Невидимі крила - Ціна збереження , Невидимі крила

Кай мусив їхати. Цей момент завис у повітрі ще з самого ранку — як тінь, що повільно насувається, хочеться відвернутися, але не можна. Він обіймав її довго, мовчки, ніби намагаючись запам’ятати кожну хвилину. Лея не відпускала. Вона не говорила, але в її погляді читалося все: «Залишся, будь ласка. Хоч ще трохи».
Коли за ним зачинились двері, тиша стала нестерпною. Вона сіла на ліжко, де ще залишалось тепло від його тіла, обійняла коліна й просто дивилась у порожнечу.
Як же швидко все закінчилось…
Перші сльози впали несподівано — як краплі дощу перед грозою. Лея не плакала голосно. Вона просто мовчки гортала в телефоні його фото, переписку, голосові повідомлення. Її серце стискалось кожного разу, коли вона згадувала, як він дивився на неї. Як торкався. Як мовчки клав руку на її серце, ніби хотів відчути ритм.
Його більше немає поруч...
Її кімната стала надто великою, а стіни — надто холодними.
Лея лягла на ліжко, втупившись у стелю.
— Я не хочу звикати до цього, — прошепотіла вона. — Я хочу тебе. Поруч.
Вона писала йому короткі повідомлення, потім стирала. Не хотіла здатися слабкою. Але серце — не контролюється. І коли вона таки натиснула відправити, там було лише одне речення:
«Мені тебе дуже не вистачає...»