Viowar - Несподівана зустріч , Viowar
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його голос не звучав гордо. Лише втомлено.
— І сьогодні… я виконав останнє. Вбив останнього звіра. Того, хто служив Королю Демонів до самого кінця. Того, хто знищив твою бабусю.
Її погляд збився. Плечі напружилися. Пам’ять боляче рвонула з глибини — запах попелу, кров на камені, та скляні очі його коханої…
Мандрівник опустився на коліна поруч. Його тінь ковзнула по землі, торкнувшись краю її чобіт. Дивився мовчки, довго — в її золотаві очі, немов намагаючись побачити щось давно втрачене.
— Я… — він ковтнув повітря, — я стільки всього хотів би тобі розповісти. Стільки залишилось невисловленого…
Він на мить опустив погляд, зчепивши пальці, ніби не знаходив слів.
— Після пробудження… я шукав нашу доньку. Думав, що зможу знайти її. Але виявилося… вона померла. Від хвороби. Ніхто не зберіг жодної згадки про її дітей. Я був певен — кров Сари обірвалася.
Його голос зламався, ледь чутно. Він підвівся повільно, ніби вага років знову навалилася на плечі. І простягнув руку.
— Але ось ти. Я... радий, що ти є. Підіймись. Я хочу розповісти тобі про неї. Про твою бабусю. І навчити всього, що знав сам. Ти зможеш стати такою ж сильною. Навіть сильнішою. Ти підеш зі мною?
Еліра не зрушила з місця. В її голові гриміли обривки слів, імен, тіней минулого. Вона не довіряла йому повністю. І все ж — у його голосі було щось знайоме.
Тихий, невидимий шепіт у серці говорив: ти в безпеці. Вона простягнула руку, торкнувшись його долоні.
Це стало початком їхньої подорожі, їхньої спільної історії. Іноді комічної, іноді трагічної… Дуже трагічної. Ніхто з них не знав, що десь там, далеко за обрієм, ступала тема фігура. Той, кого ніхто не згадував у жодному пророцтві, приходу кого ніхто не чекав… Ніхто не знав, що насувається буря.
В той самий час, десь поза межами часу і світів, невидима постать стояла серед мерехтіння зоряного пилу. Її голос ледь торкався тканини буття, шепочучи крізь тьму:
— Йди, дитино. Це — останній крок його давньої дороги… і перший твій.
Темрява не зникла. Вона навчилась чекати. І тепер збирає легіони знову.
Цього разу — все буде інакше. Глибше. Темніше. І страшніше за ту війну, яку всі почали забувати…
На мить зірка блиснула яскравіше — саме та, що світить на місце, де Еліра простягнула руку мандрівникові. І голос змовк, мов ніколи й не існував.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несподівана зустріч , Viowar», після закриття браузера.
