Дроянда - Шепіт у пітьмі , Дроянда

Соня затримала подих. Вона почула, як з іншого боку кімнати хтось наближався. Світло палаючого кристала майже осліплювало, а Ніл, здавалося, не мав наміру відступати. Але вона так і не побачила, хто стояв за тим розсвітлом.

Екран її телефону знову засвітився. Це був Данило Олександрович.

"Соня, я отримав твоє повідомлення. Я вже в дорозі. Тримайся, будь ласка. Ми тебе знайдемо. Де саме ти?"

Соня вдихнула глибше і витягнула свій телефон із кишені. Швидко надрукувала:

"На покинутій вантажній станції, східна частина. Я не знаю, що відбувається, Данило. Вони тут. Вони не люди. Будь ласка, поспішай."

Вже через кілька секунд на екрані з'явилося нове повідомлення:

"Не хвилюйся. Я тебе не покину. Це буде важко, але я знаю, хто може допомогти."

Після цих слів відчуття страху трохи вщухло. Данило Олександрович, здається, знав більше, ніж вона думала.

Соня опустила телефон і повернула голову до Ніла. Він все ще стояв поруч, його руки стиснуті в кулаки, очі, як завжди, повні тривоги.

— Що він написав? — поцікавився Ніл, намагаючись виглядати спокійно, хоча тремтіння в його голосі було чути.

— Він в дорозі, — сказала Соня, намагаючись заспокоїти себе. — І він знає когось, хто може допомогти.

Ніл закипів від злісної енергії, але в його погляді також було щось, схоже на надію.

— Добре, значить, є шанс. Але ми повинні бути обережні.

Вони обоє прикинули, скільки часу залишалося до того, як Ніл, і Соня, і їхні загадкові переслідувачі будуть повністю оточені. Їхній план був простим — чекати. Чекати і вірити, що допомога прибуде вчасно.

Соня стиснула пальці на телефоні, кожна хвилина ставала все більш напруженою.

І раптом, її очі звузились, коли вона побачила — вхід у кімнату відчинився.

Тіні навколо них поглинули все, окрім того, хто увійшов.

Чи був це союзник? Чи може, це хтось із тих, кого Данило намагався уникнути?

Соня не могла вже більше тримати в собі відповідь.

— Хто ти? — її голос був глибоким, з тонкою ноткою страху.

З темряви вийшла фігура, і Соня здивовано розплющила очі. Це був чоловік середнього віку з серйозним виразом обличчя. Він не виглядав, як одна з темних постатей, що полюють за ними. Його обличчя було знайоме… це був Максим, один із старших детективів, з яким вона випадково зустрічалася кілька років тому.

Він простягнув руку.

— Доброго вечора, Соня. Я знаю, що ти не хочеш мене бачити, але зараз ми на одному боці.

Соня не могла повірити своїм очам. Максим? Як він тут опинився?

— Ти… ти звідки знаєш про нас? — запитала вона, нахмурившись.

— Я працюю в тій же структурі, де і Данило. Ми вас шукали. Підемо, зараз не час на пояснення. Ти в безпеці.

З кожним його словом Соня все більше почала вірити, що на її стороні справді є хтось, кому можна довіряти.

Соня все ще не могла повірити, що перед нею стоїть Максим. Він був частиною системи, яка так чи інакше переслідувала її, але зараз він виглядав як єдина надія в цьому темному лабіринті.

— Ти… ти звідки знаєш про нас? — запитала Соня, її голос ледь тримався від напруги.

Максим поглянув на неї і натягнув серйозну усмішку.

— Данило викладач, але і не тільки. Він працює в іншій структурі. Я — у тій же, — він зробив паузу, — ми не хочемо, щоб ти потрапила в пастку. Вони за тобою слідкують, і я знаю, хто це .Соня мимоволі здригнулася. Вона і не здогадувалась, що у Данила були такі зв'язки. Викладач історії, який виглядав таким безпечним і звичайним, мав велику мережу.

— А Ніл? — спитала вона, переводячи погляд на хлопця, який все ще стояв поруч. — Як він тут опинився?

Максим знизав плечима.

— Ніл — теж частина цього світу, Соня. Він не так простий, як здається. Але зараз не час для деталей. Ти в безпеці, я тебе захищу, а ось до чого ми ще можемо дійти, покаже час.

Тіні в кімнаті ставали все густішими, а тиск на Соню зростав. Вона відчувала, як її серце б'ється швидше. Усе, що вона знала про свій світ, раптом перетворилося на обман. Максим, Данило, Ніл — ці люди тепер стали частиною її боротьби. Тільки ось чи можна їм довіряти?

І тут, як грім серед ясного неба, знову загорівся екран телефону. Це був новий повідомлення від Данила.

"Соня, я знаю, що тобі важко. Але є кілька людей, яких ти повинна зустріти. Не довіряй усім, особливо зараз."

Соня миттєво поглянула на Максима, її пальці стисли телефон.

— Він пише… "Не довіряй усім". — Соня озвучила ці слова, намагаючись зрозуміти, що це означає.

Максим погладив себе по бороді, схоже, він вже давно знав, що буде далі.

— Це важливо, — сказав він, кидаючи швидкий погляд на Ніла, — тобі краще з ним зараз не зводити очей. І ти теж, Ніле, стережися.

Ніл зітхнув і нарешті заговорив:

— Я не відступлю. Якщо Данило це каже, значить, він має на увазі щось серйозне.

Соня, що ще не зовсім розуміла, до чого це все веде, намагалася впорядкувати свої думки.

— Ми не можемо залишити це так, — її голос був твердим, — я хочу розібратися, хто за всім цим стоїть.

Максим кивнув.

— Ти маєш право, але давай не забігати вперед. Ми повинні діяти обережно. Ти зрозумієш все пізніше, повір.

Знову тиша. Соня дивилася на них обох, на хлопця, якого не могла зрозуміти, і на чоловіка, що раптово став її союзником. Вона вже давно перестала вірити в прості рішення, але відчувала: час прийшов.

Тіні, що злилися у темряві, перестали бути лише метафорою. Вони були тут, навколо них, і цієї ночі вона мала прийняти важке рішення.

— Я готова, — сказала Соня, нахилившись вперед. — Візьміть мене, я готова боротися.

Максим поглянув на неї і схвалив її слова. Тепер вони були не просто пасивними спостерігачами. Це була їхня битва.