на кількох сидіннях. Ти простягаєшся, складаючись змійкою, згинаючи поперек, руки й ноги на трьох чи чотирьох сидіннях. Я переводжу годинник на дві години назад чи на три вперед: Північноамериканський тихоокеанський часовий пояс, Гірський, Центральний, Північноамериканський східний. Годину втрачаєш, годину виграєш.

Це твоє життя, і щохвилини воно коротшає.

Ти прокидаєшся в клівлендському аеропорту імені Гопкінса.

Ти прокидаєшся в аеропорту Сі-Тек, знову.

Ти кіномеханік, ти стомлений і злий. Але переважно тобі просто нудно, тож, знайшовши заховану якимсь іншим кіномеханіком порнографічну колекцію, ти береш звідти окремий кадр настовбурченого червоного прутня чи роззявленої вологої піхви та вклеюєш до іншого повнометражного фільму.

Ось історія про пригоди кота й собаки, які, подорожуючи, відбилися від хазяїв і мусять тепер самі знайти дорогу додому. У третій частині фільмокопії, відразу після того як кіт і собака — які говорять людськими голосами й спілкуються одне з одним — під’їли на якомусь смітнику, на екрані зблискує зображення статевого члена в стані ерекції.

Це Тайлер подбав.

Тривалість одного